Ставлення до гомосексуальності у різних суспільствах було і залишається досить різноманітним. Соціальна позиція щодо гомосексуальності залежить від прийнятих у тому чи іншому суспільстві способів концептуалізації гомосексуальності, на яку впливають як панівна релігія, так і фактичні соціальні відносини. У деяких випадках релігійне стигматування гомосексуальності існує водночас із відносно толерантним ставленням з боку суспільства. У XX ст. на концептуалізацію та відношення до гомосексуальності дедалі більше впливає наука та рухи за дотримання прав людини. Проте, у сучасних суспільствах зберігаються різноманітні стереотипи щодо гомосексуальності, більшість яких спростована науковими дослідженнями.

Основні способи концептуалізації та інституювання гомосексуальності

У минулі часи різні суспільства використовували різноманітні стратегії знання та влади щодо гомосексуальності, які набували виразу у способах концептуалізаціїCroft W., Cruse D. A. Cognitive Linguistics. — Cambridge, 2004. та інституювання явища. Така концептуалізація формується:

залежно від міри уваги до соціальної та моральної ролі сексуальності взагалі, і гомосексуальності, зокрема; дискурсивним контекстом, який у традиційних суспільствах будувався переважно на підставі релігії та традицій, а у модерних дедалі більше ґрунтується на наукових дослідженнях, світській (загальнолюдській) моралі та принципах дотримання прав людини; сукупністю оцінювальних суджень на наукових, секулярних та правових підставах щодо гомосексуальності та на порівнянні її з іншими формами активності; відповідним цьому способам кодування гомосексуальності у мовних формах та концептах; за допомогою суспільної презентації образів гомосексуалів і моделей гомосексуальної поведінки минулого та сучасності, а також теоретичного визначення сутнісних рис та конструювання структур інтерпретації гомосексуальних стосунків, зокрема — оцінки їх як проявів ґендерної поведінки.

Від концептуалізації залежать соціальна легітимація ЛГБТ та формування для них тих чи інших субкультурних ніш і соціальних інститутів. З цього приводу у минулому і сучасності мається цілий спектр варіантів — позитивний, неоднозначний, нейтральний, негативний.

Узаконення й інституювання у традиційних суспільствах

Узаконення й інституювання гомосексуальності передбачає визнання допустимості і навіть необхідності гомосексуальних стосунків у певних ситуаціях, проте часто сусідить із неприйняттям їх в інших.

Етнографічні дослідження, проведені у XX ст., показали, що у первісних народів чоловічі гомосексуальні контакти в багатьох випадках виступають як складова частина ініціації: дорослі чоловіки племені повинні зробити ті чи інші сексуальні дії з хлопчиками-підлітками для того, щоб ті теж могли вважатися дорослими, і ці дії розуміються як передача чоловічої сили, чоловічого статусу. Однак, такі дії подекуди є досить болісними і переважно не супроводжуються реальними гомоеротичними почуттями. Таке явище спостерігається приблизно у половини первісних суспільствТэннэхилл Р. Секс в истории / А. И. Блейз (пер.). — М., 1995..

У традиційних стратифікованих (класових) суспільствах інституйовані сексуальні стосунки між чоловіками мали переважно ієрархічний характер, відображаючи асиметричні відносини у парах «учитель — учень», «старший — молодший», «вищий за соціальним статусом — нижчий за соціальним статусом» і т. д. Прикладів рівних стосунків маємо відносно мало. Однак, хоча такі стосунки не передбачали обов'язкову наявність гомосексуального потягу, вони все ж таки мали еротичний характер і дозволяли реалізувати гомоеротичні почуття тим, у кого вони були.

Гомосексуальні стосунки як форма виховання

Найбільш вивченими та такими, що вплинули на розвиток сучасної західної цивілізації, є культурні норми давніх греків, відображені, зокрема, у «Пірах» («Симпозіумах») Платона, Ксенофонта та Атенея, а також в інших авторів. У класичному античному суспільстві від самого початку його формування, а особливо у період найвищого культурного розвитку, була поширена практика гомосексуальних стосунків між чоловіком і підлітком або юнаком. Це мало місце практично в усіх античних полісах. Така практика мала глибокий соціальний зміст, оскільки була властива суспільству, заснованому на принципах сексизму, в якому чоловіки панували над жінками, соціальна роль котрих зводилась до материнства та домоправительства. У той же час велика увага надавалась вихованню мужності підлітків. Тому пари, утворені між старшим (erastes) та молодшим (eromenos) партнерами, вважалися прийнятними або ні залежно від віку та суспільного статусу старшого партнера. Це були асиметричні відносини типу учитель — учень, коли старший партнер навчав молодшого чоловічій доблесті, військовій справі, моральності, спорту, філософії і т. д., був його радником, опікуном і другом, натомість отримував любовне, естетичне і, звісно, сексуальне задоволення від партнерських відносин.

Такий різновид гомосексуальних відносин у Давній Греції офіційно заохочувався державними установами полісів, бо вважалося ганебним, якщо хлопець не удостоювався дружби старшого чоловіка. Існували свята, під час котрих прославлялась підліткова та юнацька краса. У деяких полісах існував звичай удаваного викрадення підлітків, який не був пов'язаний із насильством і часто робився зі згоди батьків та з допомогою друзів. У той же час, насильство над підлітками та юнаками, а також зносини із статево незрілими хлопцями, як і зносини між рабом і вільним, засуджувались та каралися. Таким чином, істина і секс поєднувались у формі педагогіки, секс слугував опорою для посвячення у пізнання.

У таких відносинах молодший партнер не розглядався ні як сурогат жінки, ні як суто духовний союзник, ішлося саме про свідомі одностатеві стосунки. Ця традиція, проте, не виключала гетеросексуальних відносин, навіть передбачала їх — однак переважно у репродуктивному смислі. Характер особистих еротичних вподобань індивідів також вважався несуттєвим. Тому античне суспільство можна назвати бісексуальнимЛихт Г. Сексуальная жизнь в Древней Греции / В. В. Федорин (пер.). — М., 1995..

Одностатеві чоловічі стосунки наклали відбиток на естетичні ідеали античності з їх провідним мотивом — естетизацією чоловічого тіла. Вони відображені в античному мистецтві, особливо у часи найвищого його розквіту (V—IV ст. до н. е.) — у скульптурі, живописі, літературі. З другого боку, вони мали і політичний відтінок, розглядалися як символ любові до свободи, оскільки саме молоді юнаки та одностатеві пари часто були тирановбивцями, серед яких найвідоміші — Гармодій і Аристоґітон, котрим навіть поставили пам'ятник.

Естетизація чоловічого тіла та юнаків були поширена також у середньовічній Японії. Тут гомосексуальна поведінка у часи середньовіччя не тільки не засуджувалась, але і вважалася природною. Таку активність, очевидно, практикували всі стани суспільства. І в Японії, і в Китаї істориками неодноразово відзначалася наявність у імператорів гомосексуальних зв'язків та цілих гаремів «гарних хлопчиків, що використовувались з сексуальними цілями». В Японії власне говорять про окрему субкультуру — NanshokuNanshoku // http://www.ipce.info/library_3/files/nanshoku_en.htm ..

Послідовна системна гомофобія в Китай та Японію була ввезена разом із західною наукою та філософією у XIX — на початку XX ст.

У примітивних суспільствах Нової Гвінеї також були поширені сексуальні стосунки між чоловіками та юнаками, які становили соціальний інститут, що мав культурне та релігійне значення і виконував важливі функції у сімейних та внутрішньоплемінних відносинах.

Гомосексуальні стосунки як прояв гіпермаскулінності та дружби

Ще один спосіб інституювання гомосексуальності, поширений у суспільствах, також переважно з сексистською культурою, — коли гомосексуальні стосунки між чоловіками однієї статі, юнацького або зрілого віку розглядалися як прояв мужності, гіпермаскулінності та чоловічої дружби. Вони були поширені в античній Греції, переважно серед військових, а також серед японських самураїв.

В античних полісах його соціальною передумовою була давня військова організація та сувора сегрегація статей, поширена серед дорійських та еолійських племен. На цьому тлі до женоподібних чоловіків античне суспільство ставилося досить скептично, часто вони висміювались.

У Спарті, Фівах та на острові Евбеї гомосексуальність пов'язувалася з військовими успіхами та освячувалася. Так, у Фівах було створено священний загін, складений із трьохсот знатних чоловіків, що принесли один одному клятву любові та дружби. Для військової справи взагалі вважалося оптимальним, коли ряди бійців складалися із дружніх та любовних пар, оскільки «для коханця було неможливим кинути зброю і втекти з рядів воїнів на очах у коханого»Платон. Пир. Федр // Платон. Собрание сочинений в 4-х т. — Т. 2. — М., 1993. — С. 81-191.. Фіванський загін був одним із найнепереможніших загонів періоду розквіту античної цивілізації, поки всі його бійці не загинули у битві із Македонським військом при Херонеї (371 р. до н. е.), котра поклала край грецькій свободі.

Гомосексуальні стосунки як аспект феодальних відносин

В Японії гомосексуальні стосунки (які більшою мірою розглядалися як духовні) були звичайною справою між молодим самураєм-учнем і дорослішим або досвідченішим наставником. За таких умов юнак міг залишатися коханцем свого «вчителя» багато років. Подібна практика отримала назву «сюдо» («шлях юнаків») і завоювала велику повагу у військових колах.

Фактично у цій країні гомосексуальні стосунки між чоловіками стали частиною феодальних відносин, відображаючи васальну систему. Відповідно до них у самурайському середовищі, де все було підпорядковано військовому кодексу честі, понад усе цінувалася вірність. Паж або зброєносець повинен був вчитися у свого пана доблесті і бути гідним його. Зрада хлопчика панові спричиняла жорстоку страту. У той же час, з боку пана також демонструвалася вірність. Так, в оповіданні «Соловей у снігу» самурай Сімамура Тонна, присягнувшись у вірності двом юнакам, дав кожному з них як заставу своєї любові по відрубаній фаланзі своїх мізинців.

У Китаї доцинських часів гомосексуальні стосунки були поширені нарівні із гетеросексуальними також серед усіх верств населення.

Китайські імператори практикували зносини як з жінками, так і з чоловіками. Про це маються свідчення у Сима Цяня і Бань Гу. Так, майже кожен імператор династії Хань мав одного або кількох чоловіків — сексуальних партнерів, зокрема імператор Аі був гомосексуалом. Так само одностатеві стосунки практикували аристократія та купецтво. Ці відносини були асиметричними, наприклад бідні або молоді хлопці надавали сексуальні послуги сановитим особам в обмін на просунення у кар'єрі та інші форми фаворитизму. Проте, такі юнаки та чоловіки при імператорах отримували чималі можливості для політичного впливу.

З утвердженням династії Тан Китай зазнав впливу на сексуальні звичаї північних кочових народів Центральної Азії, і замість чоловічих супутників імператорського двору стали зосереджувати політичний вплив подруги імператорівHinsch B. Passions of the cut sleeve: the male homosexual tradition in China. — Berkeley, 1990.. Якраз у цей час з'явився перший негативний термін для гомосексуальності як чогось незаконного. Однак, інститут чоловічих супутників імператорів було відновлено при наступній династії Суй, при якій, втім, було впроваджено закон проти чоловіків-повій.

І тільки маньчжурська династія Цин впровадила перший закон, спрямований на боротьбу з добровільними, не оплачуваними гомосексуальними зносинами, караючи їх досить м'яким на той час місячним ув'язненням та сотнею ударів.

Гомосексуальність як один із варіантів норми