Нікополь

Нíкополь (до 1775 року — Микитин Ріг, у 1775—1782 роках — Слов'янськ) — місто в Україні, адміністративний центр Нікопольського району, Нікопольської міської громади Дніпропетровської області та центр Нікопольської агломерації. Місто-герой України (з 30 вересня 2025 року).

Назва Назва до 1775 року — містечко (слобода) Микитин Ріг, у 1775—1782 роках — Слов'янськ, з 1782 року — Нікополь, назва запроваджена російською імператрицею Катериною II в рамках її «Грецького проєкту»Олексій Мустафін. .

Офіційні українські назви міста у першій половині XX століття — Никопіль, НікопільАдміністративна карта Української Соціалістичної Радянської Республіки. Територіальний поділ за обласною системою самоврядування. Адміністративні межі на 20 березня 1932 р. [Варіант 1]. — Х., 1932.

Географія Місто Нікополь розташоване за 48 км від Запоріжжя та 63 км від Кривого Рогу, у південній частині Дніпропетровської області, на правому березі річки Дніпро. Місто посідає на четвертому місті за чисельністю населення Дніпропетровської області. Центр Нікопольського марганцевого басейну.

Клімат міста помірно-континентальний із посушливим літом та малосніжною зимою. Середньорічна температура повітря +9,2 °C. Суттєво впливає на клімат міста Каховське водосховище, створюючи додатковий тепловий ефектЕкологічний сервер Нікополя .

Фізико-географічна зона — Причорноморська низовина. Висота над рівнем моря в місті коливається від 13 до 78 м.

На одному з рукавів Дніпра — на косі біля річки Лапинки поблизу Нікополя є можливість побачити і почути досить рідкісне у світі явище — «співучі піски». Їх дивовижний «спів» можна чути після дощу, коли верхній шар злипається, і з нього утворюється тендітна кірка. Якщо пройтися нею, то можливо почути звуки на зразок свисту повітря, випущеного з автомобільної камери. Обсипаючися, пісок може видавати звук, який триватиме від декількох секунд до 15 хвилинВи колись чули про українські «співаючих» пісках? .

Історія

Заснування Заселення території, де розташоване сучасне місто Нікополь, за результатами археологічних досліджень належить до часів неоліту, доби міді-бронзи, скіфо-сарматського періоду. Вона була зручна для заселення внаслідок перетину саме тут торгового водного (по Дніпру) та сухопутного шляхів, зокрема відомого в VI—XIII століть «із варяг у греки» та Соляного з Криму. Тривалий час (із IV по XIV століття) цей край входив до складу володінь різних кочових народів — гунів, аварів, болгар, хозар, угрів, печенігів, половців, ногайців. Це була південна точка улусу Мамая.

Козацька доба Наприкінці XV століття землі за Дніпровими порогами починають освоювати українські козаки. Наприкінці XVI століття на місці сучасного Нікополя існувала козацька переправа через Дніпро — Микитин Ріг. Святим покровителем Нікополя є Святий Микита. Перше документальне свідчення про цю переправу є у щоденнику посла німецького імператора Еріха Лясоти, який побував у Запорізькій Січі 1594 рокуГ. Шапошников Як виникло місто Нікополь // Історико-географічний збірник, т. 4. — К., 1931.

У 1639—1652 роках в районі Микитиного Рогу (нині — парк Перемоги — центр сучасного міста) була розташована Микитинська Січ або ще Першою чи Старою. Саме сюди 1647 року, рятуючись втечею від переслідувань коронного уряду, прибув Богдан Хмельницький. Під його керівництвом у січні 1648 року козаки розгромили гарнізон коронних військ, який стояв на Січі. Тут же Хмельницького, на початку лютого 1648 року, було обрано гетьманом України.

У джерелах 1652 року згадується невелике поселення Микитине, розташоване в цій же місцевості. За умовами Андрусівського договору у Микитиному козаки, що їздили по сіль до Криму, мали переправлятися через Дніпро. З цього часу в документах поселення згадується під назвою Микитинський Перевіз. Січ звідси була перенесена на острів Чортомлик 1652 року.

1764 року російський уряд ухвалив рішення про будівництво в цій місцевості пристані з фортецею. 1779 року розпочалося спорудження фортеці, якій було дано назву Слов'янськ. За наказом новоросійського губернатора Григорія Потьомкіна разом з фортецею мали побудувати і місто Слов'янськ, майбутній центр губернії. Але ні фортеці, ні міста так і не було збудовано. 1782 року поселення було перейменоване на НікопольГородские поселения Российской империи, т. 2. Екатеринославская губерния. — СПб., 1861 (з «місто Микити»). На той час у ньому налічувалося 200 будинків, переважно запорозьких козаків, які переселилися до містечка після зруйнування Нової СічіПутешественные записки Василия Зуева от Петербурга до Херсона в 1781—1782 гг., — стор. 263, 269.

Російська імперія Мешканці Нікополя займалися в основному торгівлею, рільництвом та рибальством. В описі до атласу Новоросійської губернії за 1798 рік зазначено, що у казенному містечку Нікополі було три водяні млини, 21 вітряк. Містечком проходив чумацький шлях, яким возили сіль з Криму.

У першій половині XIX століття Нікополь починає розвиватися як торгово-ремісниче містечко. Важливу роль у цьому відігравала Нікопольська пристань. Щороку тут відбувалося 4 ярмарки. Першим заводом у 1832 році став цегляний. 1836 року було засновано матроський цех, який здійснював перевезення товарів водними шляхами. З 1853 року почалося регулярне судноплавство з Нікополя до Одеси.

Станом на 1886 рік у колишньому власницькому містечку, центрі Нікопольської волості Катеринославського повіту Катеринославської губернії, мешкало , налічувалося 1251 дворове господарство, існували 2 школи, салотопний завод, 2 цегельних заводи й 2 крамниці.

В той же час у географічному словнику Польського королівства та інших слов'янських країн вказується, що в місті було 2 церкви та 2 синагоги, а що до населення, наводиться цифра в 9700 осіб.

. В середині XIX століття у Нікополі з'явилися перші промислові підприємства — салотопні, цегельні, тютюнові. Населення поступово відходить від сільського господарства. На розвиток Нікополя мали великий вплив початок видобування марганцевої руди у басейні з 1886 року. З початком видобування руди засновані чавуноливарний і механічний завод Худякова (згодом завод «Більшовик»), який виготовляв дрібне обладнання для гірничої промисловості. 1895 року почав діяти ще один механічний завод Каршевських. Крім цих підприємств станом на 1896 рік у Нікополі діяло ще понад 20 невеликих заводів (цегельно-черепичний, олійний, миловарний, пивоварний тощо), на яких працювало близько 300 робітників. Також у місті було 154 ремісничі майстерні.

Розвиток промисловості і торгівлі сприяв зростанню чисельності населення. 1867 року у Нікополі проживало 17 650 мешканців, а у 1896 році — вже 19 472 мешканців. В місті налічувалося 2763 житлові будинки, 101 вулиця і 7 провулків. Тривалий час у місті не було жодного медичного закладу, лише у 1896 році було відкрито лікарню на 25 ліжок.

Перший навчальний заклад — парафіяльне училище — відкрили 1808 року. З 1838 року воно перетворене на морське парафіяльне училище.

У 1903 році введена в експлуатацію залізнична лінія Кривий Ріг — Нікополь — Олександрівськ. Залізничний вокзал міста побудований у 1905 році.

У 1914 з Петриківки на позицію штатного диякона у Покровську церкву Нікополя приїхав Микола Йосипович Шамраєв. Але він потрапить у неприємну ситуацію з священиками Митрофаном Краснокутським 1845 р.н. та Іоанном Харловим, 1855 р.н., які знаходилися під слідством у зв'язку з недбалим ставленням до святих дарів.

Українська революція Напередодні Першої світової війни у Нікополі проживало 26 тисяч мешканців. Кількість будинків становила 2692, у місті діяло 2 лікарні та 14 навчальних закладів. Була бібліотека, кінотеатр і громадський сад.

Під час подій Першої світової війни та Української революції у Нікополі неодноразово змінювалася влада. Із проголошенням Української Народної Республіки Нікополь увійшов до її складу. Після Жовтневого перевороту 1917 року й початку Першої радянсько-української війни в Нікополі у січні 1918 року були створені органи влади під керівництвом партії більшовиків. За Берестейською угодою влада УНР дозволила увійти на свою територію німецько-австрійським військам і у квітні 1918 року австрійці зайняли місто Нікополь. З листопада 1918 року внаслідок революції у Німеччини австрійці покинули місто і владу захопили більшовики. У червні 1919 року в місті відбулося народне повстання (Троїцьке) проти комуністичної влади, яке було придушене угорцями і китайцями. У серпні 1919 року Нікополь окупували війська Добровольчої армії під командуванням генерала Антона Денікіна, проте у вересні в місто увійшла Українська народно-повстанська армія Нестора Махна. До січня 1920 року Нікополь був центром анархістської республіки. В січні 1920 року знову захоплений Червоною армією і встановлено радянську владу. У жовтні 1920 року до міста підійшли війська під командуванням Петра Врангеля і на декілька днів захопили місто. Біля села Шолохове відбувся найбільший кінний бій Громадянської війни між 2-ю Кінною армією та кінним корпусом генерала Бабієва. Білі програли і 18 жовтня 1920 року з Нікополя їх витіснили війська більшовиків.

Після входження до складу УРСР 1921 року Нікополь став центром однойменного повіту, з 1923 року — районним центром у складі Криворізької округи. Голодомор 1921—1922 років забрав життя тисячі нікопольців, фіксувалися випадки людожерства, лише допомога американської благодійної організації АРА допомогла вижити нікопольцям. Станом на 1 січня 1925 року в місті проживало 9 955 жителів.

Радянський період Під час організованого радянською владою Голодомору 1932—1933 років помер щонайменше 1751 житель міста. 1932 року в Нікополі розпочалося масштабне будівництво Південнотрубного заводу. На його будівництві люди рятувалися від голодної смерті, але все одно у місті померло більш як 2 тисячі осіб. У квітні 1935 року почав діяти Нікопольський південнотрубний завод, який згодом став одним з найбільших виробників прокатних труб у СРСР. Значно розширили виробництво інші 23 промислових підприємства. У 1937 році Нікополю був наданий статус міста обласного підпорядкування. До 1941 року чисельність населення зросла до 70 тисяч.

Під час Другої світової війни Нікополь був окупований німецькими військами з 17 серпня 1941 року. 8 лютого 1944 року в ході Нікопольсько—Криворізької операції звільнений від окупації.

У 1950—1980-х роках Нікополь став центром промислового вузла, основу якого становили металургійні підприємства — Південнотрубний завод та завод феросплавів (з 1966 року), машинобудування — заводи кранобудівний, легкої та харчової промисловості, будівельних матеріалів. Місто нагороджено орденом Трудового Червоного прапора.

У Незалежній Україні У 1990-х роках труднощі економічного розвитку після розвалу СРСР позначили дуже негативний вплив на становище соціальної сфери міста. Падіння рівня життя та соціальної захищеності городян, зниження купівельної спроможності та зростання рівня безробіття призвели до процесу різкої депопуляції населення міста. Лише за 6 років, з 1992 по 1998 роки, населення Нікополя скоротилося на 15 тисяч осіб, що становило майже 10 % від загальної кількості жителів, які проживали в місті на момент розпаду СРСР, а до кінця 1990-х років Нікополь увійшов до десятки «лідерів» серед міст України за рівнем депопуляції.

Поступовий вихід економіки країни зі стану стагнації на початку XXI століття, зумовив певні тенденції до оздоровчих процесів усіх сфер життєдіяльності міста. Одним із таких став у 1999—2000 роках тривалий і широкомасштабний процес реструктуризації, який на той час знаходився в дуже складному становищі, Нікопольського Південнотрубного заводу, з поділом його на декілька закритих акціонерних товариств, що згодом призвело до часткового відновлення виробничих потужностей, створення нових робочих місць і «вдихнуло в підприємство друге життя».

Влітку 2014 року згоріла пам'ятка архітектури — перший поштамт міста.

25 жовтня 2014 року у місті повалено пам'ятник ЛенінуЛенінопад в Нікополі.

У 2020 році проведено капітальний ремонт автошляху Дніпро — Нікополь.