Якось у лісі здибалися лисиця з котом. Кіт уклонився їй низенько й мовив:
Добридень, лисичко-сестричко. Як ся маєш у тяжкі часи?
Лисиця подивилася на котика згорда й не знала, чи варто йому відповідати. Вона крикнула:
Як ти смієш, дурню, про таке мене питати?! Котюга нещасний! Ти вчений хоч трохи?
Та вчений, лисичко...
Хто тебе вчив?
А біда, лисичко.
Що вмієш робити?
Ну, скочити на дерево і врятуватися від псів, коли вони женуться за мною.
Все то є дурниці... Я, ади, добре вивчена. А опріч того, маю мішок хитрощів. У тебе їх немає і ніколи не буде. Ходи зі мною й дечого навчишся...
Раптом показався мисливець зі псами.
Кіт скочив до дерева, видряпався по стовбуру і сховався між гіллям. Лисичка-сестричка попала псам у зуби. Кіт гукнув із дерева:
Пані лисице, розв'яжіть мішок із хитрощами! Лисичка не озвалася, бо вже не було як: язик задубів, очі посоловіли.