Акваріумі́стика — рід занять, який полягає в моделюванні екосистеми в замкнутому штучному водоймищі.
Історія акваріумістики Перші згадки про розведення риб пов'язані з Єгиптом і Ассирією. Єгиптяни ще за 5—6 тис. років до н. е. тримали в ставках багатьох нільських риб, переважно яскравих або незвичайних за формою та поведінкоюШереметьєв І. І. Акваріумні риби. К.: Рад. шк., 1989—221 с.: іл. ISBN 5-330-00394-6. На малюнках стародавніх папірусів легко впізнати сомів, тиляпій, хромісів, риб-слонів. Архітектори Вавилона, у висячих садах Семіраміди створювали відкриті декоративні ставки з рибами ще в IX в до н. е. В палацах для тих же цілей встановлювалися кам'яні чаші-басейни.
Під час розкопок Помпей знайдено басейни в кімнатах і фрески, які свідчать, що в басейнах були риби.
З розповідей іспанських завойовників, які в XVI ст. висадилися в Мексиці, відомо, що правитель ацтеків Монтесума мав зоопарк, де утримував спійманих у горах, пустелях і лісах звірів та птахів, а в басейнах з прісною і морською водою — яскравих рибок. Чаші-акваріуми стояли й в покоях Монтесуми.
Але найбільшого розвитку в стародавньому світі акваріумістика досягла в країнах Сходу — Китаї, Японії, Кореї, Сіамі (Таїланді). Звідси на весь світ розійшлася слава про золотих рибок.
Стародавній Рим Декоративні басейни для утримання риб, які влаштовували багаті римляни, називалися «пісцинами» (Piscona — рибний садок, від латинського pisces — риба). У цих водоймищах, як правило, зроблених з мармуру, тримали й розводили султанок, сомів, осетрів і мурен. На утримання «пісцин» витрачалися величезні суми. «Пісцини» найчастіше розташовувалися у внутрішньому дворику, який також прикрашався клумбами, скульптурами, фонтанами.
Стародавній Китай Найдавніші відомості про золотих рибок з'явилися в Китаї у VI ст. до н. е. Саме в цей час їх почали утримувати як декоративних тварин. Зображення золотої рибки є в ранніх пам'ятках китайської писемності й на гербах знатних родин. Риб з червоним забарвленням вважали священними.
Початок акваріумістиці з серйозним науковим підходом з виведення декоративних риб, було зроблено в Китаї, під час правління династії Тан (618—907). У монастирях буддистів того часу з'явилися перші золоті рибки, як результат генетичної мутації, вони відрізнялися від звичайного срібного карася (Carassius auratus), яскравим забарвленням.
Більшість відомих сьогодні форм золотої рибки були виведені в період правління династії Мін (1368—1644). Саме тоді з'явилися предки майже всіх сучасних порід. Центрами їх розведення стали Пекін, Шанхай, Кантон. Ці рибки утримувалися як прикраса у відкритих ставках або вазах в палацах імператорів. У 1369 році китайський імператор Хонву, організував виробництво великих порцелянових посудин для того, щоб тримати в них срібного карася. Поступово золоті рибки стали повсюдним захопленням. Китайські імператори утримували свої живі багатства в порцелянових вазах, прикрашених квітками лотоса, а китайські селяни для своїх улюбленців плели з рисової соломи кошики, такі щільні, що вода не виливалася. Звичайно, такі акваріуми були непрозорі, і за рибами спостерігати можна було тільки зверху. Тому, виведені тоді породи враховували, перш за все, привабливість рибки для огляду зверху.
Як і багато секретів своїх досягнень, технології селекції й розведення золотих рибок китайці прагнули уберегти від розповсюдження за рубіж. Втім, 1500 року золота рибка потрапила в Корею, а 1502-го — в Японію, потім в Індонезію. Японські любителі вивели чимало нових форм і кольорових варіантів золотої рибки.
Європа та Америка Європейські натуралісти, крім екзотичних золотих рибок, намагалися утримувати прісноводних і морських риб помірних широт. У середині XVII ст. тримали в'юна, щоб, спостерігаючи за його поведінкою, передбачати настання негоди.
Першим європейцем, який побачив і описав рибок незвичайної краси, був відомий італійський мандрівник Марко Поло (1254—1324). Про те, коли золоті рибки потрапили до Європи, точно ніхто не знає. Називають різні дати, більшість з них належить до XVII ст. Заморські дива, привезені на військових вітрильниках, оселилися в просторих басейнах при дворах королів під охороною караулу гвардійців, підносились як дари або як винагорода дворянам.
Першою європейською книжкою з акваріумістики була видана в 1797 р. в Тюрингії «Природнича історія свійських тварин» Й. М. Бехштейна, де описано умови утримання в неволі в'юна і золотої рибки.
Труднощі, з якими стикалися перші акваріумісти, було усунуто завдяки багатьом досягненням біології в XVIII—XIX ст.: відкриттю мікроорганізмів, дихання і фотосинтезу рослин, виникненню науки генетики тощо.
У 1648 році при фінансовій підтримці голландської колоніальної адміністрації в Бразилії, зокрема Йогана Блансона, губернатора цієї голландської колонії (1624—1654), відредагована і видана «Природна історія Бразилії» (Piso, Willem and Georg Markgraf. 1648. Historia Naturalis Brasiliae). Автори книги німецький натураліст Георг Маркграф (Georg Markgraf,1610—1644) і голландський лікар Віллем Пізон (Willem Piso, 1611—1678), знаходилися в голландській Бразилії 1637—1644 роках з групою інших натуралістів. У книзі опубліковані відомості про історію, географію, флору, фауну, ботаніку, етнографію і медицину, розміщено понад 400 ілюстрацій бразильської природи й даний опис 87 видів амазонських риб. У 1728 році в теплицях англійського герцога Річмондського вперше були створені умови для нересту золотих рибок, фахівцям вдалося вигодувати мальків.
У 1797 році в Тюрингії виходить перша книга «Природна історія домашніх тварин», її автор Йоган Маттеус Бехштейн (Johann Matthäus Bechstein) описує як утримувати в неволі в'юна і золоту рибку. Ця книга стає першою інструкцією щодо акваріума. У той час риб утримувалися в банках зі скла і порцеляни, дерев'яних чанах і невеликих штучних ставках. У 1801 році Джеймс Совербі вперше описав гігантську водяну лілію — Вікторію амазонську (Victoria amazonica). Інтерес до цієї рослини привів до появи спеціальних басейнів для водних рослин в оранжереях. У 1841 році з'явився перший акваріум () в сучасному розумінні цього слова. У акваріумі містилися рослини та акваріумні рибки. Англійський учений Незевіль Вард (Nathaniel Bagshaw Ward) (1791—1868), відомий тим, що в 1829 році почав вирощувати рослини в скляних судинах () і так випадково став одним з прабатьків сучасного акваріума. Вард поселив в скляну судину золотих рибок разом з рослиною валіснерією (Vallisneria L. 1753). Зрозуміло, що вироби зі скла відомі людству вже понад шість тисяч років і задовго до Варда риб і рослини поміщали в скляні ємності. Але Вард вважається винахідником саме сучасного акваріума.
У 1849 році в Лондонському зоопарку пройшла перша публічна виставка з експозицією акваріумних риб і рептилій.
Організував цю виставку англійський учений-натураліст Філіп Анрі Госс (Philip Henry Gosse), який запропонував слово «акваріум». Через два роки ця виставка перетворилася на постійну Лондонську виставку, яка згодом стає першим акваріумом — павільйоном, а згодом — постійним Лондонським акваріумом.
У 1853 році Е. А. Россмесслер () і Філіп Анрі Госс дали назву винаходу Н. Варда. Німецький природодослідник Еміль Адольф Россмесслер дав назву — «Aquarien». Водночас в працях Філіп Анрі Госс уживається слово — «Aquaraum» — «аквараум» («аква» — «вода», «раум» — «приміщення»). Відкривається перший публічний акваріум в Лондоні. Інтерес до акваріумістики вимагав довідкової допомоги на цю тему. Першою книгою можна назвати «Акваріум або Відкриті чудеса глибин», професора Едінбурзького університету Філіп Анрі Госс, видану в 1854 році. Ім'ям Госсе названа рибка Apistogramma gossei.
У 1856—1857 роках виходять в світ книги німецького зоолога Э. А. Россмесслера «Озеро в склі» («Der See im Glase») і «Прісноводий акваріум». У 1858 році виходить брошура Л. Мюллера «Акваріум». У 1858 році відкривається перша морська дослідницька французька біологічна станція в Конкарно, в роботу якої вніс значний внесок Жан-Віктор Кост. У 1860 році відкривається перший материковий морський публічний акваріум у Відні. У 1861 році відкривається публічний акваріум в Парижі під назвою Société d'Acclimatation. У 1865 році відкриваються «Акваріуми» в Нью-Йорку і Бостоні.
Великий успіх мали акваріуми, встановлені на Всесвітній виставці в Парижі 1867 р. Французькі любителі набули достатнього досвіду для того, щоб у 1869 р. П'єр Карбоньє () вперше зумів добитися нересту макроподів і виростити їх потомство в акваріумних умовах. У 1868 році відкривається станція в Аркашоне. У Відні видана книга професора медицини Густава Егера (Gustav Jäger) «Життя у воді та акваріумі». У 1869 році в Берліні відкривається морський публічний акваріум зі штучною морською водою, побудований на розі Унтер-ден-лінден і Фрідріх-штрассе за проєктом знаменитого Альфреда Брема (Alfred Edmund Brehm), автора багатотомного «Життя тварин». У цьому ж році французький природодослідник П'єр Карбоньє почав розводити перших екзотичних риб: макроподів доставлених з Китаю в 1869 і півників в 1874 роках.
Весною 1871 року була відкрита перша в Європі Севастопольська Зоологічна станція.
З середини 70-х років XIX століття починається широке будівництво зоологічних станцій. Зоологічні станції внесли неоцінимий внесок до акваріумістики. Також необхідно відзначити важливу роль всесвітніх виставок в популяризації акваріумістики.
А в 1870 році А. Дорном (Anton Dohrn) з Н. Миклухо-Маклаєм, в Неаполі почалося будівництво сьогодні найбільш відомої зоологічної станції, повністю завершене в 1875 році. У створенні станції Дорну надавали підтримку багато відомих вчених, в їх числі Чарльз Дарвін. З цього приводу відоме листування Дорна і Дарвіна. Знаменитий публічний акваріум був невіддільною частиною станції, як важливе джерело доходу дослідницької установи й був відкритий в 1874 році. Станція була оснащена морськими акваріумами для гідробіологічних досліджень. Зоостанція в Неаполі одна з перших почала регулярно приймати вчених з інших країн. У 1871—1872 роках одним з перших відомих вчених, що займалися дослідженнями на станції був син лікаря Едвіна Ланкестера, Ланкестер Едвін Рей () (1847—1929), англійський зоолог і ембріолог. У 1873 році відкрилася перша морська біологічна лабораторія у Сполучених Штатах, створена професором Гарвардського університету Луї Агасисом (Louis Agassiz), відомого зокрема своїми плідними для акваріумістики експедиціями на Амазонку. На честь Луї Агасиса названа одна з найбарвистіших Південноамериканських цихлід — Apistogramma agassizii. У 1875 році в Трієсті (Адріатичне море) Ф. Е. Шульце (Schulze), і К. Клаусом (Claus) створена австрійська зоологічна станція. У 1876 році зоологічну станцію в Трієсті відвідав Зігмунд Фрейд, де за завданням директора станції К. Клауса вів свою першу наукову роботу з вивчення особливостей розмноження морських вугрів. У 1877 році у Франкфурті-на-Майні відкривається Морський акваріум-павільйон. У 1878 розроблений для експозиції Всесвітньої виставки (Universelle) відкритий акваріум у Тракадеро. Розміщений в старому кар'єрі на горбі Шайо, навпроти Ейфелевої вежі, архітектурна частина акваріума враховувала пейзаж садів Трокадеро. Акваріум був найбільшим в Європі. Закритий в 1985 році внаслідок зносу. Акваріум дю Трокадеро, після обширних ремонтних робіт, знов відкрився на початку квітня 2006 року. У 1891 році організована Зоологічна станція Берлінського акваріума (Zoologische station des Berliner Aquariums) в місті Ровінь (Rovinj) недалеко від Трієста. У 1893 році відкритий перший публічний акваріум в Нью-Йорку.
XX століття
Початок XX століття відмічений розвитком масової акваріумістики.
У 1905 році у Фіумі (нині р. Рієка, з 1991 р. у складі Хорватії) за ініціативою Гауса відкривається угорська біостанція. У 1907 році проведений перший міжнародний конкурс макроподів в Дрездені. У 1913 році побудований акваріум в Берлінському зоопарку.