Коро́ль Арту́р (, також валлійською мовою, ) — головний персонаж «легенди про короля Артура», яка є однією з найвідоміших легенд сучасного світу, міфологічний національний герой БританіїSeal, Graham. Encyclopedia of Folk Heroes. ABC-CLIO, 2001. 347 pages eBook ISBN 978-1576072165 . Відомості про Артура в основному складаються з літературних творів та фольклору, а історичне існування короля Артура викликало сумніви ще у XII столітті (тобто відразу, як Артуру вперше було надано звання короля Британії — в «Історії королів Британії» Гальфріда Монмутського). Вважається, що король Артур жив на початку VI століття в Британії й очолював війну бритів супроти саксів.
Одним із прообразів короля Артура вважається давньоримський військовик Луцій Арторій Каст.
Формування легенди
Гільдас, Беда, Ненній, «Y Gododdin» Перший етап формування легенди почався з бритського вождя Гільдаса Премудрого (500—570 роки); англійського Беди Високоповажного (731), який повторював відомості Гільдаса; валлійської поеми «Y Gododdin»Y Gododdin — англійський переклад (VII ст.); валлійського історика Неннія (Історія бритів, 831); Анналів Камбрії (Уельса)» (970).
У Гільдаса та Беди ще немає імені «Артур», а замість нього діє «Амброзій». Вважається, що найдавніша дотична згадка ймення «Артур» (Arthur) — у валлійській поемі «Y Gododdin» (написана бл. 575—600; автор Aneirin) — про одного з героїв ідеться: «Він годував чорних воронів на валу, хоча Артуром він не був» (тобто «бився хоробро на валу фортеці»). Більше ані слова про Артура в поемі немає. У Неннія (831) вперше з'являється ім'я «Артур», але Артур ще не король, а «величний полководець бритів».
«Аннали Камбрії» «Аннали Камбрії» (які дати-події описують буквально в кількох словах) сповіщають про «перемогу Артура біля гори Бадон» (в 516 році); та про «битву біля Каммлана» (в 537 році), в якій загинули Артур та «Медраут» (Мордред) (але не сповіщається, що вони вбили один одного). Але згадки про Артура в «Анналах Камбрії» виглядають як «пізніші вставки» — бо незрозуміло, як же Гільдас Премудрий (який жив в часи тих «перемог Артура») не помітив Артура.
«Мабіногіон» Окремо стоять валлійські та бретонські народні казки, легенди, вірші (насамперед мова про валлійський цикл легенд «Мабіногіон»), в яких Артур або постає захисником Великої Британії від завойовників, або ж воює супроти «фантастичних ворогів із потойбічного світу». Загальновизнано, що поема «Кілхух та Олвен» (з циклу «Мабіногіон») створена до появи «Історії королів Британії» Гальфріда Монмутского. А увесь цикл «Мабіногіон» датують як створений в 1060—1200 роках.
«Історія королів Британії» Друга стадія формування «легенди Артура» — почалася через півсторіччя після Вільгельма I Завойовника (1066), коли в 1138 році Гальфрід Монмутський оприлюднив «Історію королів Британії» (), яку називають також «Історія Брутова» (за йменням «першопредка бритів» — Брута). «Історія Брутова» повинна була показати «нормандців Вільгельма Завойовника» як «нащадків бритів — в боротьбі супроти саксів».
В «Історії королів Британії» з'являється перша послідовна розповідь (а не уривчасті повідомлення) про «короля Артура». Ця праця об'єднує «Енеїду» Вергілія, «відомості Гільдаса та Неннія», «елементи валлійського фольклору». У Гальфріда з'явилося багато персонажів та сюжетів, які в наш час є невід'ємною частиною Артурівської історії: Артур вперше названий «королем»; вперше Артур змальований як король Англії, якій переміг саксів й створив імперію з Британії, Ірландії, Ісландії, Норвегії та Галії; вперше з'явилися батько Артура — Утер Пендраґон, чарівник Мерлін, «дружина Артура» Ґвіневера, меч Екскалібур, Камінь Артура; сюжет про зачаття Артура та «народження Артура в замку Тінтагель»; сюжети про зраду «дружини Артура» та про загибель Артура від рук його племінника Мордреда в Каммлані; про поховання Артура на острові Авалон. Гальфрід писав про Артура як про історичного персонажа «Історії королів Британії», але сама ця «Історія» написана з явними елементами «не історичних, а міфічних відомостей». Тобто в «Історії королів Британії» є чимало фантастичного вимислу, який дозволяє віднести її скоріше до міфологічного епосу, аніж до літопису.
Остаточно «легенда про короля Артура» оформилася в наступні XII–XV сторіччя в численних романах та романтичних поемах; а вінцем є твори «сера Мелорі». Версію Гальфріда (1138) вважають відправною точкою для формування легенди про короля (саме короля) Артура. А версію Мелорі (надрукована в 1485 році) — класичним варіантом легенди.
Міфічний родовід легенди
Лицарські романи
У середні віки, продовжуючи теми Гальфріда, про Артура писали: автори куртуазних романів Кретьєн де Труа (XII ст.) та Вольфрам фон Ешенбах (XII ст.); * анонімні автори Вульгати (народних романів XIII ст.). Ці твори, побудовані на європейському фольклорі, є творами літератури, а не історіографії. Більшість з них використовували королівство Артура — для розміщення там подвигів нових героїв-лицарів: Гавейна, Ланселота, Галахада, Персиваля та інших.
Французький письменник XII століття Кретьєн де Труа додав Ланселота, Святий Грааль, Камелот; започаткував жанр артурівських романів, які стали значною частиною середньовічної літератури. У цих французьких легендах — увага часто переходить від короля Артура до інших символів та персонажів (насамперед, до окремих лицарів Круглого столу).
Відомі «Лицарські романи» : Кретьєн де Труа «Ланселот, або Лицар воза» (близько 1168) «Івейн, або Лицар з левом» (між 1176—1181) «Трістан» «Ерек і Еніда» «Персеваль, або Повість про Грааль» (бл. 1182) Гартман фон Ауе — лицарські романи «Ерек» та «Івейн» (написані наприкінці XII сторіччя). Вольфрам фон Ешенбах — «Парсіфаль» (бл. 1210). «Ланселот-Грааль» (цикл «Вульгати», анонімні автори; написано бл. 1230 р.). Невідомий автор — «Сер Гавейн та Зелений лицар» (XIV ст.) — найкращий англійський лицарський роман у віршах. Сер Томас Мелорі — роман «Смерть Артура» (видано в 1485 р.) — основне й найповніше джерело.
Від «Історії Брутової» до наших часів Артурівська література розквітла в середні віки, але її популярність зменшилася в наступні століття (після занепаду лицарства), але Артуріана відродилася в XIX столітті. У XX—XXI століттях легенда продовжує жити в масовій культурі Європи та світу: в літературі (відомі численні перекази та пародії-перелицювання легенди), в кінематографі, на телебаченні, в пресі.
У масовій культурі
Література У Гаррі Поттері згадуються Мерлін і Морґана. Деякі персонажі цієї саги названі на честь персонажів Артуріани (Гніверера, Персіваль, Блез, Ґавейн). У Темній Вежі стрільці є нащадками короля Артура (там він названий Артур Ельд). Також є персонаж на ім'я Мордред. Роман «Король Артур і лицарі Круглого столу», досить близький до оригінальних легенд, написав британський письменник Роджер Ланселін Ґрін.
Кінематограф У кінематографі найзначніші фільми за «легендою Артура»: «Лицарі круглого столу» (1953) «Камелот» (1967, екранізація однойменного мюзиклу) диснеївський «Меч в камені» за книгою Уайта «Екскалібур» (1981) «Перший лицар» (1995) — вільна інтерпретація історії Ланселота «Тумани Авалону» (2001) «Мерлін» Король Артур (2004) — фільм, знятий за мотивами суперечливої «сарматської гіпотези», відповідно до якої: «усі лицарі Артура» були сарматами (а Сарматію розуміють як «південь сучасної України»); сам Артур був римським воєначальником Луцієм Арторіусом Кастусом, який командував великим загоном кавалерії (імовірно, сарматів) у складі «Легіон VI Переможний» (, у Британії та Арморіку близько 185 року, але у фільмі події відбуваються у V столітті). Король Артур також є одним із головних персонажів аніме Fate/stay night та його відгалужень Нескінченний світ мечів і Fate/zero. Щоправда, там він згадується в жіночій інтерпретації як королева Артурія або Сейбер — слуга Емії Широ, клас — Мечник. Останній легіон У франшизі «Зоряна брама» періодично згадуються Мерлін і Моргана як Древні, що вознеслися. Король Артур: Легенда меча Трансформери: Останній лицар У франшизі «Бібліотекар» фігурують Екскалібур, Галахад, Моргана та Ланселот
Музика Існує американський павер-метал-симфонічний гурт під назвою «Камелот» (Kamelot, є еративом від ). Раніше існували декілька музичних гуртів різних напрямків під автентичною назвою Camelot.
Пародії, сатира Образ Артура та його лицарів, починаючи з XIX століття, ставав об'єктом переробок і наслідування, іноді жартівливих: Американський сатирик Марк Твен помістив в епоху короля Артура свого сучасника, янкі з XIX століття — повість «Янкі з Коннектикуту при дворі короля Артура» (1889). Є екранізація цього твору: «Лицар Камелота» (, 1998). Пародія на Артуріану — фільм «Монті Пайтон і Священний Грааль», який є набором комічних скетчів на тему Артура, середньовіччя і лицарів. Пізніше за мотивами цього фільму був поставлений мюзикл «Спамалот». Дитяча книжка та французька трилогія «Артур і Мініпути» (; , 2006, 2009, 2010) — сюжет, яких узагалі не має стосунку до «легенди Артура», а взято лише популярне ім'я «Артур» та намір створити «епохальну легенду для дітей». У мультфільмі Шрек 3 є король Артур, а також Ланселот і Мерлін.
Ігри Лицарі Артура, Мерлін та Мордред є персонажами настольної гри The Resistance: Avalon.
Інше На честь короля Артура названо астероїд 2597 Артур
Див. також Артуріана Повернення короля Артура
Література Томас Мэлори. «Смерть Артура » Гальфрид Монмутский. «История королей Британии »
Примітки