Но́ва Півд́енна Гренла́ндія (Півд́енна Гренла́ндія, рідше Земля́ Мо́релла) — фантомний острів, зареєстрований в березні 1823 року американським капітаном Бенджаміном Мореллом в ході промислово-дослідної експедиції на шхуні «Восп» ( — «Оса») в антарктичному морі Ведделла. У своїй книзі «Розповідь про чотири подорожі» («»), написаній дев'ять років по тому, Морелл вказує точні координати острова і приблизний опис його берегової лінії, що простягалася, за його свідченнями, більш ніж на 480 км.

Передісторія

За часів подорожі Морелла, географія тоді ще безіменного моря Ведделла і прилеглих до нього областей була зовсім невідома, що сприяло правдоподібності заяв Морелла, що володів репутацією містифікатора. Однак явні помилки в його похідному звіті підірвали довіру до його заяв і породили сумніви. Тим не менш, його версію існування міфічної землі остаточно розвіяли тільки антарктичні експедиції на початку XX століття. До цього не робилося спрямованих спроб дослідження даної землі. Кораблі практично не заходили в море Ведделла зважаючи на складнощі навігації, обумовлених наявністю льоду. У червні 1912 року німецький дослідник Вільгельм Фільхнер не виявив жодних слідів землі після того, як його судно «Дойчланд» ( — «Німеччина»), захоплене льодами в морі Ведделла, віддрейфувало до області, зазначеної Мореллом. Проміри глибин виявили глибину понад 1500 м, поряд з такою глибиною не може бути ніякої суші. Три роки по тому полярний дослідник Ернест Шеклтон, корабель якого «Енд'юранс» ( — «Стійкість»), вмерзнув у лід в цьому районі, також підтвердив відсутність землі.

Помилка Морелла пояснювалася по-різному. Морелл описав своє відкриття коротко і прозаїчно, доведено, що він не шукав у цьому особистої слави, що говорить проти версії про навмисний обман з його боку. У своїй розповіді він передав всю славу відкриття Роберту Джонсону — капітану торгового судна, який двома роками раніше відкрив і назвав цю землю. Морелл міг сумлінно помилятися, визначаючи місце розташування свого корабля або невірно згадати деталі, складаючи свій звіт дев'ятьма роками по тому. Він міг стати жертвою арктичного міражу. У 1843 році заслужений британський морський дослідник Джеймс Кларк Росс доповів про можливе знаходження землі недалеко від «землі Морелла», проте його доповідь також не отримала підтверджень.

Експедиція «Восп» (1822—1823) На початку XIX століття карти Антарктики представляли собою суцільну «білу пляму», хоча були зареєстровані випадки, коли було видно сушуПодробиці про ранні спостереженнях землі Антарктиди, в тому числі Беллінсгаузеном, див. pp. 108—130. У 1822 році Бенджамін Морелл, що вирушив роком раніше(pp. xx to xxvii) до південних Сандвічевих островів, прийняв командування шхуною «Восп» в ході дворічного походу, цілями якого були полювання на тюленів, дослідження і торгівля в антарктичних морях та південній частині Тихого Океану(p. xxvii). У нього також були повноваження «здійснювати нові відкриття». Він припускав перевірити можливість досягнення Південного полюсаНаступні подорожі, вже на інших кораблях, були зроблені Мореллом в Тихий океан, західний і південний береги Африки і в Індійський океан. Див. листи змісту з i по vii в . Подорож стала першою із чотирьох тривалих морських походів, зроблених Мореллом в наступні вісім років, хоча після першої подорожі він уже більше не повертався до Антарктики.

22 червня 1822 року «Восп» вийшла з Нью-Йорка. В кінці жовтня судно досягло Фолклендських островів. Після цього Морелл витратив 16 днів на безплідні пошуки неіснуючих островів Аврори Острови Аврори були одними з численних островів-примар, поява яких була помічена в антарктичних водах, зараз доведено, що вони не існують. Див. :Категорія:Острови-примари.(pp. 434—35). Далі шхуна попрямувала до Південної Георгії і 20 листопада встала там на якір. У своєму звіті Морелл невірно записав позицію своєї якірної стоянки, зазначивши її у відкритому морі на відстані 97 км від берегової лінії. Потім «Восп» рушила на схід для полювання на морських котиків. Згідно з Мореллом, 6 грудня шхуна досягла віддаленого острова Буве. За зауваженням історика антарктичних досліджень В. Дж. Міллза «цей острів, що вислизає, був знайдений з неймовірною легкістю». Міллз також відзначає ненадійність опису Мореллом топографічних особливостей острова, тому що останній постійно покритий крижаним щитом(pp. 58—62). Потім Морелл спробував пройти на південь, але на 60-й паралелі наштовхнувся на товстий шар льоду і повернув на північний схід до острова Кергелен, де 31 грудня встав на якір.

11 січня 1823 року після декількох днів досліджень та плідної торговельної діяльності шхуна покинула Кергелен, рушивши спочатку на південь, а потім на схід. 1 лютого Морелл відзначив свою крайню східну позицію в точці з координатами 64°52'S, 118°27'E(pp. 62—65)H R Mill, pp. 107—08. Згідно з даними свого звіту, Морелл вирішив скористатися сильним східним вітром і піти від цієї точки на захід до нульового меридіану за Гринвічем. Його звіт не рясніє деталями, але показує, що за 23 дніГулд показує, що, згідно з обчисленням Морелла, в ході цього походу 1450 км було пройдено за 4 дні, це незвичайна швидкість. Навіть Гулд, що симпатизує Мореллу, сумнівається в цьому. См. Gould, p. 261 була пройдена дистанція понад 5600 км. Достовірність цього твердження заперечується: малоймовірно, що можна було пройти по прямій з такою швидкістю у водах, що буяють льодами. Крім того, якщо прийняти на віру, що експедиція забралася так далеко в південні широти, то вийде що Морелл на своєму кораблі «заплив» на 100 миль углиб території антарктичного материка. 28 лютого «Восп» досягла острова Кендлмас (з групи Південних Сандвічевих островів). Після кількох днів пошуків палива для корабельних печей 6 березня шхуна попрямувала на південь, в район, пізніше названий морем Ведделла Джеймс Ведделл, вперше обстежив цей район місяцем раніше Морелла, назвав це море ім'ям короля Георга IV, але ця назва в загальному не було прийнято; в 1900 році море було названо ім'ям самого Ведделла. Див. Everett-Heath p. 409 (Weddell Sea entry). Виявивши, що море вільне від льоду, Морелл досяг 70°14' південної широти, після чого 14 березня повернув на північний захід. Свій відступ Морелл пояснював нестачею палива, хоча раніше він заявляв, що якщо море буде вільним, то він зможе довести судно до 85° п. ш. або до самого полюса(pp. 66—68). Ці слова дуже схожі на слова британського дослідника Джеймса Ведделла при описі його пошуків у тому ж районі місяцем раніше, що дає історикам привід звинуватити Морелла в плагіаті результатів Ведделла(p. 57).

Бачення землі

На наступний день 15 березня, о 2 годині пополудні на борту шхуни «Восп», що прямувала на північний захід по морю, згодом названому ім'ям Ведделла, Морелл зазначив: «У трьох лігах (14 км) на захід щогловий помітив землю» (pp. 69—70). Далі у звіті: «О пів на п'яту ми наблизилися до землі, яку капітан Джонсон називав Новою Південною Гренландією»(Map, p. 52). Роберт Джонсон, колишній капітан «Восп», у 1821 році здійснив експедицію вздовж західного берега антарктичного півострова, назвавши його «Новою Південною Гренландією» Назву Джонсона не було прийнято; у 1831 році було прийнято назву земля Грехема Див. H. R. Mill, pp. 161—62.. Морелл посилається на результати спостережень Джонсона, Морелл припустив, що земля, яку він бачив у той момент, була східним берегом півострова, чиї географічні характеристики і розміри не були тоді відомі. Дійсна позиція Морелла була на 14° східніше берега півостроваH R Mill, p. 109. Морелл описував полювання на морських котиків протягом дня під час руху вздовж берега. На наступний ранок полювання відновилося, корабель повільно пішов на південь і продовжив плавання до зупинки, викликаної, за словами Морелла, «нестачею води і кінцем сезону». На відстані 120 км на північ він помітив снігові гори і записав, що їх можна було розрізнити, віддалившись на відстань 75 миль на південь.

Потім Морелл повернув на північ від точки з координатами, обчисленими ним як 67°52'S, 48°11'W. Трьома днями по тому (19 березня) корабель пройшов повз сушу, яку він прийняв за північний мис землі (координати 62°41'S, 47°21'W). «Ця земля буяє морськими птахами всіх видів», — писав Морелл. Він також зазначив, що бачив 3 тисячі морських слонів. О 10 годині «Восп» «попрощалася з похмурими берегами Нової Південної Гренландії» — у великому експедиційному звіті більше про неї не згадувалося. Шхуна дійшла до Вогненної землі, пройшла через Магелланову протоку в Тихий океан і 26 липня 1823 року досягла Вальпараїсо (Чилі).

У ході перших плавань у Південний океан протягом XVI століття землі, які згодом були визнані неіснуючими, час від часу з'являлися в доповідях моряків, що проходили в цих водахДивись лист даних доповідей на: . Полярний історик Роберт Гедланд з інституту полярних досліджень імені Скотта припускав різні причини помилкового бачення цих земель — від «надлишку рому» до «навмисного обману з тим, щоб відвернути кораблі суперників від хороших місць для полювання на морських котиків». Великі маси льоду могли здатися скелями, а льодовики — берегами суші, так як брудний лід можна сплутати з землею. Цілком можливе існування деяких із цих земель, які могли згодом зануритися в море через вулканічну активність. Деякі могли бачити і нині існуючі землі, але помилитися у визначенні координат зважаючи похибок хронометрів, несприятливої ​​погоди або власної некомпетентності(p. 152, insert by Robert Headland: «Non-existent Antarctic Islands»).

Пошуки землі Морелла

У 1838 році французький дослідник Дюмон-Дюрвіль пішов повз «північний мис» «Нової Південної Гренландії», але ніякої землі там не виявивGould, pp. 266—67. Ця подія, а також сам характер звіту Морелла, його явні помилки і репутація автора як хвалька, «героя автобіографічного роману» (за словами британського географа Г'ю Роберта Мілла), змусила багатьох географів ігнорувати заяви МореллаH R Mill, pp. 104—05. Сумніву не зникли і після доповіді сера Джеймса Кларка Росса про появу землі у 1843 році недалеко від місця, де її нібито спостерігав Морелл, хоча слова Росса і зіграли роль на підтримку заяв Морелла. До 1903 року ніхто не проникав у море Ведделла, поки Вільям Спейрс Брюс на кораблі «Скотія» не досяг 74°1'S, але не знайшов в цьому секторі землі, побаченої Мореллом і Россом Вільям Брюс пройшов на південь по 22°W західної довготи. Див. Speak, p. 92.. Однак Брюс у цілому позитивно ставився до Морелло, і писав, що його заяви не повинні відхилятися, поки не будуть повністю спростовані.

Перший спрямований пошук Нової Південної Гренландії відбувся в ході другої німецької арктичної експедиції 1911—1913 років під керівництвом Вільгельма Фільхнера. Корабель «Дойчланд» був захоплений льодами, коли екіпаж намагався заснувати базу на берегах затоки Вахсела. Подальший льодовий дрейф у середині червня 1912 року привів корабель в точку на 60 км далі на схід від місця, де Морелл бачив землю. 23 червня Фільхнер з двома товаришами захопив тритижневий запас провізії і залишив судно, попрямувавши на захід по льоду в пошуках землі Морелла. Світловий день тривав всього дві-три години, температура падала до −35 °C, що ускладнювало подорож. Група пройшла 50 км, проводячи періодичні спостереження. Вони не знайшли ознак землі, вимірювання глибини дали результат в 1600 метрів, поряд з такою глибиною не могла перебувати земля. Фільхнер прийшов до висновку, що Морелл став жертвою міражу.

17 серпня 1915 року корабль «Енд'юранс» сера Ернеста Шеклтона потрапив у крижаний полон і віддрейфував до точки на відстані 10 миль на захід від позиції, зазначеної Мореллом. Замір глибин показав 1676 фатомів (3000 м). Шеклтон написав: «Я вирішив, що земля Морелла повинна бути додана до довгого списку антарктичних островів і берегів, віднесених до крижаних скель». Новий промір глибин 25 серпня дав результат в 1900 фатом (3500 м); Шеклтон отримав додатковий доказ відсутності Нової Південної ГренландіїShackleton, pp. 60—61.