Югославська Народна Армія (скорочено ЮНА, , , , ) — головна і оперативна частина об'єднаних збройних сил колишньої Соціалістичної Федеративної Республіки Югославії, другою складовою яких була Територіальна оборона. Найпослідовніший провідник централізаторсько-комуністичної політики Тіто. Існувала до розпаду Югославії, ставши на початку 1990-х знаряддям великосербської політики президента Сербії Слободана Мілошевича і втягуючись у війни у Словенії, Хорватії та Боснії і Герцеговині. Частини ЮНА в Боснії і Герцеговині та Хорватії лягли в основу відповідно Війська Республіки Сербської та Війська Республіки Сербська Країна. 20 травня 1992 року залишки армії, дислоковані на території Сербії і Чорногорії, було перейменовано на Армію Югославії. Верховним Головнокомандувачем ЮНА до самої своєї смерті у 1980 році був президент СФРЮ, маршал Йосип Броз Тіто, а після нього цю функцію перебрала на себе Президія СФРЮ або відповідно Голова Президії.
Передісторія ЮНА бере свій початок від загонів югославських партизанів часів Народно-визвольної боротьби Югославії проти фашистської окупації країнами Осі. Після збройного партизанського повстання під керівництвом Комуністичної партії Югославії 22 грудня 1941 року в містечку Рудо (БіГ) було утворено 1-шу пролетарську бригаду Народно-визвольної армії Югославії з чотирьох сербських і двох чорногорських батальйонів, що пізніше стало офіційним святом збройних сил Югославії (День армії).
Перед самим кінцем Другої світової війни, 1 березня 1945 року, шляхом реорганізації Народно-визвольної армії та партизанських загонів Югославії було утворено Югославську армію, а 22 грудня 1951 року з нагоди святкування десятої річниці з дня заснування її першого підрозділу Югославську армію було перейменовано в Югославську Народну Армію, чим формально підкреслювався її народний, соціалістичний і революційний характер.
Чисельність та структура Величина Югославська армія упродовж свого існування вважалася четвертою військовою силою у Європі за могутністю. Найчисельнішими були сухопутні війська, особовий склад яких налічував у різні роки до 180 000 військовослужбовців, з яких більш ніж 90 000 становили новобранці, а у воєнний час окрім того могли бути призвані понад мільйон підготовлених резервістів.
Засади У ЮНА діяв загальний військовий обов'язок несення строкової військової служби та служби в резерві. У соціалістичній Югославії існувала система загальнонародної оборони і суспільного самозахисту. Бійцем Збройних сил вважався кожен громадянин, «який зі зброєю в руках чинить опір загарбникам.»
Строк служби Спочатку строк військової служби становив два, три або чотири (ВМФ, крім берегової охорони) роки,Čl. 17 Pravilnika za izvršenje Zakona o vojnoj obavezi državljana Federativne Narodne Republike Jugoslavije, Službeni list FNRJ, br. 42/46. od petka, 24. srpnja 1946., str. 457. такий стан справ тривав до 1952 р., пізніше службу несли два роки, в окремих родах військ як виняток — три. Особи з закінченою середньою чи прирівняною до неї, а також вищою освітою мали право проходити військову службу один рік.Čl. 1. Pravilnika za izvršenje Zakona o vojnoj obavezi državljana Federativne Narodne Republike Jugoslavije, Službeni list FNRJ, br. 37/52. od srijede, 16. srpnja 1952., str. 688. «Військовий лексикон» згадує 15-місячний строк військової служби, а у ВМФ — 18 місяців.Petrović, Petar (ur.); Petrović, Miroslav (ur. ilust.), Vojni leksikon, Vojnoizdavački zavod, Beograd, 1981., На завершальній стадії військова служба тривала один рік за винятком тих, які з релігійних причин відмовлялися брати в руки зброю і служили 24 місяці.Čl. 22., st. 2. Zakona o izmjenama i dopunama Zakona o vojnoj obavezi, Službeni list SFRJ, br. 26/89. od 21. travnja 1989.
Устрій
ЮНА складалася з видів, родів і служб. За видами ЮНА поділялася на сухопутні війська, ВПС і ВМФ, за родами — на піхоту, артилерію, ракетно-артилерійські підрозділи ППО (у всіх трьох видах ЮНА), бронетанкові частини, інженерні війська, підрозділи протирадіаційного, протихімічного і протибактеріологічного захисту, війська зв'язку та прикордонні частини. Служби, що входили до ЮНА, були такі: технічна, будівельна, інтендантська, служба військових сполучень, авіаційно-технічна, служба безпеки і військова поліція, санітарна, ветеринарна, фінансова, адміністративна, юридична, військово-топографічна, музична та служба інформаційних технологій в ЗС. Наприкінці 1980-х підрозділи повітряного спостереження, виявлення і наведення виділилися в окремий рід військ.
Організаційно сили ЮНА поділялися на чотири військові округи: Белградський (який включав східну Хорватію, Сербію та Боснію і Герцеговину), Загребський (відповідав за війська, розміщені у Словенії і північній Хорватії), Скоп'євський (для Македонії, південної Сербії і Чорногорії) та військово-морська область Спліт. Округи далі ділилися на райони, які відали такими адміністративними питаннями, як призов, мобілізація, створення і утримання військових споруд.
Реформа
На початку 1990-х років армія майже завершила комплексну реформу своєї структури. Скасовано старі піхотні дивізії, а найбільшою оперативною одиницею визначено бригаду. Армія перетворила десять з дванадцяти піхотних дивізій у двадцять дев'ять танкових, механізованих та гірських піхотних бригад, у складі яких були артилерійські, протитанкові полки і полки протиповітряної оборони. До 1990 року було організовано одну повітряно-десантну бригаду. Структурні зміни уможливили більшу маневреність і мобільність, а також тактичну перевагу над загарбником, адже армія позбулася великих і неповоротких підрозділів.
Інфраструктура Армія мала сучасну інфраструктуру з підземними військово-повітряними базами і центрами управління в декількох горах. Найбільша і найвідоміша споруда — авіабаза Желява, також відома як Бихацький підземний комплексний центр радіолокаційного контролю та спостереження з авіабазою, що на кордоні Боснії і Герцеговини з Хорватією.
Оборонна промисловість Кілька югославських компаній виробляли літаки і, зокрема, бойові літаки, найзнаменитіша з яких — авіаційний завод «СОКО» (Сокіл) у м. Мостар, найвідомішим виробом якого був «Соко J-22 Орао». Іншим важливим виробником був літакобудівний завод «Утва» в Сербії. Югославський військово-промисловий комплекс виготовляв танки (зокрема, М-84), бронемашини (BOV, BVP М-80), різні артилерійські одиниці (міномети, реактивні системи залпового вогню, гаубиці), зенітну зброю, а також різні види стрілецької зброї та інше спорядження.
Армійські звання Військові звання, які діяли в ЮНА в 1943—1991 рр. Види Збройних силСухопутні війська, військова поліціяЮгославські військово-повітряні сили і ППОЮгославський військово-морський флотГоловнокомандувачMaršal Jugoslavijeгенерали General Jugoslovenske narodne armijeGeneral ArmijeAdmiral FloteGeneral-pukovnikGeneral-pukovnik avijacijeAdmiralGeneral-potpukovnikGeneral-potpukovnik avijacijeVice AdmiralGeneral-majorGeneral-major avijacijeKontra Admiralстарші офіцериPukovnikPukovnik avijacijeKapetan Bojnog BrodaPotpukovnikPotpukovnik avijacijeKapetan FregateMajorMajor avijacijeKapetan Korveteмолодші офіцериKapetan 1. klaseKapetan 1. klase avijacijePoručnik Bojnog BrodaKapetanKapetan avijacijePoručnik FregatePoručnikPoručnik avijacijePoručnik KorvetePotporučnikPotporučnik avijacijePotporučnikстарший сержантський складZastavnik 1. klaseZastavnik 1. klase avijacijeZastavnik 1. klaseZastavnikZastavnik avijacjeZastavnikмолодший сержантський складStariji vodnik 1. klaseStariji vodnik 1. klase avijacijeStariji vodnik 1. klaseStariji vodnikStariji vodnik avijacijeStariji vodnikVodnik 1. klaseVodnik 1. klase avijacijeVodnik 1. klaseVodnikVodnik avijacijeVodnik рядовий складMlađi vodnikMlađi vodnik avijacijeMlađi vodnik DesetarDesetar avijacijeDesetarRazvodnikRazvodnik avijacijeRazvodnikVojnikPilotMornar
Примітка: Перед розпадом Югославії деякі звання вийшли з ужитку: Maršal Jugoslavije (звання скасовано після смерті маршала Йосипа Броз Тіто в 1980 р.) General Jugoslovenske narodne armije (скасовано 1974 р., передбачено для союзного секретаря народної оборони (міністра оборони))
Військова доктрина
Югославська Народна Армія мала унікальну для звичайних збройних сил, оперативну військову доктрину. Югославія основувала свою оборонну доктрину на концепції тотальної війни під назвою «Тотальна національна оборона», яка покликалася на успішну партизанську історію Югославії під час югославської Народно-визвольної війни впродовж Другої світової війни. Концепція «тотальної національної оборони» відводила ЮНА роль захисних бар'єрів від агресорів з метою затримати загарбника достатньо довго з тим, щоб сили Територіальної оборони встигли включитися у збройну боротьбу і почати виснажувати противника партизанською тактикою. За цією концепцією все югославське населення підлягало залученню до збройного опору, виробництва озброєння та цивільної оборони. Югославські планувальники вважали, що це найкращий спосіб для меншої нації змогти належним чином захистити себе від набагато сильнішого загарбника.
Тактичні особливості і проблеми
У діях ЮНА велику, а часто і головну роль відігравав артилерійсько-ракетний вогонь, зламуючи опір противника у наступі або атаки ворога при переході в оборону. Бойової техніки в артилерійських підрозділах було більш ніж достатньо для виконання поставлених завдань. Та головною проблемою була явно недостатня кількість навчених і здібних артилеристів. Артиллерия Юна-состав и типы систем вооружения
Територіальна оборона
1969 року відбулося створення другої складової збройних сил СФРЮ — Територіальної оборони СФРЮ. Вона являла собою війська другого ешелону і резерву, створені в кожній адміністративно-територіальній одиниці Югославії. Туди зараховували колишніх вояків строкової служби, яких час від часу призивали на військові навчання.
Національний склад Деякий час в ЮНА вдавалося зберігати рівне представництво всіх народів Югославії, але після міністра оборони хорвата Івана Гошняка 1967 року прийшов серб Нікола Любічич, який, протягуючи своїх людей, почав змінювати національну структуру військової верхівки, переставши додержувати Закону про рівномірну участь усіх народів у поповненні професійними кадрами Югославської Народної Армії. 1985 року коефіцієнт представництва чорногорців в чинному офіцерському і сержантському корпусі у відношенні до відсоткової частки в населенні Югославії становив 204 (5,82%, і 2,58% від загальної чисельності населення), сербів — 157, македонців — 113, хорватів — 63, мусульман-боснійців — 41, словенців — 34, албанців — лише 14. Підраховано, що з 70 000 професійних військовиків ЮНА 50 000 або 70% були сербами і чорногорцями (за статистикою з 1985 року їх було 63%), а на керівних посадах цей відсоток був ще вищим. Ivo Goldstein, Hrvatska povijest, Novi Liber, Zagreb, 2003. str. 390, ISBN 953-6045-22-2
Згідно з даними, які наводить Бранко Мамула (Slučaj Jugoslavija, str. 335.-336., CID, Podgorica, 2000.) 1985 року частка генеральського корпусу становила 0,29% від загальної чисельності чинних військовослужбовців. Із них чорногорців було 11,1%, хорватів — 19%, македонців — 4,9%, словенців — 10,4%, сербів — 46,5%, мусульман — 2,8%, албанців — 1,4% і югославів — 4,9%. За республіканською належністю дані розподілились так: з Боснії і Герцеговини — 15,28%, з Чорногорії — 11,11%, з Хорватії — 30,56%, з Македонії — 3,47%, зі Словенії — 9,72% і із Сербії — 28,47%, в тому числі з самої Сербії — 18,06%, з Косова — 5,56% і з Воєводини — 4,86%. http://hrcak.srce.hr/file/26479 Davor Marijan:Jugoslavenska narodna armija — važnija obilježja]
Миротворча діяльність
Надзвичайні збройні сили ООН (1956—1967 рр.) — 14 265 солдатів, 22 ротації, командир місії полковник Лазар Мушицький (серпень 1964 — січень 1965); Місія спостерігачів ООН у Ємені (1963—1964) — один взвод; Група військових спостерігачів ООН для Ірану та Іраку (1988—1991) — військові спостерігачі, командир місії генерал Славко Йович; Група ООН для надання допомоги в перехідний період (1989—1990) — Намібія, військові спостерігачі;