Си́хівський райо́н — один із районів Львівської міськради, що охоплює територію південно-східної частини міста Львова: колишніх сіл та місцевостей — Сихів, Козельники, Пирогівку, Боднарівку, Персенківку, Новий Львів, Пасіки, частково Снопків і частково колишні угіддя села Зубра.
Назва
Назва Сихівського району походить від назви найбільшого житлового масиву Львова — Сихова, який є основою цього адміністративного району Львова. Останній, своєю чергою, успадкував її від назви села Сихів, яке увійшло до складу Львова після чого на його місці було збудовано цей житловий масив. Саме село згадується ще у XV столітті У географічній енциклопедії кінця XIX століття первісна назва писалась Siechów або руською (українською) SychiwІсторія Сихова.
Населення Основою Сихівського району Львова є найбільший у місті Сихівський житловий масив, тож не дивно, що саме цей район має найбільше у місті населення з-поміж шести інших районів. До того, якщо в інших районах Львова та по місту загалом демографи фіксують поступове скорочення населення, то у Сихівському районі є хоч і незначний, але все ж приріст населення. Так, якщо у 2001 році в районі жило 145 932 мешканців, то у 2021 році — 150 343 мешканцівЗвіт про роботу Сихівської районної адміністрації за 2020 рік.
Для порівняння — населення найменшого обласного центру України — Ужгорода становить близько 117 тисяч осіб
Етнічний та мовний склад району У 2001 році у Сихівському районі проживало 145 932 особи. Національний склад був таким: НаціональністьЧастка, %українці89,7росіяни8,2поляки0,7білоруси0,5євреї0,1вірмени0,1інші0,5не вказали0,2 Розподіл населення Сихівського району за рідною мовою: НаціональністьУсього, осібЧастка, %Рідна мовасвоєї національностіукраїнськаросійськаосіб%осіб%осіб%українці130 92889,7129 19498,7 - -1 6921,3росіяни12 0208,210 77689,71 23210,3 - -поляки9440,733335,352155,2848,9білоруси6860,518527,017725,832046,7євреї2010,184,07034,812361,2вірмени1250,15040,02520,05040,0татари800,12025,01113,84961,2німці710,11115,52636,63447,9молдовани650,03046,21827,71726,2угорці500,03060,01428,0612,0інші4360,314032,112428,415535,6не вказали3260,2 - -51,5 - -
Прізвища На основі даних з телефонного довідника, який показував власників помешкань у ЛМР (орієнтовно станом на початок 2000х років) були визначені найчисельніші та найбільш типові групи прізвищ, які мали львів'яни. +Найчисельніші групи прізвищ Сихівського району ЛМРГрупа прізвищчастка, % -ов(а), -ев(а), -єв(а)12,17 -ський(а), -цький(а), -зький(а)11,88 -ук, -юк6,93 -ак, -як5,63 -ик, -ік5,31 -ко (без -е/єнко)4,89 -енко, -єнко4,89 -ин(а), -ін(а), -їн(а)До цієї групи НЕ врахована "галицька" форма, яка не має відмінювання в залежності від статі (напр. Савчин, Турчин, Мончин тощо).3,94 -ич, -іч3,88 -ів, -їв3,21 -ий(а)3,17 -ишин, -ішин, -їшинДо цієї групи НЕ враховані російські та зросійщені прізвища, які мають відмінювання в залежності від статі (напр. Грішин(а), Мішин(а) тощо).2,14
Історія
Перші поселення Сихівський район Львова є наймолодшим у місті, освоєння більшої частини територій, які входять до його складу, розпочалось лише в останній чверті минулого століття і не завершилось досі. Перші згадки про поселення тут датуються ще 14 століттям.
Найстарішою частиною району можна вважати місцевість Козельники — перша згадка про село з такою назвою датується 1374 роком. Село Сихів, яке стало основою майбутнього району Львова, вперше згадується 1409 року в «Хроніці міста Львова» Дениса Зубрицького: 25 травня 1409 року шляхтич Петро Влодек із Харбиновичів придбав село у його попередніх власників Івана Русина і його дружини Оксани за 50 кіп грошів.Зубрицький Д. Хроніка міста Львова. — 1844. — С. 79
10 березня 2009 року на Сихові відзначили 600-ліття першої згадки про село Сихів. До цієї події Сихівська адміністрація видала буклет про історію цієї території. Історичну довідку підготував дослідник Роман Крип'якевич.
Перші роки історії села Сихова пов'язані з численними перепродажами села від одного власника до іншого. У 1411 році Іван із Зубри придбав село за 60 кіп грошей руських та коня, якого оцінили у 4 копи, а вже 28 жовтня 1411 року вигідно перепродає за 170 кіп грошей. Однак трохи менше, ніж за рік Петро Влодек остаточно продає Сихів Іванові із Зубри за 130 кіп грошей. Втім навколо сихівських земель тривали суперечки, тож 12 листопада 1430 року староста Іван Вужик з Діброви за дорученням короля вирішує суперечку про сихівські маєтки між братами Іваном, Миколою і Мартином з Княгинич та Іваном із Зубрі. Судова тяганина навколо права власності на Сихів тягнулась протягом кількох десятків років. 1 серпня 1457 року брати Іван і Микола із Зубри поділили між собою села Сихів, Зубру й Освічу. Щодо останнього, то воно було відоме ще в XV столітті — воно знаходилось поруч із фільварком Креблівка, яке заснував наприкінці XIV століття на південний схід від Персенківки міщанин Лаврентій Кребль, власник броварні. Однак пізніше село Освіча, як і фільварок Креблівка зникають — можливо вони були знищені внаслідок ворожих нападів. http://www.lviv.ridne.net/microrayons/suburb
1485 року справу про власність над Сиховом розглядають львівський земський суддя Ґунтер з Сеняви і підсудок Іван з Високого; 1499 року — Петро Мишковський із Пречичева, воєвода Белзький і староста генеральний Руський.
Поступово село Сихів перейшло у власність львівських райців. 1507 року львівські райці за 200 гривень придбали у Івана та Петронелі Сокільницьких чверть Зубри і половину Сихова. 1508 року вони ж за 420 гривень придбали у Дзерслава Вільчека ще дві чверті Зубри, 1509-го — за 200 гривень у Яна Яцимірського останню чверть Зубри та іншу половину Сихова. Денис Зубрицький серед райців, які придбали Сихів, згадує Мартіна Вассербродта, Матеуса Вайднера, Яна Кошнера, Андреаса Бергера, Станіслава Газа, Миколу Тичку, Георга Вайнера, Ніколяуса Арнесті, Міхаеля Гаснера і Георга Гебеля. Також зазначає, що для цієї купівлі були використані як гроші з міської скарбниці, так і власні кошти райців, однак, їх було недостатньо, тому 300 гривень урядникам позичив декан Латинської катедри Ян Кровецький під відсоток 10 гривень щороку, з яких 5 гривень мали сплачуватись літургічному лекторові катедри, а ще 5 — «міському лазебникові», який за це зобов'язувався дозволяти щотижня користуватися лазнею вчителеві міської школи, всім учням і шести ксьондзам.Зубрицький Д. Kronika miasta Lwowa. — 1844. — С. 113.
Найстарішою частиною Сихова вважають територію на північний захід від залізничної станції Сихів — на це вказує львівський краєзнавець Ігор Мельник. Зокрема тут на вулицях Садибній та Майданній збереглася стара, майже сільська забудова, а головне тут збереглася єдина у Львові автентична дерев'яна церква Пресвятої Трійці яка датована XVII століттям. http://www.liquorrhoea-l.livejournal.com/62520.html?thread=305976
1525 року в житті села Сихова та сусідньої Зубри сталась ще одна важлива подія — вони отримали Магдебурзьке право.
До 1673 року на Сихові був лише один фільварок. Райці віддавали його в оренду, або доручали комусь господарювати в ньому, а прибуток ділили між собою. У 1673 році вони вирішили розділити Сихів на 12 частин, щоби кожен раєць мав свій сільський двір, поле і кметів. Прибутки з шинкування, млинів і ставу йшли до спільної каси для поділу між усіма. На Різдво кожен мав право вільно вирубувати ліс і вивозити до 12 возів дерева. Після смерті райця вдова і діти мали право користуватися маєтком ще рік і шість тижнів.
Можна припускати, що у XVIII столітті на Сихові переважало українське населення, принаймні про це свідчать історичні документи. 1774 року Сихів, що тоді мав статус села, налічував 46 селянських дворів, з яких усі — з тягловою силою: нараховується 75 коней та 45 волів. Село належало до української (греко-католицької) парафії. Втім вже за сто років національний та конфесійний склад населення села змінився. Згідно з австрійським переписом населення 1880 року, у Сихові мешкало 460 осіб, із них 305 вважали себе римо-католиками, 151 — греко-католиками і 12 — гебреями. Тож на одного мешканця припадало тоді більше гектара землі.http://www.liquorrhoea-l.livejournal.com/62520.html
Початок індустріалізації та урбаністичного освоєння У 1865 році поблизу Сихова пройшла залізнична лінія Львів — Чернівці, на якій було відкрито станцію Сихів. Однак ані до бурхливого розвитку території, ані до приєднання її до Львова це не призвело.Wlodek P., Kulewski A. Lwow. — Wydanie I. — Pruszkow: Rewasz, 2006. — С. 251. — ISBN 83-89188-53-8
На початку ХХ століття у цій частині Львова був фільварок, названий у 1881 році іменем його власника — Миколая Красуцького (раніше звався Кратерівка) Красучином — згодом ця частина міста отримала назву Новий Львів. Від міста нову дільницю мав відділяти парк «Залізна Вода», закладений в 1905 році на схилах між Красучином і Софіївкою.
Також статус приміського поселення мала Персенківка — з того періоду залишилось близько 15 малоповерхових споруд. Історія Персенківки так само тягнеться у Середньовіччя — львівський міщанин Коснер заснував селище, яке назвали Коснерівка. У 1687 році купець Якуб Персінг викупив цю землю, і тоді назва змінилася — на Персенківку. Місцеві жителі розповідають іншу легенду — кажуть, колись на початку вулиці жили два графи — Пер і Сен. Склавши їхні імена, тутешні жителі і назвали вулицю.http://www.wz.lviv.ua/articles/76526
Початком індустріального освоєння цієї частини Львова можна вважати 1907—1908 рік коли на місці колишнього іподрому створили тепличний комплекс та спорудили міську електростанцію. Її промислова архітектура вирішена у сецесійному стилі за проектами Адольфа Піллера, Юзефа Сосновського, Альфреда Захаровича. Її потужність становила 6000 к.с. (4500 кВт), вона виробляє змінний струм. Вона працює і досі, як Львівська ТЕЦ-1 та є структурним підрозділом ЛКП «Львівтеплоенерго»Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго» . Частину території колишнього іподрому займає Львівський автобусний завод.
Одразу після цього розпочалось освоєння Нового Львова як дільниці престижної забудови. Новий Львів Ф. Касслер та А. Остен запланували у 1910 році створити тут дільницю вілл. Вони створили план міста-саду у вигляді прямокутника з великою круглою площею-сонцем у центрі, від якого розходилися шість вулиць-променів. На них планувалось споруджувати вілли та 2-3-поверхові будинки, оточені садами. До початку Першої світової війни встигли спорудити лише кілька будиночків в районі нинішніх вулиць Тернопільської (зокрема № 15) та Героїв Крут (№ 6, 6-А). Під час драматичних подій польсько-української війни за Львів листопада 1918 року у львівському передмісті Персенківка велися жорстокі бої між українськими та польськими вояками. Кожний з військових підрозділів намагався утримати залізничну станцію, з обох боків загинуло немало вояків, яких згодом перепоховали на Личаківському цвинтарі.
28 вересня 1924 року на Персенківці урочисто відкрито гранітну колону на честь Захисників Львова, безкоштовно виконану за проєктом інженера-архітектора Рудольфа Індруха архітектором Антонієм Нестаровським, чий син-студент також загинув на Персенківці.Пам'ятник захисникам Львова на Персенківці
Після Першої світової решта територій, за межами Нового Львову зберігали статус приміських сіл, при цьому у них переважало польське населення. Зокрема, станом на 1921 рік за польським переписом населення р. у Козельниках мешкало 841 мешканець, з них 774 римо-католиків, 30 греко-католиків, 37 гебреїв. У 1925 році село Сихів, що перебувало у власності Львова, налічувало близько 1 тисячі мешканців, з яких 72 % становили поляки. Діяла парафіяльна церква для українців та жіноча школа домашнього господарства.Orlowicz M. Ilustrowany przewodnik po Lwowie. — Wydanie drugie rozszrone. — Lwow-Warszawa: Zjednoczone zaklady kartogr. i wydawnicze tow. naucz.szkol sredn. i wyz.s.a., 1925. — S. 244.