Ма́рганець — місто в Україні, адміністративний центр Марганецької міської громади Нікопольського району Дніпропетровської області, Місто-герой України (з 1 жовтня 2025 року). Восьме за чисельністю населення місто області, центр видобування і переробки марганцевих руд. Населення — 35 тис. осіб.
Етимологія Назва міста походить від імені мінералу, що видобувається у цій місцевості — марганцю (зараз українською цей метал називається манган).
Географія Місто Марганець розташоване за 114 км від обласного центру та 28,6 км від районного центру, автошляхами , та , у південній частині Дніпропетровської області, в межах Причорноморської низовини. Південна межа міста пролягає за 1,5 км від правого берега річки Дніпро. В межах міста також протікають річки Ревун, Томаківка, в яку впадає річка Балка Велика Кам'янка. У північній частині міста розташоване Миколаївське водосховище. Висота над рівнем моря від 90 до 10 м. Неподалік Марганця розташовані промислові міста Нікополь та Покров.
Клімат За класифікацією Кеппена клімат Марганця є вологим континентальним зі спекотним літом (Dfa) . Літо переважно спекотне й сухе, зима — м'яка й малосніжна. Місто Марганець входить до південного посушливого, теплого агропромислового регіону. В силу свого географічного положення Марганець знаходиться під впливом повітряних мас, що приходять з Атлантики, Арктичного басейну або сформувалися над великими континентальними територіями Євразії. Для нього характерний помірно-континентальний клімат з посушливим літом і малосніжною зимою.
Середньорічна температура повітря становить +9,2 °C, найнижча вона у січні (в середньому −4,4 °C), найвища — у липні (+22,0 °C). Абсолютний мінімум температури повітря (-34 °C) був зафіксований у 1940 році, абсолютний максимум (40,1 °C) — 10 серпня 1930 року. Норма атмосферних опадів прийнята для міста становить 430 мм. Найбільша середня кількість опадів випадає в Марганці у червні (60 мм), найменша — у жовтні (27 мм). Щорічно в Марганці утворюється сніговий покрив, проте його висота незначна. Відносна вологість повітря в середньому становить 73 %, найменша вона в серпні (62 %), найбільша — у грудні (87 %). Найменша хмарність спостерігається в серпні (3,8 балів), найбільша — у грудні (8,1 балів) за 10-бальною шкалою хмарності. Найбільшу повторюваність у Марганці має північно-східний вітер (17,2 %), найменшу — південно-західний (10,4 %). Найбільша середня швидкість вітру в лютому (3,6 м/с), найменша — влітку (2,0 м/с). Штиль спостерігається в середньому 52 дні на рік, найчастіше літніми ночами.
Істотний вплив на клімат міста чинить антропогенний чинник. Після створення Каховського водосховища значно змінився розподіл атмосферних опадів у зоні впливу водойми. Водосховище також надає термічний вплив на прилеглу територію, сприяючи розвитку додаткових висхідних потоків повітря і має утеплюючий ефект. Середня температура води у Каховському водосховищі влітку біля міста становить +22,3 °C. У спекотні дні температура води сягає +30-31 °C. Показники клімату Марганця Показник Січень Лютий Березень Квітень Травень Червень Липень Серпень Вересень Жовтень Листопад Грудень Рік Середніймаксимум, °С −2 −1 4 13 21 24 25 25 20 12 4 0 12 Середнятемпература, °С −5,5 −4,1 0,8 9,4 16,0 19,6 21,3 20,6 15,4 8,4 2,5 −2,1 8,5 Середніймінімум, °С −7 −6 −1 5 11 15 16 15 11 5 1 −3 5 Нормаопадів, мм 45 36 34 38 45 59 56 37 36 32 42 52 513 За останні 100—120 років температура повітря в Марганці, так само як і в цілому на Землі, має тенденцію до підвищення.
Екологія
Знищені плавні і утворення штучного Каховського моря знищили унікальну фауну і рослинний світ, змінило клімат. Стояча вода і залишки мінеральних добрив, які потрапляють у Дніпро з ланів, призводять до цвітіння води влітку.
Марганець разом із сусіднім Нікополем перебувають у 30 км зоні Запорізької атомної та Запорізької теплової електростанцій, які розташовані на протилежному лівому березі Каховського моря напроти Марганця в місті Енергодар.
Основні екологічні проблеми міста: підтоплення території Марганцю внаслідок підвищення рівня ґрунтових вод. Близькість Каховського водосховища, рівень води якого вище окремих земельних ділянок місцевих забудов; присутність Миколаївського водосховища, як частини гідротехнічних споруд Каховського водосховища з рівнем води перевищуючий допустимий; порушення поверхневого стоку; відсутність організованого побутового і поверхневого стоку; відсутність каналізації на значній території міста; процеси, які є наслідком підтоплення міста, з кожним роком посилюються, збільшується потік скарг про наявність води в підвалах, руйнування фундаментів житлових будинків; відсутність полігону твердих побутових відходів. У зв'язку із закриттям полігону ТПВ у місті існує загроза негативного впливу відходів на навколишнє середовище та здоров'я мешканців Марганця.
Історія
Курганні поховання У межах міста у великому скіфському кургані (IV—III ст. до н.е.) розкопано поховання вождя із золотими прикрасами та зброєю. Є кургани до XIV—XV століття н. е. Перелік пам'яток археології — курганів по м. Марганець,які підлягають охороні та збереженню, як історико-культурні цінності № з/п № пам'ятки Назва та адресапам'ятки Час виникнення Хто і коли виявив Розмір1 6136 Курган Селище Жовтневе Марганецької міськради, на кладовищі III-II тис. до н.е. 1983 р., археолог Голубчик Л. М. Н-1м, Д-40м 2 6134 Курган Урочище Ракшино, південна частинна міста III-II тис. до н.е. 1983 р., археолог Голубчик Л. М. Н-4м, Д-40м 3 6135 Курган Масив Ювілейний, біля ЗАТ «Стрічка» III-II тис. до н.е. 1983 р., археолог Голубчик Л. М. Н-5м, Д-40м 4 6139 Могильник курганний (2 кургани) Селище Жовтневе III—II тис. до н. е. 1983 р., археолог Голубчик Л. М. Н-2 м, Д-30м Н-0,2 м, Д-10м 5 6631 Курган м. Марганець, біля дороги, яка веде до Грушівського кар'єру біля недобудованого гідролізного заводу II тис. до н.е. 2003 р., Жаринова Н. М. Н-3,5м, Д-40м 6 66332 Курган м. Марганець, вул. Київська, ліворуч дороги, яка веде до центру міста у лісосмузі лісництва, навпроти ВГРЗ II тис. до н.е 2003 р., Жаринова Н. М. Н-3м, Д-40м
Період існування запорозького козацтва та життя краю (XVIII—XIX століття) У південній частині міста, в районі острова Томаківка, між річкою Томаківка та річкою Дніпро знаходиться пагорб, на місці якого розташувалася перша Запорозька Січ. Цей острів має назву Томаківка. Томаківська Січ проіснувала з 1530-х до 1593 року, після якого вона переїхала на острів Базавлук, поблизу сучасного села Грушівка, на захід від Нікополя та південь від Покрова, та отримала назву Базавлуцька Січ.
Селище Городище мало центр у південній своїй частини, що межує через протоку з Томаківським островом і колишньою Січчю. Саме тут через протоку, на півночі Томаківського острову була Томаківська січ, а через протоку, де зараз південь Городища, цивільне містечко.
Після зруйнування Січі, за наказом російської імператриці Катерини II, більшість козаків оселилася на Кубані та за Дунаєм, частина залишилось у цій місцевості. До відкриття покладів марганцевої руди лише західна частина міста була забудована. Це козацьке село Городище, а нині район міста та кінцева зупинка автобусного маршруту № 1 від марганецьких вокзалів.
Остання третина XIX століття відзначилася змінами у соціально-економічних відносинах різних верств населення, бурхливим розвиком торгівлі і промисловості. У 1870 році надані надільні земельні ділянки Городищанській сільській громаді. Губернський й повітовий збір на потреби земства могли сплачувати як громада, розкладаючи суму на загальну кількість землевласників, так і окремо селяни, які викупали земельний наділ. 1871 року відкрита перша двокласна земська школа. З 1875 року відкрита паромна переправа через річку Томаківка на ділянці земської дороги Червоногригорівка — Вищетарасівка, через Городище та Іллінку.
Значний вплив на розвиток сіл та містечок повіту мало Катеринославське повітове і губернське земства. Земство опікувалося дорогами, сільським господарством, медичними і освітніми закладами, притулками, займалося агітацією повсякденної гігієни та санітарних норм серед населення. Однак, така кількість сфер діяльності накладала додаткові повинності на селян, де проходила земська дорога, або знаходився об'єкт, яким опікувалося земство. Існували так звані дорожня, поштова, мостова, ґрунтова та інші повиності, які досить цікаво та детально змальовано у творах української класичної літератури.
На відміну від поширених тез пізнішого періоду 1930-х років, саме наприкінці 1890-х — початку 1900-х років земством обговорювалися пропозиції створення сільських ставів, водосховищ, як резервуарів води. Існували спроби відкриття дитячих ясел, насадження лісосмуг, проводилося добровільне страхування худоби і майна від пожеж та нещасних випадків. Чимало чого з таких ідей потім було запозичено та масово впроваджено у 1930 — 1960-х роках у сільській місцевості.
Заснування поселень при рудниках З 1886 року здійснювалась розробка родовищ марганцевих руд Нікопольського басейну у західній його частині, на території земель маєтку князя Михайла Миколайовича Романова. Першим рудником східної частини, на території сучасного міста був Городищенський рудник Південно-російського Дніпровського металургійного товариства, який розпочав видобуток марганцевої руди у липні 1891 року. Руду почали видобувати біля балки Камянка, що стало приводом до поступового заселення цієї території та утворення виселку Закамянка. На початку XX століття через басейн прокладено залізницю, що з'єднувала Кривий Ріг із Донбасом та Олександрівськом, що значно пришвидшило розвиток промисловості у східній частині басейну. На території Городищенського рудника 1904 року було збудовано залізничну станцію Марганець.
До економічної кризи 1908—1909 років існувало декілька приватних рудників та два рудника акціонерних товариств. Наприклад, можна згадати про «Дагор» та «Благодать» С. Беклемішева. Після падіння попиту на марганцеву руду разом з потребою вдосконалення машинного парку і значних капіталовкладень приватні рудники закрилися, тому станом на 1914 рік діяли лише два рудники — Городищенський рудник Південно-російського Дніпровського металургійного товариства та «Піролюзит» німецького акціонерного товариства з видобутку, збагачення і експорту залізної та марганцевої руди.Також навколо рудників виникали робітничі селища — біля Городищанського рудника Колонки, біля «Піролюзит» колонія Піролюзит. Оточуючі села мали власні волосні правління — Городище, Червоногригорівка, Грушівка, а рудничні колонії керувалися адміністрацією рудника — колонії Піролюзит, Трубчанінова.
Станом на 1914 рік на території поселень рудників вже діяли театр, руднична лікарня та школа. Окремо, в селі Городище працювало три земські та одна церковно-приходська школи. Тобто, на відміну від усталеної тези про одну школу до революції, насправді їх було аж п'ять. У народному домі села Городище ставилися вистави, проводилися читання, лекції. Крім рудничної лікарні, на станції Марганець був черговий лікар, а село Городище мало фельдшерський пункт, фінансований земством та волосним правлінням. У 1913 році існували закладені зразкові сади за допомогою повітового земства. В селі Городище таких налічувалось три сади. Повітове земство також відповідало за утримування шляхів, земських поштових станцій, земської поліції, лікарень, притулків, шкіл. Станом на 1912 рік вже існувала земська телефонна мережа, яка сполучала волосні правління з органами земства. Окремо існувала руднична телефонна мережа для зв'язку на руднику.