Бій під Кру́тами — бій, що відбувся або року біля залізничної станції Крути, за 130 кілометрів на північний схід від Києва, 18 км на схід від Ніжина. Одночасно з ним у Києві розпочалося третє більшовицьке повстання, яке змусило у вирішальний момент розвернути підкріплення, направлене на цей напрямок, на його придушення.
Українське військове командування очікувало основний наступ більшовиків не з напрямку Бахмача, а з полтавського напрямку, тому саме туди скерувало свіжі та найбільш боєздатні підрозділи чисельністю 500 вояків, а натомість до ст. Крути відправлено 300 виснажених юнаків 1-ї Української військової школи.
Цей бій тривав 5 годин між 4-тисячним підрозділом російської Червоної гвардії під проводом есера Михайла Муравйова та загоном із київських курсантів і козаків «Вільного козацтва», що загалом нараховував близько 500—600 вояків.
Бій під Крутами був успішним для оборонців української державності — наказ командування було виконано, стрімкий наступ ворога зупинено і здійснено організований відступ, руйнуючи за собою колії й мости. Російсько-більшовицькі нападники втратили боєздатність на чотири дні. Агресор мусив підтягнути нові сили, відремонтувати підірвані й поруйновані мости та залізничні колії, і лише після цього продовжувати свій наступ на Київ, не так залізничним шляхом, як на реквізованих селянських возах, запряжених кіньми, по розмоклій дорозі. Ця затримка ворога дала змогу українській делегації укласти Берестейський мирний договір, який врятував молоду українську державність.
Сучасників особливо вразило поховання 27 юнаків, які потрапили після бою в полон до більшовиків і були ними страчені. На похороні в Києві біля Аскольдової Могили голова Української Центральної Ради Михайло Грушевський назвав юнаків, які загинули в нерівній боротьбі, героями, а поет Павло Тичина присвятив героїчному вчинкові вірш «Пам'яті тридцяти».
Бій став важливою частиною української історичної пам'ятіБій під Крутами в історичній пам'яті. Як експлуатується міф (Історична правда), а через заборону теми в радянський час і мало надійної інформації (серед головних джерел довгий час була праця Д. Дорошенка «Історія України. 1917—1923», написана 1930 року в Берліні, яка містить чимало перекручень)Блог історика: чому довкола битви під Крутами стільки міфів (bbc.com) він обріс міфами, чимало з яких популярні й дониніБій під Крутами — важливий епізод першої гібридної російсько-української війни — Файзулін (Інститут національної пам'яті)«Бій за майбутнє». Інформаційні матеріали до Дня пам'яті Героїв Крут–2023. 25.01.2023.
2006 року на місці бою під Крутами встановлено пам'ятник. З нагоди 80-ї річниці бою Монетний двір випустив в обіг пам'ятну монету номіналом 2 гривні.
Передісторія
Початок війни року уряд народних комісарів РСФРР (Раднарком) надіслала ультиматум Українській Центральній Раді за підписами Володимира Леніна і Лева Троцького. Більшовики вимагали легалізувати більшовицькі військові загони в Україні й припинити їхнє роззброєння. Зазначалося, що в разі невиконання вимог російський радянський уряд вважатиме Центральну Раду в стані відкритої війни проти нього. року, не дочекавшись відповіді від українського уряду, Раднарком оголосив війну УНР. Бойові дії розпочалися в середині грудня 1917 року, а з проголошенням Четвертим універсалом незалежності УНР Центральною Радою, 22 січня 1918 року країна опинилася у фактичному стані війни з більшовицькою Росією. 12 грудня 1917 року Всеукраїнський з'їзд рад у Харкові проголосив так звану Українську Народну Республіку Рад і вже в половині грудня надходила військова й інша допомога більшовицьким силам в УНР.
Тим часом із майже 300 тисяч війська, яке було прихильним до Центральної Ради ще влітку 1917 року, до січня 1918 кількість військ вірних та вмотивованих захищати УНР зменшилася до близько 15 тисяч в усій країні. Солдати старої армії на той час переважно були втомлені війною й не хотіли продовжувати служити, що змусило усі нові уряди, які виникали на уламках імперії, створювати нову армію з добровольців. Окрім того, уряд УНР затягував із проведенням земельної реформи, що негативно вплинуло на настрої основної частини солдатів, які були селянами та прагнули їхати додому ділити поміщицьку землю. Під час наступу радянських військ загони армії УНР часто оголошували нейтралітет, або ж піддавалися на агітацію та переходили на бік більшовиківМихайло Ковальчук. Війна з Раднаркомом. Чи дійсно Центральна Рада провалила оборону України? // Історична правда. 08.02.2018Субтельний Орест. Історія України. — Торонто: Видавництво Торонтського університету, 1994. — . Іншою загрозою для УНР була велика кількість більшовицьких прихильників у країні, навіть у Києві. Вирішальним для долі бою під Крутами і реально загрозливим для уряду УНР було і збройне повстання на заводі «Арсенал», яке було придушено.
Цю ситуацію описав Володимир Винниченко у своїй книзі «Відродження нації»:Цитата за: Солдатенко В. Ф. Українська революція. Історичний нарис: Монографія. — : Либідь, 1999. — 976 с.
Під командуванням Антонова-Овсієнка 20-тисячний більшовицький загін прямував на схід України. Наприкінці грудня 1917 року радянську владу вже було встановлено у Харківській та Катеринославській губерніях.
Формування студентського куреня У Четвертому Універсалі уряд УНР закликав до боротьби з більшовицькими військами, а вже 5 січня 1918 року на зборах студентів молодших курсів Київського університету Св. Володимира і Українського народного університету було ухвалено створення Студентського куреня Січових Стрільців. Незабаром з'явилося у київських газетах звернення до українського студентства.
Звернення «До українського студентства»:Нова Рада. — 1918. — 11 січня.
Усупереч радянським теоріям, вступ до куреня був винятково добровільний, єдиною погрозою для неохочих був бойкот та можливе виключення зі складу студентів. До новоствореного куреня навіть вступили учні старших класів української гімназії імені Кирило-Мефодіївського братства м. Києва. Таким чином удалося скласти дві сотні, на чолі яких поставили студента Українського народного університету — старшину (сотника) Андрія ОмельченкаСолдатенко, Валерій. «І справжні, не фальшиві фарби». Крути: Спроба історичної інтерпретації // Дзеркало тижня. — 2006. — 28 січня — 3 лютого..
У бою під Крутами брала участь тільки одна сотня Студентського куреня (близько 120—130 осіб). Решта куреня під командою С. Довгаля, студента, який повернувся з німецького фронту у ранзі підпоручика, разом з іншими з'єднаннями брала участь у боях на вулицях Києва проти більшовицьких заколотників, які виступили збройно в кількості близько 6000 осіб.
Студенти перед тим вправлялися близько двох місяців і вчилися не лише стріляти, а й кидати бомби. Але загалом, студентський курінь не призначався для відряджання на фронт. Вони випадково зустріли в казармах загін юнацької військової школи, коли ті повернулися від Миколи Шинкаря, і після суперечки погодилися їхати з ними. Військове командування дало на це згоду, адже Бахмач вважався спокійною ділянкою фронту.
Розклад сил перед боєм
Наступ на Київ радянські війська вели двома колонами. Одна, під керівництвом Михаїла Муравйова, наступала залізницею з Харкова через Полтаву. Друга, під керівництвом Рейнгольда Берзіна, наступала з Гомеля через Бахмач. Загін Муравйова складався переважно з московських, петроградських і тверських червоногвардійців (разом 1 500 бійців) та бронепотяга. Війська під керівництвом Берзіна нараховували 3500 вояків, 400 матросів Балтійського флоту, 12 гармат і бронепотяг ім. В. Леніна. Втім, це були переважно солдати старої армії, які воювали неохоче.
Для охорони кордонів України з півночі на станції Бахмач із середини грудня 1917 року перебував український гарнізон у складі чотирьох сотень (старших курсів) Першої української юнацької (юнкерської) військової школи імені Богдана Хмельницького під командою сотника Аверкія Гончаренка. Протягом півтора місяця вони успішно стримували війська Берзіна. Але кількатижневе перебування на позиціях і відсутність підкріплень негативно вплинули на бойовий дух юнаків, тому 23 січня вони самочинно повернулися на відпочинок до Києва. Після докорів Миколи Шинкаря вони погодилися повернутися на фронт, попри високу втому. Військове командування основний наступ очікувало не з Бахмача, а з полтавського напрямку, тому саме туди скерувало свіжі та найбільш боєздатні підрозділи: 1-шу сотню Січових стрільців, бойовий курінь чорних гайдамаків, загін Сердюцького полку ім. П. Дорошенка (разом 500 бійців).
Тим часом Муравйов, переконавшись, що залізниця після Полтави була добре зіпсована, вирішив перекинути свої сили на Бахмач. Там, під командою сотника Федора Тимченка, залишилося не більше 300 бійців: частина глухівських вільних козаків, рештки куреня Смерті й 13-го Січового полку, бронепотяг під командою сотника Миколи Ярцева і саморобний бронепотяг на залізничній платформі із артилерійською гарматою і кулеметами під орудою сотника Семена Лощенка. Це змусило Тимченка ввечері 28 січня без бою залишити Бахмач та відступити до станції Крути.
Після об'єднання двох колон радянських військ відбулася їхня реорганізація. Загони, які наступали з Полтави, отримали назву 1-ї Революційної армії, під командуванням . Загін Берзіна став називатися 2-ю Революційною армією. Загальне командування операціями проти Центральної Ради залишилося в руках Муравйова.
29 січня о 4 годині ранку ешелон з 1-ю Українською юнацькою школою та студентською сотнею прибув до ст. Крути. Як стверджував у спогадах А. Гончаренко, разом сили оборонців ст. Крути налічували 20 старшин і 500 бійців. Українські сили в районі станції Крути загалом налічували, за різними оцінками, 500—600 вояків: Студентський Курінь: 116—130 вояків; 1-ша українська юнкерська школа ім. Богдана Хмельницького: 250—400 вояків; рештки куреня «Смерті» з добровольців з підрозділів місцевого Вільного козацтва: 50—100 вояків; на охороні залізниці: до 90 вояків.
Вони мали 16 кулеметів, а також «саморобний бронепотяг» ― одну гармату, яка була встановлена на залізничній платформі і могла пересуватися по колії. Були також вагон із запасом набоїв та гранат, лазарет із лікарем Бочаровим та санітарами.
Дата В березні 1918 року, коли уряд УНР вирішив вшанувати пам'ять загиблих під Крутами, виявилося, що докладних відомостей про час, місце і перебіг бою в штабі українського командування немає. Більшість документів українських частин було знищено під час відступу з Києва. Для багатьох учасників бою він був лише епізодом безнастанних бойових дій, тому значна частина з них не могла назвати дату. Тому її взяли з радянської преси, яка повідомляла про взяття Крут 29 січня. Але насправді то було хибне повідомлення зі штабу Муравйова, який сприйняв за Крути станцію Плиски, розташовану поруч. У спогадах декого з учасників бою, опублікованих невдовзі після подій, датою вказувалося 30 січня, але на це тривалий час не звертали увагу. Справжню дату й хід подій встановив історик Михайло Ковальчук завдяки архівним документам.
Хід бою Не наважуючись зустріти противника в Бахмачі, де перебувало до двох тисяч робітників, налаштованих по-більшовицькому, Аверкій Гончаренко самочинно, без узгодження з іншими частинами та керівництвом, полишивши інших оборонців наказав відступити до Києва. Опісля втрати Бахмачу та відступу вцілілих частин до залізничної станції Крути туди відбули і юнаки 1-ї військової школи та студентська сотняТинченко Я. Ю. Перша українсько-більшовицька війна (грудень 1917 — березень 1918) // Боротьба за Бахмач та Ромодан. Туди вони дісталися вже 28 січня. Позиції, розташовані за кілька сотень метрів від самої станції, були непогано підготовлені для бою. На правому фланзі вони мали штучну перешкоду — насип залізничної колії, на лівому — студентська сотня в складі вже наявного там загону почала копати окопи й споруджувати земляні укріплення. Командувач загону в Бахмачі Аверкій Гончаренко мав у своєму розпорядженні близько чотирьох сотень бійців, переважно юнкерів та студентів.