Урочиста меса () — перший великий твір Гектора Берліоза. Написана для трьох солістів (сопрано, тенор, бас), хору і оркестру, що складається з інструментальної інтродукції і 13 вокально-хорових частин. Дванадцять з них — Kyrie, Gloria, Gratias, Quoniam, Credo, Incarnatus, Crucifixus, Resurrexit, Motet pour l'Offertoire, Sanctus, O Salutaris і Agnus Dei — написані на канонічний латинський текст, фінальна частина, Domine, salvum, є невеликою молитвою за короля і включена до меси додатково.

Доля твору

Меса була створена 20-річним композитором у 1824 році й вперше виконана в паризькій Церкви Святого Роха 25 липня 1825 року, а потім в 1827 році була повторно виконана у паризькій Церкві Святого Євстахія. Незабаром після цього, за спогадами композитора, він знищив ноти меси:

Я вилучив з неї Resurrexit, яким був достатньою мірою задоволений, а інше спалив, разом зі сценою з «Веверлея», оперою «Естель» і однією ораторією на латинський текст («Прохід через Червоне море»), яку ще тільки збирався завершитиГ. Берліоз. Спогади. Глава 8 .

Протягом більш як півтора століття цей твір Берліоза вважався втраченим. Однак в 1991 р. бельгійський церковний органіст і кантор Франс Моорс повідомив про те, що 420-сторінковий авторський рукопис меси знаходиться в невеликому зібранні нот церкви Святого Карла Борромео в Антверпені. Цей рукопис Берліоз подарував своєму другові, скрипалеві Антуану Бессемсу, про що говорить зроблений Бессемсом на титульному аркуші напис, датований 1835 роком: «Партитура цієї меси, повністю писана рукою Берліоза, була подарована мені на пам'ять про давню дружбу, яка нас пов'язує» (); з тексту незрозуміло, чи був подарунок зроблений саме в цей час або раніше. Після смерті Бессемса в 1868 році партитура, мабуть, потрапила до його молодшого брата, який в цей час керував у цій антверпенській церкві хором. Ноти пролежали в церкві близько ста років, у середині 1950-х років священик і органіст храму внесли їх в опис церковного зібрання нот, що зберігався в дерев'яній скрині поруч з місцем органіста, проте їм не спало на думку, що цей рукопис являє собою якусь особливу цінність. Моорс спочатку збирався просто зняти копію з рідкісного твору, щоб поповнити їм свій репертуар, однак виявив, що оригінальний запис Берліоза незручний для сучасних виконавців. Він почав працювати над її транскрипцією, поступово зацікавився твором і спробувавши отримати про нього додаткові відомості з'ясував, що цей твір вважається безповоротно втраченим. Тоді він звернувся до німецького музичне видавництво Bärenreiter, працювало над виданням повного зібрання нот Берліоза, і в британську звукозаписну фірму Philips, для якої диригент Джон Еліот Гардінер записував ряд творів Берліоза. За направленням видавців видатний експерт з музики Берліоза Х'ю Макдоналд підтвердив справжність почерку композитора, і 22 листопада 1992 року про знахідку було офіційно оголошено пресі.

Після віднайдення рукопису дослідники встановили, що окремі музичні теми та епізоди «Урочистої меси» були використані Берліозом у його пізніших творах, зокрема у «Фантастичній симфонії», «Бенвенуто Челліні», «Реквіємі» та «Te Deum». Особливо близьким до оригіналу є розділ «Agnus Dei», який композитор майже без змін переробив у «Te ergo quaesumus» з «Te Deum».

Прем'єра

Фірма «Philips» надала можливість першого виконання Меси Джону Еліоту Гардінеру і його Революційно-романтичному оркестру. Однак французький уряд — за деякими відомостями, згідно з наполяганнями президента Франсуа Міттерана — домагався, щоб прем'єра відбулася на французькій землі під керівництвом французького диригента. У результаті перше виконання новознайденого твору відбулося 3 жовтня 1993 року в Мюнхені (солісти — сопрано Донна Браун, тенор Жан Люк Віала і бас Жиль Кашмай), і потім протягом 10 днів Гардінер виконав месу в Відні, Мадриді і нарешті 12 жовтня в Лондоні в Вестмінстерському соборі. У той же час французька прем'єра відбулася 7 жовтня 1993 року в Базиліці Святої Марії Магдаліни в Везле з оркестром і хором Краківської філармонії під управлінням Жана Поля Пенена (сопрано Кріста Пфайлер, тенор Рубен Веласкес, бас Жак перон). Записано і випущені на CD були французьке і лондонське виконання, тому запис Пенена вважається першим, а Гардінера другий.

Примітки

Джерела

La Messe Solennelle // Інтернет-проект «Берліоз-2003» (до 200-ліття композитора) Werner Gladines. The Discovery of Berlioz's Messe Solennelle