Кри́мський піво́стрів () або просто Крим () — півострів, розташований на півдні України, у межах Автономної Республіки Крим, Севастополя та частково півдня Херсонської області (північ Арабатської стрілки).
З кінця лютогоВерховна Рада України внесла запропоновані Урядом зміни до Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», Рада визначила дату початку тимчасової окупації Криму // unian, 15.09.2015 | 17:58; «Фактичне захоплення Верховної Ради Криму відбулося 26 лютого а порушення збройними силами Росії порядку перетину — 20 лютого. Це підтверджено відповідними юридично правовими нормами», — пояснив глава МЗС, Рада визначила дату початку тимчасової окупації Криму // pravda.if.ua, 16 вересня, 9:46 2014 року АР Крим та Севастополь захоплені Російською Федерацією, всупереч нормам міжнародного права включені до її складу та мають міжнародно-правовий статус «територія України, тимчасово окупована Росією».
Серед інших регіонів України Крим виділяється значною кількістю в населенні росіян (понад 58 %), а також корінного народу — кримських татар (12 %). Українців тут 24 %.
Останній перепис населення проводився у АР Крим та м. Севастополі в рамках Всеукраїнського перепису населення у 2001 року
Населення Криму у античну добу і у ранньому середньовіччі Первісна людина з'явилась на півострові сотні тисяч років тому: у Криму виявлено декілька десятків пам'яток палеоліту і наступних археологічних епох — особливо у передгір'ях.
У бронзову добу (приблизно 2 500 — 1 000 рр. до н. е.) регіон населяли послідовно представники ямної, кемі-обінської, катакомбної (інгульської), зрубної, кам'янсько-левенцівської, сабатинівської, білозерської культур, які ототожнюють з праїндоєвропейськими племенами.
Початок залізної доби (X ст. до н. е.) пов'язаний з появою степової кімерійської і місцевої гірської кизил-кобинської культур. Останню ототожнюють з відомими з писемних джерел таврами. У VII ст. до н. е. зі сходу до Причорномор'я прийшли іраномовні племена войовничих скіфів, вигнавши кімерійців на Близький Схід.
Одночасно на чорноморському узбережжі почали з'являтися колонії давньогрецьких полісів. Спершу в Криму греки заселили береги Керченської протоки, заснувавши тут у VI ст. до н. е. міста Німфей (бл 560 р. до н. е.), Пантікапей (бл.530 р. до н. е.), Мірмекій, а далі на захід — Феодосію. У 480 р. до н. е. Пантікапей об'єднав під своєю владою навколишні грецькі поліси у Боспорське царство. Незабаром (422—420 рр. до н. е.) на Гераклейському півострові у південно-західному Криму з'явилася ще одна грецька колонія — Херсонес, який невдовзі став впливовим полісом Криму і всього Причорномор'я. Отже, у ці часи на півострові мешкали й активно взаємодіяли греки, скіфи й таври. Скіфи піддавалися сильному культурному впливу з боку більш цивілізованих греків, переходили до осілого образу життя, а грецькі міста поповнювались місцевим «варварським» населенням. Від змішування народів у кримських передгір'ях відомі тавро-скіфи. До III ст. до н. е. таври зазнали сильного впливу з боку скифів, їх археологічні пам'ятки пізніше цього часу невідомі, хоча писемні джерела згадують таврів до II ст. н. е.
У III ст. до н. е. скіфів з Причорноморських степів витіснили кочові іраномовні племена сарматів, які прийшли зі сходу. Скіфи залишились лише на Нижньому Дніпрі і в Криму, де вони заснували свою столицю — Неаполь Скіфський (у межах сучасного Сімферополя). Надалі скіфи опинилися втягнутими в низку військових конфліктів із сусідами — Боспором, Понтом, Херсонесом, сарматами і до середини III ст. н. е. поступово зникли як етнос, змішавшись переважно з сарматами, які одночасно з готами вдерлись до південної частини Криму, після чого почали періодично нападати на римські володіння на Балканах та у Малій Азії (Скіфські війни) Частина готів залишилась у Криму (відомі типові для германців поховання), з часом частково змішавшись з сарматським племенем аланів (відомі згадки про «готалан»), у той час як основна частина готських племен з Північного Причорномор'я під тиском гунів рушила на захід, у межі Римської імперії, розпочавши процес «Великого переселення народів»
375 році через Керченську протоку увірвались орди гунів на чолі з Манцуном, руйнуючи все на своєму шляху. Пройшовши Таврію, гуни рушили далі на завоювання Європи, залишивши по собі близько десятка відомих поховань. Землі півострова залишились заселеними готаланами-християнами на півдні та кочовиками на півночі.
У VI ст. Таврія стала західною окраїною Тюркського каганату, лише на півдні залишились володіння Візантійської імперії навколо Херсонесу.
Невдовзі Тюркський каганат розпався, а на Кубані та Дону утворилася кочова Булгарська держава, у складі якої опинився і Крим. Деякі булгарські роди залишились кочувати у північному Криму навіть після поразки своїх ханів від хозар близько 668 року і переходу більшої частини півостріва до Хозарського каганату (Херсонес із навколишніми землями залишився за Константинополем).
З часом Хозарський каганат ослаб, а Херсонес набув певної незалежності від Візантії. Приблизно з Х ст. до кримських степів проникають тюркомовні печеніги, а з наступного століття — половці (кипчаки), які стали в подальшому основним субстратом при формуванні кримськотатарського етносу.
У ХІІІ ст. Крим, як і вся східна Європа, зазнав монгольської навали, після якої на півострові було утворено Кримський улус Улусу Джучі (Золотої орди).
У ці часи на морському узбережжі, на місці давньогрецьких міст, свої колонії заснували італійські купці. І хоча генуезці займали в них панівне становище, більшість населення в цих містах становили місцеві християни.
У першій половині XV ст. кримські хани добились незалежності від Орди та створили Кримське ханство, яке, утім, невдовзі потрапило в залежність від нового гегемона регіону — Османської імперії. Османи висадились у Криму 1475 року і захопили генуезькі міста і християнське князівство Феодоро біля Херсонесу.
У книзі турецького мандрівника Евлія Челебі «Книга подорожей», написаній у XVII ст., наведені відомості про склад населення Криму за результатами перепису населення, проведеного у 1666—1667 pp. За цими даними населення поділялося на три групи: повноправні мусульмани — 187 тис. ос., православні піддані-робітники мусульманів (ясир) — 920 тис. ос., та райя, оподатковані піддані інших релігійних спільнот (євреїв, караїмів, вірменів, греків) — 20 тис. ос.
На півострові панував іслам, і представники християнських народів Криму поступово ісламізувались і вливались до кримськотатарського етносу. Однак поряд з кримськими татарами продовжували мешкати й інші спільноти: уруми, румеї, вірмени, євреї, караїми, кримчаки, кримські роми.
Етнічний склад населення Криму наприкінці XVIII — початку XXI ст
Склад Населення Криму з плином часу змінився з переважно кримськотатарського в XVIII столітті, до змішаного багатоетнічного наприкінці XX — початку XXI століття:
Перша чверть XVIII століття — 467 000 осіб (95,1 % кримських татар, 2,6 % урумів та румеїв, 2,1 % вірменів, 0,2 % кримчаків і караїмів) 1760-ті-70-ті роки — 454 700 осіб (92,6 % кримських татар, 4 % вірмен, 3,1 % урумів та румеїв, 0,3 % кримчаків і караїмів)
Відвідав Крим у XVIII столітті Йоганн Тунманн кажучи про регіон зазначав: 1795 — 156 400 осіб (87,6 % кримських татар, 4,3 % росіян, 1,9 % греків, 1,7 % циган, 1,5 % караїмів, 1,3 % українців, 0,8 % євреїв, 0,6 % вірменів, 0,1 % німців, 0,1 % болгар) 1816 — 212 600 осіб (85,9 % кримських татар, 4,8 % росіян, 3,7 % українців, 1,4 % караїмів, 1,3 % вірменів, 0,9 % євреїв, 0, 8 % греків, 0,7 % німців, 0,4 % болгар) 1835 — 279 400 осіб (83,5 % кримських татар, 4,4 % росіян, 3,1 % українців, 2,4 % циган, 2 % греків, 1,5 % вірменів, 1,1 % караїмів, 0,9 % євреїв, 0,7 % німців, 0,4 % болгар) 1850 — 343 500 осіб (77,8 % кримських татар, 7 % українців, 6,6 % росіян, 2 % греків, 1,9 % циган, 1,3 % караїмів, 1 % вірмен, 1 % німців, 0,9 % євреїв, 0,5 % болгар) 1858 — 331 300 осіб (73 % кримських татар, 12,6 % росіян, 4 % українців, 2,4 % греків, 2 % циган, 1,8 % євреїв, 1,5 % німців, 1, 3 % вірмен, 0,8 % караїмів, 0,6 % болгар) 1864 — 198 700 осіб (50,3 % кримських татар, 28,5 % росіян і українців, 6,5 % греків, 5,3 % євреїв, 2,9 % вірменів, 2,7 % німців, 1,7 % караїмів, 1,6 % болгар) 1897 — 546 700 осіб (35,6 % кримських татар, 33,1 % росіян, 11,8 % українців, 5,8 % німців, 4,4 % євреїв, 3,1 % греків, 1,5 % вірменів, 1,3 % болгар, 1,2 % поляків, 0,3 % турків) 1917 — 749 800 осіб (41,2 % росіян, 28,7 % кримських татар, 8,6 % українців, 6,4 % євреїв, 4,9 % німців, 2,9 % греків, 1, 6 % вірмен, 1,4 % болгар, 0,8 % поляків, 0,7 % турків) 1920 — 718 900 осіб (44,1 % росіян, 26 % кримських татар, 7,4 % українців, 6,7 % євреїв, 5,9 % німців, 3,3 % греків, 1,7 % вірмен, 1,5 % болгар, 0,8 % караїмів, 0,8 % поляків) 1926 — 713 800 осіб (42,2 % росіян, 25,1 % кримських татар, 10,9 % українців, 6,1 % німців, 5,5 % євреїв, 2,2 % греків, 1, 6 % вірмен, 1,6 % болгар, 0,6 % караїмів) 1934 — 832 000 осіб (44 % росіян, 23,8 % кримських татар, 10,9 % українців, 8,1 % євреїв, 6,1 % німців, 1,7 % вірменів, 1,4 % болгар) 1937 — 996 800 осіб (47,7 % росіян, 20,7 % кримських татар, 12,9 % українців, 5,5 % євреїв, 5,1 % німців, 2,2 % греків, 1, 5 % болгар, 0,3 % караїмів) 1939 — 1 123 800 осіб (49,6 % росіян, 19,4 % кримських татар, 13,7 % українців, 5,8 % євреїв, 4,5 % німців, 1,8 % греків, 1,4 % болгар, 1,1 % вірменів, 0,5 % поляків) 1944 (кінець літа) — 379 000 чоловік (75 % росіян, 21 % українців) 1959 — 1 201 500 осіб (71,4 % росіян, 22,3 % українців, 2,2 % євреїв, 0,1 % поляків) 1979 — 2 135 900 осіб (68,4 % росіян, 25,6 % українців, 1,1 % євреїв, 0,7 % кримських татар, 0,3 % поляків, 0,2 % вірменів, 0,2 % греків) 1989 — 2 430 500 осіб (67,1 % росіян, 25,8 % українців, 1,6 % кримських татар, 0,7 % євреїв, 0,3 % поляків, 0,1 % греків) 2001 — 2 024 056 осіб (58,3 % росіян, 24,3 % українців, 12,1 % кримських татар, 1,4 % білорусів, 0,5 % татар, 0,4 % вірмен, по 0,2 % євреїв, поляків, молдован, азербайджанців, по 0,1 % узбеків, корейців, греків, німців, мордви, чувашів, циган, болгар, грузинів і марійців, а також караїми, кримчаки та інші)
Слід враховувати, що Всеукраїнський перепис населення 2001 року не враховував населення м. Севастополь, що є окремим від АР Крим регіоном України.
Результати окупаційного перепису населення 2014 та 2021 років не визнаються українською владою.
Більшість росіян, українців, греків і болгар сповідує православ'я, кримські татари — іслам сунітського толку, також поширені юдеї, протестанти, католики.
Динаміка національного складу Криму (з Севастополем) за даними переписів
1897за рідною мовою192619391959197019791989200120142021 росіяни 180 963 301 398 558 481 858 273 1 220 486 1 460 980 1 629 542 1 450 3941 492 0781 706 662 українці 64 703 77 405 154 123 267 659 480 733 547 336 625 919 576 647344 515171 160 кримські татари 194 294 179 094 218 879 5 422 38 365 245 291232 340253 570 татари 9 656 10 762 13 60244 99630 952 азербайджанці 109 2 415 4 3774 4323 275 німці 31 590 43 631 51 299 839 2 356 2 7901 8441 142 євреї 24 168 39 921 65 452 26 374 24 653 22 597 17 731 5 5313 1442 137 євреї кримські віднесені до складу татарськомовних 6 000 679 280 греки 17 114 16 036 20 652 1 897 2 684 3 0362 8771 791 вірмени 8 317 10 713 12 923 3 091 3 430 2 794 10 08811 0309 016 болгари 7 450 11 377 15 344 1 398 2 186 2 2821 8681 005 поляки 6 929 4 514 5 084 6 038 6 092 6 115 4 4592 8431 404 караїми 4 213 1 151 715535318 естонці 2 176 2 084 1 900 674182 білоруси 2 058 3 842 6 726 21 672 39 739 43 214 50 054 35 15721 69410 599 турки 1 787 209 268 1 0911 4651 051 чехи 1 174 1 419 1 674 774231 цигани 944 649 2 064 1 9052 3881 687 молдовани 272 556 1 483 3 456 6 609 4 5623 1471 811 все населення 546 592 713 823 1 126 429 1 201 517 1 813 592 2 182 927 2 458 655 2 413 2282 284 7692 482 450