Хо́зін Миха́йло Семе́нович () (*, с. Скачиха, Кірсановський повіт, Тамбовська губернія — †27 лютого 1979, Москва) — радянський воєначальник, генерал-полковник, командувач військами фронту, оперативної групи та армій, а також військових округів за роки Другої світової війни.
Біографія
Хозін Михайло Семенович Народився 10 (22) жовтня 1896 року у селі Скачиха Тамбовської губернії в родині Семена Васильовича Хозіна, працівника залізниці. У 1907 році закінчив церковно-парафіяльну школу. У 1911 році поступив на навчання до Саратовського технічного залізничного училища.
7 серпня 1915 року призваний рядовим до лав Російської імператорської армії. Військову службу розпочав у 60-му запасному полку (місто Тамбов). Згодом підвищений у єфрейтори, а потім у молодші унтерофіцери.
У лютому 1916 року був направлений до 4-ї Київської школи прапорщиків. У червні 1916 року закінчив і призначений молодшим офіцером кулеметної команди 37-го Сибірського стрілецького полку 10-ї Сибірської стрілецької дивізії. У складі цього полку та дивізії брав участь у бойових діях на Південно-Західному та Румунському фронтах. У серпні 1917 року переведений до штабу 6-ї армії та призначений офіцером для доручень топографічного відділення відділу генерал-квартирмейстера штабу армії. За хоробрість нагороджений орденом Святої Анни 4-го ступеня. У грудні 1917 року демобілізувався.
У листопаді 1918 року вступив до Червоної армії і призначений заступником командира 14-го Ртищівського стрілецького полку, з травня 1919 року став його командиром. Полк виконував завдання з охорони та оборони залізничних мостів у регіоні. Командуючи цим полком брав участь у боях під станціями Мучкап, Романівка поблизу міста Балашов; на лінії Грязі-Борисоглєбськ під станціями Жердівка та Борисоглєбськ та станцією Поворино. У серпні-вересні 1919 року полк бився з корпусом К. К. Мамонтова під Сампуром і Тамбовом, а також під Воронежем на станції Сомово Південно-Східної залізниці.
З жовтня 1919 року командував 34-м окремим стрілецьким батальйоном у Кірсанові. З квітня 1920 року — 194-м окремим стрілецьким батальйоном ВОХР, з 13 жовтня 1920 — 472-м батальйоном ВОХР. З 31 жовтня 1920 року — командир 294-го стрілецького полку 33-ї стрілецької дивізії. З цим полком брав участь у придушенні селянського повстання, «Антонівщини».
У квітні 1921 року Хозін призначений командиром 22-ї окремої бригади військ ВЧК з охорони державного кордону РРФСР з Латвією, а жовтні цього року переведений у місто Воронеж командиром 113-ї окремої бригади Орлівського військового округу. З грудня 1921 — командир 84-ї стрілецької бригади 28-ї стрілецької дивізії в Північно-Кавказькому військовому окрузі. Залучався до придушення більшовиками тамтешніх повстань на Кубані, Тереку та в Дагестані.
З січня 1924 року Хозін перебував на посаді помічника командира 22-ї стрілецької дивізії (Краснодар). Восени 1924 року поступив на навчання на військові академічні курси (ВАК) при Військовій академії РСЧА. З травня 1925 року помічник командира 32-ї стрілецької дивізії (Саратов), з вересня 1925 року — командир 31-ї стрілецької дивізії Приволзького військового округу, з вересня 1926 — військовим керівником Саратовського інституту сільського господарства і меліорації, з січня 1932 року — командиром 34-ї Середньо-Волзької стрілецької дивізії (Куйбишев).
У 1930 році закінчив курси партполітпідготовки командирів-єдиноначальників при Військово-політичній академії імені М. Г. Толмачова. Продовжив командування 34-ю стрілецькою дивізією, а в січні 1932 року призначений командиром-комісаром 36-ї стрілецької дивізії ОЧДСА (Чита). З травня 1935 року — командир-комісар 18-ї стрілецької дивізії (Ярославль і Петрозаводськ).
З березня до вересня 1937 року Хозін був командиром 1-го стрілецького корпусу Ленінградського військового округу, з штаб-квартирою в Новгороді. З вересня по грудень 1937 року — інспектор Ленінградського військового округу, а з кінця грудня 1937 року — заступник командувача військ Ленінградського військового округу. 2 квітня 1938 року Хозін призначений командувачем військ Ленінградського військового округу.
7 жовтня 1938 року затверджений членом Військової ради при народному комісарі оборони СРСР.
З січня 1939 року до початку німецько-радянської війни — начальник Військової академії РСЧА імені М. В. Фрунзе.
З липня 1941 року генерал-лейтенант Хозін М. С. заступник командувача Резервного фронту Г. К. Жукова. 11 вересня 1941 року був призначений начальником штабу Ленінградського фронту. З 26 вересня 1941 — командувач 54-ї армії, сформованої для прориву блокади Ленінграда. З жовтня 1941 до травня 1942 року — командувач військами Ленінградського фронту і одночасно з квітня — командувач Волховської групою військ фронту. Керував проведенням операції з виведення з оточення 2-ї ударної армії (13 травня — 10 липня 1942). Але, відновити повідомлення з армією та організовано вивести її з оточення не зумів, за що 8 червня 1942 року був знятий з посади командувача Ленінградського фронту й переведений зі пониженням на Західний фронт командувачем 33-ї армії.
З жовтня 1942 до грудня 1942 року — заступник командувача Західного фронту. Знову знято з посади за бездіяльність та несерйозне ставлення до справи та направити у розпорядження начальника Головного управління кадрів НКО.
З 4 грудня 1942 року до кінця місяця — командувач 20-ї армії.
У січні — березні 1943 року — командувач особливої групи військ Північно-Західного фронту, так званої Особливої групи військ генерала М. С. Хозіна, яка проводила операцію «Полярна Зірка».
З березня до грудня 1943 року — заступник командувача військ Північно-Західного та Західного фронтів. З грудня 1943 року участі у бойових діях більше не брав.
З березня 1944 року — командувач військами Приволзького військового округу. У липні 1945 року звільнений з посади за службовою невідповідністю, близько року перебував у розпорядженні Головного управління кадрів Збройних Сил СРСР. З липня 1946 — начальник Військово-педагогічного інституту, з лютого 1954 — начальник Військового інституту іноземних мов. З листопада 1956 очолював Вищі академічні курси, з листопада 1959 — факультет Військової академії Генерального штабу Збройних сил СРСР. З листопада 1963 року — у відставці.
27 лютого 1979 року генерал-полковник Хозін Михайло Семенович помер у Москві. Похований у закритому колумбарії Ваганьківського цвинтаря у Москві.
Див. також Річард Нельсон Гейл Оперативна група генерала М.Ватутіна Іоан Думітраче Гульєльмо Насі Вільям Худ Сімпсон Казаков Василь Іванович (маршал артилерії)
Примітки Виноски
Джерела
Джерела Хозин Михаил Семёнович Хозин Михаил Семенович Хозин Михаил Семенович ХОЗИН Михаил Семенович(1896—1979)
Література Великая Отечественная: Командармы. Военный биографический словарь / В. С. Абрамов, Г. Н. Агеев, П. Д. Алексеев [и др.]; под общей редакцией генерал-лейтенанта М. Г. Вожакина — М.; Жуковский: Кучково поле, 2005. — 408 с
! colspan="3" style="background:#FFB5C5;" | Командування військовими формуваннями (установами)СРСР