Інтуба́ція трахе́ї — введення особливої трубки в трахею з метою захисту дихальних шляхів пацієнта і являє собою один із засобів для проведення механічної вентиляції легень, а також для проведення анестезіологічного забезпечення.
У медицині, інтубацією називають введення трубки у зовнішній або внутрішній отвір тіла. Хоча цей термін може стосуватися і ендоскопічної процедури, але найчастіше використовується саме для позначення інтубації трахеї. Термін екстубація означає видалення введеної раніше трубки.
Види
Назотрахеальна Оротрахеальна
Найпоширенішою є оротрахеальна інтубація трахеї, коли за допомогою ларингоскопа ендотрахеальна трубка проходить через порожнину рота, гортань і між голосовими зв'язками вводиться в трахею.
Ще одна методика полягає в назотрахеальній інтубації, при даній методиці ендотрахеальна трубка проходить крізь ніс, гортань, голосові зв'язки у порожнину трахеї.
Для обох видів інтубації, наступний етап є спільним: манжету, що знаходиться поблизу дистального (введеного) кінчика трубки, роздувають повітрям, щоб забезпечити правильне положення трубки і захистити дихальні шляхи від крові, блювоти та інших виділень, забезпечити герметичне прилягання трубки до трахеї. У новонароджених використовуються трубки без манжет.
Інтубація трахеї є потенційно інвазивною процедурою, яка вимагає великого клінічного досвіду. Коли інтубація трахеї виконується неналежним чином (наприклад, при помилковій інтубації стравоходу), пов'язані з нею ускладнення можуть швидко призвести до смерті пацієнта. Загалом, інтубація трахеї зарекомендувала себе як «золотий стандарт» забезпечення прохідності дихальних шляхів порівняно з масковою вентиляцією дихальним мішком.
Немає єдиної досконалої методики, що підтверджує розміщення трубки в трахеї на 100 %. Тож рекомендується використовувати декілька методів для підтвердження правильного розміщення трубки. На сьогодні стандартним інструментом підтвердження правильності розміщення трубки є капнометрія.
Методи для підтвердження правильного розміщення ендотрахеальної трубки: Прості (суб'єктивні): Пряма візуалізація (трубка проходить між голосовими зв'язками) Симетричне дихання з двох сторін грудної клітини при аускультації Відсутність звуків в епігастральній області Симетричне двостороннє збільшення обсягу грудної клітки на вдиху Запотівання з трубки Відсутність вмісту шлунка в трубці
З використанням моніторингу (об'єктивні): Капнометрія: вміст CO2 в кінці видиху (EtCO2) і хвилі на екрані капнографа Пульсоксигенометрія: наявність пульсації на панелі пульсоксигенометра і відсутність падіння показів насичення гемоглобіну киснем Ультразвукове визначення місця розташування інтубаційної трубки.
Для запобігання зміщення трубки її фіксують спеціальними засобами, за їх відсутності — пластирем або бинтом. Положення трубки має підтверджуватися після кожного переміщення пацієнта, а також після будь-якої незрозумілої зміни в клінічному стані пацієнта. Можливі варіанти зміщення трубки: Правий бронх (це найчастіший варіант, бо він більший в діаметрі і відходить від трахеї під меншим кутом) Лівий бронх Зміщення з трахеї
Постійна пульсоксигенометрія і безперервна капнографія повинні рутинно використовуватись для контролю параметрів дихання при штучній вентиляції легень.
Див. також Щипці Маґілла Ендотрахеальна трубка Назогастральна інтубація
Джерела 2005 American Heart Association Guidelines for Cardiopulmonary Resuscitation and Emergency Cardiovascular Care. Part 7.1: Adjuncts for Airway Control and Ventilation. Circulation 2005;112:IV-51-IV-57