Едгар де (фон) Валь (Edgar de Wahl, ) — засновник міжнародної планової мови окциденталь (інтерлінгве).

Біографія Народився у Ольвіополі або, за деякими даними, в Богополі (нині те й інше Первомайськ (Миколаївська область), Україна). Балтійський німець з дворянського роду. Навчався в Санкт-Петербурзі, викладав фізику і математику в Ревелі (нині Таллінн, Естонія). Володів багатьма європейськими мовами. У молодості недовгий час був прихильником волапюка, з яким його в 1887 році познайомив батьків колега Вальдемар Розенбергер — віце-президент Академії волапюка, майбутній автор мови ідіом-неутраль, пізніше очільник петроградського інтерлінгвістичного товариства «Космоглот».

Познайомившись у березні 1888 з щойно оприлюдненим проєктом мови есперанто, Валь одразу переймається його простотою. Багато листується з його автором Л. Заменгофом та іншими есперантистами. За його пропозицією була вдосконалена займенникова система есперанто, позбувшись небажаної омонімії. Переклав на есперанто «Княжну Мері» М. Ю. Лермонтова (1889, друге видання — 1896), ставши третім після Заменгофа і Антонія Грабовського автором-есперантистом. Був одним із засновників петербурзького товариства «Espero», брав активну участь в газеті «La Esperantisto».

Після того, як в 1894 році були відкинуті запропоновані Заменгофом реформи (пізніше деякі з них втілилися у мові ідо), Валь залишає есперанто-рух і працює над створенням нової, більш натуралістичної штучної мови. Вніс низку удосконалень в мову мундолінгве Ю. Лотта. У 1906 р. публікує перший варіант власного лінгвопроєкту під назвою «Аулі» (Auli, від Auxiliari Lingue International 'допоміжна міжнародна мова'), що стала основою майбутнього окциденталя. У 1907 році реформує мову ідіом-неутраль для участі в конкурсі, оголошеного Всесвітньої делегацією з прийняття міжнародної мови.

У 1921 у разом з Я. І. Лінцбахом відновлює товариство «Космоглот», що діяло в 1916—1918 рр. у Санкт-Петербурзі й членами якого вони були. У 1922 році видає перший номер журналу «Kosmoglott», офіційного органу товариства, де викладає принципи і граматичні правила нової мови, що згодом отримала назву окциденталь («західна»). У журналі спочатку розглядалися різні лінгвопроєкти, в першій половині 20-тих років він служив досить плюралістичною трибуною для обговорення проблем і напрямів інтерлінгвістики. Пізніше зосереджується на пропаганді та поширенні окциденталя, який на певний час отримав багато прихильників. У 1925 році де Валь опублікував книгу під назвою «Radicarium directiv del lingue International (Occidental)» 8 мовами. Подальший розвиток окциденталя надав його носіям, як і видання часопису, який у 1927 році перебазовується до Відня й отримує окциденталістську назву «Cosmoglotta».

Успіх нової мови приніс де Валю міжнародну популярність. Він публічно виступав у різних країнах Європи та тісно спілкувався з лінгвістами. У 1939 року, мабуть, був єдиним естонцем, запрошеним на 5-ю лінгвістичну конференцію у Брюсселі. У цей час він вів активні дискусії з датським лінгвістом Отто Єсперсеном, автором планової мови новіаль, кульмінацією яких стала їхня особиста зустріч, де кожен з учасників діалогу говорив своєю мовою, та публікація її результатів у вигляді окремої книги цими ж мовами. Проте, на відміну Есперсена, де Валь був лінгвістом-любителем. Його лінгвістична діяльність ніколи не досягала ширших теоретичних лінгвістичних питань, а обмежувалася створенням власної планової мови та вирішенням пов'язаних із цим проблем.

З початком Другої світової війни контакти де Валя з окциденталістським рухом (базувався в нейтральній Швейцарії, бо в країнах Осі та окупованих ними, де зосереджувалася більшість окциденталістів, штучні мови переслідувалися) стали епізодичними. Був заарештований німецькою окупаційною владою 12 серпня 1943 року через листи, надіслані до Познані невістці його дружини, але психіатрична експертиза визнала в нього деменцію й помістила до талліннської лікарні Зеевальд, що врятувало його як від нацистських репресій, так і пізніше від радянської депортації балтійських німців.

У березні 1944 року під час бомбардування його садиба згоріла разом із великою бібліотекою та всіма рукописами. Де Валю дивом вдалося врятувати лише зошити з копіями своїх листів (які він заздалегідь відправив до Швейцарії на зберігання) та неопубліковані вірші, які випадково були при ньому в лікарні. Навіть у скрутних умовах психіатричного санаторію продовжував працювати, пишучи есеї про вплив фіно-угорських мов на слов'янські, про історичні передбачення та четвертий вимір, хоча й перебував у глибокій депресії. Після вересня 1944 року його контакти з швейцарськими окциденталістами були остаточно обірвані, так що його навіть вважали померлим. Розлогий біографічний нарис Ріка Бергера для червневого номера Cosmoglotta за 1946 рік (№ 130) готувався як посмертний меморіальний, і вже майже перед відправленням його до друку з Гельсінкі надійшла телеграма від фінського лінгвіста А. З. Рамстедта, яка сповіщала, що де Валь живий, і вказувала його адресу. Проте спроби окциденталістів налагодити з ним зв'язок продовжували блокуватися радянською поштою. Останній лист дійшов до них за рік до його смерті, з розпачливим питанням, чому вони ніколи не відповідають на його листи. Помер у лікарні 9 березня 1948 року, про що в Швейцарії дізналися лише через пів року через повернення чергової листівки з відміткою про смерть адресата.

Родина

Едгар Алексіс Роберт фон Валь був представником лінії Пяйнурме дворянської родини Валів. Прадідом Едгара фон Валя був Карл Густав фон Валь, який придбав маєтки Паюзі, Тапіку та Кавасту, а також короткий час був власником маєтку Кааве. У Карла Густава фон Валя було загалом 14 дітей від двох шлюбів, від яких походили різні лінії Валів. З них дід Едгара фон Валя, Олексій фон Валь, державний службовець, який купив маєток Пяйнурме в 1837 році, заклав основу для лінії Пяйнурме. Крім того, він був орендарем маєтку Таевере, де народився батько Едгара, Оскар фон Валь.

Оскар фон Валь одружився з Лідією Амалією Марією фон Гузен у 1866 році в Таллінні. Цього ж року подружжя переїхало до України після того, як Оскар, залізничний інженер, розпочав роботу на залізниці Одеса-Балта-Кременчук-Харків. До 1869 року родина Валів, вже зі старшим сином Едгаром, переїхала з Ольвіопля до Кременчука, де в 1870 році народився другий син, Артур Йоганн Оскар. Після цього родина переїхала до Таллінна, де народилися дві сестри Валя, Лідія Дженні Корнелія в 1871 році та Гаррієт Марі Дженні в 1873 році, пізніше — до Санкт-Петербурга, де в 1877 році народилася третя сестра Дженні Теофіл.

Едгар фон Валь одружився з Марією фон Гюббенет (донькою особистого лікаря великої княгині Марії Павлівни) у Санкт-Петербурзі в 1894 році. У них було п'ятеро дітей: Йоганн чи Ганс, Гвідо, Еллен, Анатолій та Лідія Марія. Шлюб був розірваний в 1913 році, після чого Йоганн, Гвідо і Лідія залишилися з Едгаром, тоді як Анатолій залишився зі своєю матір'ю, яка переїхала до Фінляндії, а через деякий час Лідія Марія також переїхала туди. Двоє старших синів Валя переїхали до Німеччини на початку Першої світової війни, де вони служили в армії. Гвідо провів коротку відпустку в Таллінні під час німецької окупації Естонії під час Першої світової війни, але наприкінці 1918 року він зник. Згідно з одним джерелом, він загинув у бою з Червоною армією під Тукумсом, Латвія, в 1919 році.

У 1914 році Едгар фон Валь одружився з Агнес Різенкампф. Як і чоловік, Агнес була вчителькою, викладала гімнастику в Таллінні. 1917 року в них народилася дочка Вероніка. Доля Агнес довгий час була неясною. У 1946 році вважалося, що вона зникла безвісти під час депортацій у червні 1941 року, але зараз відомо, що її було заарештовано і розстріляно НКВС у 1941 році.

Посилання

Джерела

Див. також Правило де Валя