Мірмекійський скарб — археологічний скарб, знайдений у 2003 р. археологічною експедицією Державного Ермітажу (РФ) під керівництвом О. М. Бутягіна на античному городищі Мірмекій у межах Керчі. Становить собою зібрання з 99 статерів, викарбуваних з електри в малоазійському місті Кізік у V та, ймовірно, на початку IV ст. до н. е. — т. зв. «кізікинів», які у вказаний період були основною грошовою одиницею узбережжя Чорного моря. Кізікини загалом та примірники з Мірмекійського скарбу зокрема відрізняються великим розмаїттям зображень, розташованих на аверсах монет.

Скарб був знайдений у бронзовій ольпі у кладці стін вівтарного приміщення споруди IV ст. до н. е., за припущенням — святилища Деметри, що дозволяє бачити в ньому частину храмової або міської скарбниці Мірмекію. Скарб був прихований, вочевидь, у другій чверті IV ст. до н. е. Обставини його закладання пов'язують із періодом війн в історії Боспорського царства, до якого входив Мірмекій, за часів правління Левкона I.

Цей скарб є найбільшою знахідкою кізікинів на території колишнього Боспорського царства та Північного Причорномор'я і другою за величиною знахідкою кізікинів у світі. Також він є одним із найвидатніших артефактів, виявлених у Мірмекії. Унікальність зібрання полягає у наявності монет лише з одного центру карбування (Кізіка), а також у тому, що скарб не був розграбований, на відміну від багатьох інших монетних скарбів регіону. Наразі предмети зі скарбу експонуються у Золотій коморі «Східнокримського історико-культурного музею-заповідника» в Керчі.

Обставини виявлення Античне городище Мірмекій розташоване у східній частині Криму, на Керченському півострові; наразі перебуває у межах Керчі. Давнє місто було локалізоване на скелі на території сучасного мису Карантинний у Керченській затоці, на березі Керченської протоки Азовського моря.

Перші дослідження городища проводилися ще у XIX ст. Локалізував Мірмекій у районі керченського портового карантину та склав перший план городища засновник керченської археології П. Дюбрюкс у 1820 р. У 1834 р. матроси Керченського порту на майбутньому Карантинному мисі випадково виявили розбитий мармуровий саркофаг, який наразі перебуває у зібранні Ермітажу і станом на початок XXI ст. залишається найбільшим мармуровим саркофагом з-поміж виявлених у Північному Причорномор'ї за 200 років розкопок у регіоні. У 1863 р. розвідувальні розкопки в цьому районі проводив О. Ю. Люценко, у 1880-х рр. околиці Мірмекію копав Ф. І. Грос, у 1900-х рр. — В. В. Шкорпіл. Систематичні розкопки в Мірмекії почалися у 1934 р. під керівництвом В. Ф. Гайдукевича і тривали з перервами до 1966 р. (у 1956—1958 рр. — спільно з польськими археологами на чолі з К. Міхаловським). У 1982—1994 рр. на пам'ятці працювала експедиція Ю. О. Виноградова. У 1999 р. було проведено спільну експедицію Інституту історії матеріальної культури РАН та Державного Ермітажу, а з 2000 р. на городищі почала працювати постійна Ермітажна Мірмекійська археологічна експедиція на чолі з О. М. Бутягіним.

20 серпня 2003 р., наприкінці польового сезону, на ділянці, де розкопки проводилися під керівництвом наукового співробітника Ермітажу Д. Ю. Чистова, студент Олександр Ковригін, котрий працював в експедиції, виявив під каменем тріснуту бронзову посудину з жовтими монетами. Першого дня було знайдено 95 монет, потім, під час просіювання ґрунту та його перевірки металошукачем — ще 4 монети та дрібні уламки посудини. Знахідки одразу ж були зафіксовані та передані до Керченського державного історико-культурного заповідника (КІКЗ).

Скарб був знайдений на так званій ділянці «І» розкопу, який, попри велику площу (4 га), вважався найбільш вивченою частиною пам'ятки, причому ще з часів В. Ф. Гайдукевича. Однак від початку праці експедиції Ермітажу було вирішено, що північна частина ділянки буде дообстежена. Це було пов'язане з тим, що внаслідок смерті В. Ф. Гайдукевича та припинення розкопок у 1966 р. тут не був до кінця розкопаний зільний пагорб («зільник I») — результат культових практик мешканців Мірмекію, поширених у пізньокласичний та елліністичний періоди. У 1964—1966 рр., незадовго до припинення робіт, у цьому районі була розкрита пізніша будівля IV ст. до н. е., що виникла вже на місці зільника, — т. зв. «святилище Деметри».

У 2001—2003 рр. у північній частині ділянки «І» були проведені пошукові роботи з метою уточнення хронології будівництва та завершення реконструкції плану святилища, що містило вівтарне приміщення (з прямокутним кам'яним вівтарем) та кілька суміжних приміщень. Було встановлено, що споруда була зведена на початку IV ст. до н. е., а на початку другої чверті століття істотно перебудована та розширена. Під час розбирання решток стіни приміщення з вівтарем якраз і було виявлено монетний скарб у бронзовому глеку. Глек був закладений у неглибоку яму під кут стін, яка була забита ґрунтом із бутовим каменем і потім закладена плитами вимостки підлоги. Згодом якраз над місцем закладання, в кутку приміщення, було споруджено ймовірний підмурок для дерев'яних сходів, які вели на другий поверх святилища. Це додатково посприяло ізоляції скарбу. Оскільки у 70-х рр. IV ст. до н. е. святилище було капітально реконструйоване, глек із монетами міг бути схований під стіною будівлі лише після цієї реконструкції — тобто не раніше ніж у другій чверті століття.

Переважна частина руїн святилища Деметри була розібрана у 1966 р. з метою дослідження культурних шарів, котрі передували появі зільника, на місці якого свого часу було збудоване святилище, однак рештки південного та східного мурів над місцем приховання скарбу були лише розчищені у 1965 р. й не розібрані до кінця. Повз них пролягала стежина, яку місцеві мешканці проклали територією городища.

Склад скарбу

Посудина

Глек, у якому були знайдені монети, є бронзовою ольпою. Подібні посудини часто фігурували в якості вотивних підношень у храмах і використовувалися в процесі жертвоприношень. Мірмекійська ольпа має пласке дно, витягнутий циліндричний корпус, який дещо розходиться до згладжених плечиків, круглий гладкий вінчик без орнаменту, відігнутий назовні, високу масивну петлевидну ручку з круглим перетином. Висота посудини без ручки — 21,5 см, діаметр дна — 3,8 см, широкої частини корпусу — 8,5 см, горла — 5,2 см. Верхній кінець ручки приклепаний трьома заклепками до горла під вінчиком, нижній припаяний до корпусу під плечиком. Нижній кінець ручки завершується атташем (декоративною накладкою на поверхню посудини) у вигляді лев'ячого писка з передніми лапами обабіч. Спочатку рельєф атташу був прочитаний як зображення Горгони Медузи.

Ольпа з Мірмекію належить до біконічних бронзових ольп. До знахідки в Криму дослідникам були відомі лише 38 посудин подібного типу. Глеків, цілковито аналогічних до виявленого у святилищі Деметри, встановити не вдалося. На підставі схожості з керамічними ольпами, знайденими на Афінській агорі, посудину можна датувати другою половиною чи навіть останньою чвертю V — першою половиною IV ст. до н. е. цілком імовірно, що ольпа потрапила до святилища як пожертва. Вона могла бути виготовлена істотно раніше за момент приховання скарбу у другій чверті IV ст. до н. е. (проміжок може становити від кількох десятиліть до 100 років). Можливо, це пов'язано з тим, що тривалий час перед закладанням скарбів такі ольпи використовувалися у храмовому начинні. Крім самого місця знахідки, це ще один аргумент на користь того, що монети, сховані у святилищі Деметри в Мірмекії, були храмовим скарбом. За час перебування у землі бронза глека потріскалася, стінки розшарувалися; фактично він розпався на частини, оскільки був стиснутий камінням (загалом було зібрано 23 фрагменти). Атташ зазнав значної корозії, що пояснює початкову помилкову інтерпретацію його рельєфу як зображення Медузи Горгони. Тим не менше, завдяки праці керченських реставраторів, форма глечика була цілковито відновлена. Погане збереження лев'ячого рельєфу в нижній частині ручки, коли вгадуються лише обриси, а деталі зображення відновити неможливо, перешкоджає точнішому датуванню ольпи та встановленню регіону її виготовлення.

Монети Попри доволі незначні розміри посудини, в ній перебували 99 монет. Усі вони становлять собою статери вагою близько 16 г (тобто подвійні золоті статери), викарбувані в рамках фокейської вагової системи (за ім'ям міста Фокей), однієї з найстаріших у давній Греції. Метал, з якого викарбувані монети, — електра (електрум, також іноді вживається не зовсім точний термін «біле золото»), штучний сплав золота і срібла з більш або менш чітко встановленою часткою золота. У статерах з Мірмекійського скарбу вміст золота початково був оцінений на рівні в 53-55 %. Від тривалого перебування в землі монети практично не постраждали, лише на деякі з них потрапили зелені плями від бронзи глека, що окислилася; вони були легко видалені. Монети різний час перебували в ужитку, частина з них — практично нові, інші дуже потерті через тривале використання.

Всі монети зі скарбу — так звані кізікини, тобто монети, випущені в обіг у грецькому місті Кізік, в історичній області Мізія в Малій Азії, на південному березі Мармурового моря. Коли вільні поліси європейської Греції карбували монети зі срібла, а монополію на карб золотої монети (даріків) мала Персія, грецькі міста Малої Азії мали можливість використовувати для виробництва металічних грошей змішаний зі сріблом золотий пісок малоазійських річок. Перші монети Кізіка карбувалися зі сплаву золота зі сріблом, у якому частка золота дуже коливалася, а також був присутній невеликий домішок міді. З межі VI—V ст. до н. е. Кізік почав суворіше контролювати відсоток золота й перейшов на карб з електри. Основним номіналом Кізіка був статер.

Кізікин виглядає як грубий сплеснутий шмат металу, на аверсі якого розташоване опукле зображення, а на реверсі — увігнутий квадрат з чотирьох пелюсток. Подібний вигляд монети пов'язаний з особливостями її виготовлення. Металічна заготовка з електри розташовувалася на пласкій поверхні з увігнутим рельєфом лицьового зображення і «штампувалася» зверху чотирикутним стрижнем, який мав гострі виступи для посилення тиску на метал. Відтак на зворотному боці монети лишався квадрат із чотирмя пелюстками, який згодом дістав латинську назву quadratum incusum.

Серед монет Мірмекійського скарбу наявні одразу 53 типи кізікинів (тобто близько 1/5 від загальної кількості типів). Більшість типів презентовані однією, двома або трьома монетами. Найбільшу кількість примірників у складі скарбу мають наступні типи: (Тип за Фрітце / Група / Опис / Кількість монет у скарбі)

85 / IIb, c / Лев ліворуч із гривою сторчма, роззявленою пащекою, висунутим язиком і припіднятою правою передньою лапою, який сидить на тунці ліворуч і б'є хвостом / 4 105 / IIb, c / Профіль юнака ліворуч із блискучим волоссям, закріпленим на потилиці, розташований на диску, внизу тунець ліворуч / 4 110 / IIb, c / Оголений молодик ліворуч верхи на дельфіні, що пливе, ліворуч, який тримає у витягнутій правій руці тунця за хвіст (спиною назовні), ліва рука з розчепіреними пальцями опущена назад, унизу тунець ліворуч / 4 136 / III / Жіноча голова (ймовірно, німфи) праворуч, вкрита на тімені наміткою з меандром і зигзагоподібним візерунком, із кучериком на скроні та круглою сережкою, внизу тунець праворуч / 5 167 / III / Оголений безбородий чоловік, ймовірно Геракл, обернений праворуч, із пілосом на голові (на верхівці шолома — кільце), що стоїть на правому коліні на тунці праворуч, із булавою донизу в опущеній правій руці позаду та шкурою тварини в якості щита у витягнутій лівій руці / 7

З 53 типів кізікинів, презентованих у складі скарбу, 3 типи відсутні в каталозі Г. фон Фрітце. Перший з них має зображення сфінкса, оберненого ліворуч, із витягнутими вертикально передніми лапами, внизу тунець. Другий тип має зображення оберненого ліворуч Тритона, що пливе, з витягнутими вперед руками та з тунцем у правій руці, під ним тунець ліворуч. Існує схожий за композицією тип зі Сциллою, що пливе.