Муста́фін Олексі́й Рафаї́лович ( 23 травня 1971, Київ) — український журналіст, телевізійний менеджер, політик, автор книжок науково-популярного спрямування. Праонук революціонера
Освіта
1993 — закінчив педагогічний університет ім. М. Драгоманова (історичний факультет).
Діяльність у медіа
У журналістиці — з кінця 80-х років. Починав з публікацій у «неформальній» пресі політичного спрямування.
В 1991 році долучився до редколегії двотижневика «Київський соціал-демократ»«Київський соціал-демократ», 1991, № 1 (жовтень).
З червня 1993 року працював журналістом у часописі «Пост-Поступ»Олексій Мустафін. У зарослях кропиви. «Пост-Поступ», 1993, № 20 (83) від 8-14 червня, с.4, з листопада 1993 року — у виданні «УНІАН-тижневик»
Був також автором публікацій в часописах «Новое время» (в співавторстві)Вовк В., Мустафин А. Неизвестная Украина. Какие политические процессы происходят во второй по экономическому потенциалу суверенной республике Советского Союза? // Новое время, 1991, № 5 (2379), с.10-11, «Вісті з України»Олексій Мустафін. Лицар сумного іміджу. Феномен Леоніда Кучми. «Вісті з України», 1994, № 22, с.8-9 та .
З листопада 1994 до кінця 1997 року — в журналістській команді, яка створювала інформаційно-аналітичну телепрограму «Післямова».
З вересня 1996 року — журналіст газети «День».
У 1997 році працював завідувачем відділу міжнародних новин у Телевізійній службі новин (ТСН) на телеканалі 1+1.
З 1998 року — заступник шеф-редактора, у 2001–2005 р. — шеф-редактор служби новин телеканалу «Інтер».
Автор програми «Післязавтра» (2003—2005).
У 2006–2011 роках — заступник голови правління з інформаційного мовлення телеканалу СТБ, головний редактор, керівник програми новин «Вікна».
За цей час «Вікна» чотири рази — у 2007, 2009, 2010 і 2011 роках — отримували премію «Телетріумф» як найкраща новинна програма на українському телебаченні. У 2007 році «Вікна» стали володарем премії «Фаворит телепреси», а в 2008 році цю премію отримала програма «За Вікнами».
З травня 2011 року — очолював департамент документальних і публіцистичних проєктів СТБ.
Автор фільмів «2004» і «Майже доросла. Щоденник двадцятирічної» (останній здобув премію «Телетріумф» як найкращий телевізійний документальний фільм 2011 року).
Про роботу на «СТБ» і на «Інтері» журналіст зізнався у 2010 році в одному зі своїх інтерв'ю інтернет-виданню «Медианяня»:
Як журналіст співпрацював з часописами «Дзеркало тижня», «Профіль», «Лівий берег», публікувався в «Українській правді»
У 2013–2016 роках — генеральний директор телеканалу «Мега».
У 2016–2017 роках — генеральний продюсер новин «Медіа Групи Україна». На базі ресурсів групи (новинної редакції телеканалу «Україна», сайту Segodnya.ua і газети «Сєгодня») створив єдину інформаційну платформу під спільним брендом «Сьогодні».
У 2020–2021 роках — генеральний продюсер телеканалу «Еспресо».
У 2021 році повернувся до «Медіа Групи Україна», спочатку керував проєктом «Україна, яку будуємо ми», присвяченому 30-річчю незалежності України, а з початком масштабного російського вторгнення і до липня 2022 року — ютуб-проєктом «Воєнний щоденник».
В 2022 році створив і вів проєкт «Чорноморські історії» на ТРК «Чорноморська».
В 2022–2023 — автор і ведучий проєкту «Must Know» на Obozrevatel TV.
В 2023–2024 роках створював проєкт «Музика для сну» на каналі «Ісландія».
У 2024 році приєднався до команди радіо «Армія FM».
У 2025 році був ведучим програми «Деокупована історія» на «Радіо Свобода».
Сценарист каналу WAS: Популярна історія. Співпрацює з виданням «Історична правда».
Академік Української телевізійної академії. Член спостережної ради журналістської премії «Честь професії».
Політична діяльність і медійне консультування
Політичну діяльність почав із «неформальних» політичних гуртків та студентського руху.
З жовтня 1989 до грудня 1992 року перебував у Народному Русі України.
Учасник установчого з'їзду Української студентської спілки (8-9 грудня 1989 року).
Один з організаторів Соціал-демократичної партії України, в лавах якої перебував з часу її заснування.
У травні 1990 року обраний до Ради (згодом — Центральної Ради, Політради) СДПУ, з жовтня 1991 до вересня 2010 р. — член Правління (згодом — Політбюро СДПУ(О)).
В 1992—1994 роках — був «політичним редактором» партії.
Учасник установчого з'їзду об'єднання «Нова Україна» (26-28 червня 1992 року), з червня 1993 року очолював аналітичний відділ секретаріату об'єднання.
Про участь СДПУ(О) у виборах 1998 року він казав в інтерв'ю:
З квітня 2005 по вересень 2010 р. — заступник голови СДПУ(О).
З жовтня 1991 р. був заступником голови спілки «Українська соціал-демократична молодь», у 1992—1998 рр. очолював УСДМ.
У 2012–2013 рр. — консультував Партію регіонів з питань взаємодії із ЗМІ.
Був засновником і першим керівником дослідницької групи «Аргис».
В 2018–2020 рр. був медіаконсультантом партії «Батьківщина» .
Бібліографія
Книжки «Справжня історія стародавнього світу» (2013) «Справжня історія середніх віків» (2014) «Справжня історія раннього нового часу» (2014) «Влада майдану. Хто і навіщо винайшов демократію» (2016) «Справжня історія пізнього нового часу» (2017) «Справжня історія стародавнього часу» (2018) «Hot Story. Неймовірні пригоди прянощів у світі людей» (2018) «Напій змін. Як кава створила сучасний світ» (2018) «Золоте руно. Історія, заплутана в міфах» (2019) «Цікаві факти з історії давніх часів» (2019) «Смачні пригоди. Екскурсії власною кухнею» (2020) «Смачні мандри. Нові екскурсії кухнею» (2020) «Халепи, що визначили долю народів» (2021) «Злам: кризи політичних режимів» (2021) «Чорногорія. Подорож історією» (2022) «Перлини в степу. Розмови про минуле українського Півдня» (2023) «Доба оксамиту. Україна в шатах Русі» (2024) «В ліжку з ведмедем. Сусідство з Росією як історичний виклик» (2024) «Пішаки пітьми. Хто виплекав монстра?» (2025) «Оповідки київські та нотатки на сторінках української минувшини» (2025)
Науково-популярні статі з історичної тематики Олексій Мустафін. Політичний розвиток України кінця XIX — початку XX ст. Історія в школі, 1996, № 2, с.11-14
Олексій Мустафін. Як Дукля стала Чорногорією. Мандрівка середньовічною історією. Всесвіт, 2016, № 11/12, с.288-293
Олексій Мустафін. Кипчаки — винахідники «польової мережі» // Український Мультифронтир. Нова схема історії України (неоліт — початок XX століття). Х., 2024, с. 257—262
Примітки
Посилання Довідник «Хто є хто в Україні», видавництво «К. І.С»
Сторінка у соціальній мережі Facebook