Дух — філософське поняття, часто ототожнюється з нематеріальним початком. Визначення співвідношення духу і матерії часто вважається основним питанням філософії.

ДУХ — філософська категорія; потенціал творчої активності — перехід від стану речей до стану ідей (і навпаки), що постійно здійснюється всередині людської діяльності ДУХ //ЕСУ.

Інтерпретація різними школами

Античні натурфілософи 6-5 століть до нашої ери визначали дух, як «щось газоподібне, життєву силу, що рухається в тілі людей і тварин». Біблійно-християнська традиція наповнює поняття духу особистісним абсолютом і волею. У екзистенціалізмі дух протиставляється розуму, а неопозитивізм елімінує дане поняття, як таке, що лежить поза сферою наукового пізнання.

Ідеалізм, спіритуалізм визнають дух першоосновою світу. Ідея духу може виступати як Поняття (панлогізм), Субстанція (пантеїзм), Особистість (теїзм, персоналістичної концепції)

Раціоналістичні філософські системи ототожнюють дух з мисленням і свідомістю в їхньому ірраціоналізмі, зокрема, визначаючи сутність духу, розглядають такі аспекти, як інтуїція, почуття, воля, уява. Згідно з Клагесом дух протистоїть душі.

Поняття духу, як чогось протилежного природі, склалося в період романтизму і німецького ідеалізму, а особливо у Гегеля («Дух виявляється як велетенський знак інтеграла, що з'єднує небо і землю, добро і зло» — Дрейер).

Гегель говорить також і про абсолютний дух, незалежний від якого б то не було земного носія, тотожний з чистим божественним духом, що розглядаються як ідеальне ціле.

Сучасне узагальнене значення

Також дух може означати сукупність рис характеру, темпераменту, знань і переконань, що надає сили для дії в ім'я чого-небудь (військовий дух).

Зустрічається у значенні загального характеру будь-якої людської спільності, наприклад дух часу (епохи, століття), народний дух (якась ідеальна основа національного характеру), корпоративний дух.

Дух часів, дух народів, дух історичних утворень — часто зустрічаються у Вольтера. У основний метод його історичного мислення входило приведення окремих рис часу, народу, історичної освіти до спільного знаменника, який він називав духом. Заголовок його праці називає «звичаї і дух народів» як тему, і автор дійшов навіть до того, що назвав свою працю історією людського духу взагалі. Фрідріх Мейнеке. Виникнення історизму. М., 2004, с. 80.

Примітки

Література М. Булатов. Абсолютний дух // Посилання Абсолютний дух // ВУЕ