Миха́йло Вру́бель (, Омськ, Російська імперія — , Петербург, Російська імперія) — російський художник-символіст, поляк за походженням. Визначний майстер акварельного і олійного малярства. Робив ілюстрації до книжок, монументальні роботи, портрети, захоплювався сценографією. У кожній з галузей мистецтва залишив шедеври.
Початок життя Народився 5 (17 березня) 1856 в Омську. Був третьою дитиною у родині.
Батько художника, Олександр, поляк за походженням, був військовим юристом. Прізвище Врубель з польської означає «горобець». Як і багато військових, батько часто переїжджав з місця на місце за військовим наказом, тому сім'я постійно мешкала в різних містах — в Омську, Астрахані (1859), Харкові (1860—1865, там маленький Михайло швидко навчився читати і захоплювався книжковими ілюстраціями, особливо в журналі «Живописний огляд»), в Петербурзі, Саратові, Одесі (туди сім'я переїхала 1869 року і тут Михайло закінчив Рішельєвську гімназію, одночасно відвідуючи малювальну школу «Товариства витончених мистецтв»), і знову в Харкові (1883—1889), де батько Олександр Михайлович займав посаду голови Харківського окружного військового суду. Отож Харків протягом 13 років був домівкою Михайла Врубеля. Після одруження з Надією 3абілою вони також жили в Харкові, де Надія співала в Харківській опері (1896—1897).
Мати Михайла, Анна, була дочкою віце-адмірала, військового губернатора і картографа Григорія Гавриловича Басаргіна (родича декабриста Миколи Басаргіна) і Анни Карлівни, уродженої фон Краббе, данки за походженням. Анна Григорівна померла рано, коли Михайлу виповнилося лише три роки. Виховання хлопчика лягло на батька і мачуху, бо батько одружився вдруге. Мачуха Єлизавета добре грала на роялі і прищепила малому Михайлові смак до музики та театру. Михайло мав дуже теплі дружні стосунки зі своєю старшою сестрою Олександрою.
Як і всі діти, Михайло багато малював у дитинстві. Батьки не забороняли йому малювати, навіть наймали йому приватних вчителів, однак визначили синові кар'єру юриста. Слухняний син приїхав до Петербурга і став студентом юридичного факультету Петербурзького університету, поступившись тиску родини. Одначе юридичні науки Михайла не цікавили.
Академія мистецтв у Петербурзі На Університетську набережну Петербурга виходили фасади і університету, і Академії мистецтв, тому студент-юрист ходив і в Академію. Вечорами тут приймали всіх охочих. Після закінчення університету весною та влітку 1880 року Михайло прагнув долучитися до юридичної практики, але вона викликала в нього лише відразу.
Восени того ж року Михайло вступив до Академії мистецтв. На екзаменах він познайомився з п'ятнадцятирічним Сєровим Валентином. Михайло записався у клас професора Павла Петровича Чистякова. Слабенький як художник, Чистяков виявився здібним і наполегливим викладачем. Його з вдячністю згадували учні, що виявилися талановитішими за вчителя (Сєров Валентин Олександрович, Врубель Михайло Олександрович, Полєнов Василь Дмитрович, Васнецов Віктор Михайлович). Відчуваючи недостатність знань і навичок, Врубель бере виклади в класі Іллі Рєпіна, якого на той час вважали першим художником Росії, де опановує акварель. Згодом Врубель стане одним з найвидатніших акварелістів Росії кінця 19 століття.
На думку В. Домітеєвої, остаточне рішення Врубеля вступати в Академію мистецтв було результатом його студій в області кантіанської естетики. Його молодший колега і шанувальник С. Яремич вважав, що Врубель витягнув з філософії Канта «ясність розчленування життя фізичного від життя морального», що з плином часу привело до поділу цих сфер в реальному житті. Михайло Олександрович демонстрував «м'якість, поступливість, сором'язливість в життєвих дрібницях дня і залізну завзятість у справі загальнгої вищого напрямку життя». Однак це лише зовнішня сторона: Врубель у віці 24 років безсумнівно відчував себе генієм, а в теорії естетики Канта категорія геніїв з їх особливою місією — роботи в сфері між природою і свободою — визнавалася тільки в області мистецтва. Для обдарованого молодого чоловіка це було ясною довгостроковою програмою.
Київський період
Чимала частина життя і творчості Михайла Врубеля пов'язана з Києвом.
У 1884 в Академію мистецтв приїхав відомий київський археолог, історик мистецтв, професор Адріян Прахов і розповів Чистякову про намір створити візантійський іконостас та реставрувати фрески Кирилівської церкви. Потрібен був талановитий художник — а Чистяков умів розпізнавати таланти, художник мав бути молодий, тому що грошей на гонорари було обмаль. Чистяков порадив йому взяти з собою Врубеля. Так Михайлові і не довелось закінчити Академію, де він провчився з 1880 по 1884 рік.
Втручання в стінописи Кирилівської церкви XII століття було досить стриманим. Наново створили фрески в тих місцях, де вони були повністю знищені. Перша ж проба Врубеля — зображення архангела на одному зі стовпів церкви — викликала загальне схвалення. Також для Кирилівської церкви Врубель створив фреску «Сходження Святого Духу на Апостолів» (1885). Звичайно ж, він малював не як художник XII століття, а як сучасний майстер, який знав досягнення малярства Західної Європи, але не зрікся візантизму.
Восени того ж року їде у Венецію, щоб працювати над великими вівтарними образами та вивчати мозаїки Равенни та венеційських майстрів. Чотири ікони виконано на важких цинкових пластинах. Прообразом Богоматері стала Емілія Львівна Прахова, дружина професора. Врубель працював в Італії по пам'яті, без моделі — ні натурщиць, ні манекенів в нього не було. На початку 1885 року Врубель повертається до Києва. Але стосунки з родиною Прахових загострюються через захоплення Врубеля Емілією Львівною, тому Михайло від'їжджає до Одеси, де проводить півроку. Саме в Одесі Врубель починає працювати над темою Демона, яку без перебільшень можна вважати найважливішою в його творчості.
Наприкінці 1885 повертається до Києва, де дає приватні уроки малювання, працює над ескізами для розпису Володимирського собору. У Володимирському соборі за ескізами Врубеля виконано орнаменти на внутрішніх стінах храму і арках двох нефів, однак ескізи великого розпису «Плач надгробний» та «Ангел з кадилом і свічкою» (1887) не були затверджені і реалізовані, оскільки були виконані в незвичній новаторській манері і не відповідали церковним канонам. Пізніше для розпису собору запросили молодого Васнецова.
Серед світських робіт київського періоду визначним твором став «Портрет дівчини на тлі перського килиму», де Врубель дав волю своїм колористичним здібностям. У Києві художник намалював також картини «Східна казка», «Автопортрет», велику кількість акварелей з квітковими мотивами та ін.
Є припущення, що М. Врубель був запрошений оформити популярну кондитерську "Жорж" на розі Хрещатика і Прорізної.
Згодом (1901 року) Врубель приїздив до міста разом з дружиною, відомою оперною співачкою Надією Забілою-Врубель, яка була вихованкою Київського інституту шляхетних дівчат. Відвідав Київ також 1903 року разом з дружиною і сином (син помер у місті, похований на Байковому кладовищі).
Кирилівська церква
Акварелі Михайла Врубеля Київського періоду Натюрморт. Тканини Портрет Олени Мурашко Квіти Ольга Дмитрівна Замирайло Шипшина Портрет Емілії Прахової Божа матір Голова св. Кирила Голова пророка
Ескізи для Володимирського собору в Києві Надгробний плач Воскресіння Христос Сходження св. Духа Ангел з кадилом та свічкою Два ангели Моління про чашу Ангел Мотив орнаменту з ангелами
Московський період З 1889 Врубель в Москві. Важливою подією було зближення Врубеля з меценатом С. І. Мамонтовим, художник прийняв запрошення Сави Івановича і оселився в його маєтку на Садово-Спаській. Тут уже працювали знайомі Врубеля — художники Валентин Сєров та Костянтин Коровін. Так митець отримав мецената, а мільйонер — нового майстра-універсала.
Продовжував пошуки образу демона. Зовнішнім поштовхом нібито був конкурс пам'ятника поету Лермонтову, а Врубель забажав брати участь. Митець ліпив демона, а потім малював. З пам'ятником Лермонтову у Врубеля не вийшло, але художнику замовили ілюстрації до творів Лермонтова. Так з'явилися аркуші з малюнками до «Героя нашого часу», до поеми «Ізмаїл-Бей» та улюбленого «Демона». В 1890 році в садибі Абрамцево в кабінеті Сави Мамонтова був написаний «Демон сидячий» — перша картина з серії картин про демона. Але не можна забувати, що до нас дійшли далеко не всі варіанти зображення демона — Врубель часто переписував картину, не вдовольняючись результатом, деякі варіанти пропали. Близькі художника згадують, як він був захоплений цією темою, як розповідав, що «демон», це не біс і не диявол, а з грецької означає «дух», «душа», цитував на пам'ять поему Лермонтова.
Мамонтов замовляє Врубелю театрально-декораційні роботи для свого театру (ескіз завіси «Ніч в Італії»). З 1890 року в Абрамцево відкрито керамічну майстерню, де Врубель створює керамічні твори Лель, Волхова, Купава, Берендей. З 1892 року він вже керує цією майстернею.
Мамонтов запросив Врубеля з собою в подорож до Європи. І Врубель з родиною Мамонтова побував у Римі, Флоренції, Венеції, Мілані, Парижі. Подорож спонукала до малювання картин і акварелей — «Іспанія», «Ворожка», «Венеція», можливо, найбільш радісних у всьому його творчому доробку.
У 1896 приймає замовлення створити два великих панно для художнього павільйону Всеросійської виставки в Нижньому Новгороді. Це були два величезних панно, площею понад сто квадратних метрів. Художник взявся за роботу з великим натхненням. На одному полотні він писав «Принцесу Грьозу», як символ прекрасного, до якого прагнуть всі художники, на другому полотні змалював «Микулу Селяниновича», як символ сили руської землі. Але панно не було прийняте сучасниками і Петербурзькою Академією мистецтв. Панно купив Сава Мамонтов і зробив окремо виставку Врубеля, де на художника чекав перший довгоочікуваний успіх.
У 1896 році закохався знову — це була Надія Іванівна Забіла, оперна співачка, яку художник побачив на сцені Панаєвського театру під час репетицій. Швидке зближення завдяки мистецтву завершилося весіллям в Швейцарії влітку 1896.
У 1897 році потрапив на виставку Олександра Іванова, яка проходила в Москві, роботи якого справили велике враження на Врубеля. У 1898 році Врубель разом з Коровіним, Левітаном, Васнецовим брав участь у «Виставці російських і фінських художників», де його зрозуміли і прийняли дуже схвально. У цьому ж році він завершує чотири великих панно для маєтку С. Т. Морозова, звертається до пушкінської теми — пише картину «Пророк».
У 1901 році у подружжя Врубелів народився син.
Театральні декорації Врубеля
Потяг до архітектури відбився у створенні театральних декорацій, більшість із них з архітектурними мотивами. Вони прийшлися на московський період митця, коли він потрапив в художній гурток мецената Сави Морозова. Москва того часу переживала економічне піднесення і будівельний бум, в місті працювала низка обдарованих архітекторів першого, раннього етапу модерну (російська сецесія), серед яких особливо виділялись Петро Бойцов, Кекушев Лев Миколайович (1859—1919), Шехтель Федір Осипович (1859—1926).