Юко́н — територія на північному заході Канади, яка вважається однією з перших заселених у Північній Америці: перші жителі прибули на плато Юкон з Азії по Беринговому перешийку більш ніж 10 000 років тому. Європейці в цьому важкодоступному регіоні з'явилися лише в XIX столітті: спочатку — дослідники та торговці хутром з компанії Гудзонової затоки; опісля з відкриттям золота на річці Фрейзер у Британській Колумбії — золотошукачі.
Будучи частиною Північно-західної території, Юкон приєднано до Канади 1870 року, а вже з розпалом золотої лихоманки 1898 року, утворено незалежну адміністративно-територіальну одиницю «Територія Юкон» у складі канадської конфедерації з центром у Доусоні.У 1906 році на території Юкону було виявлено срібло — і невдовзі економіка перейшла з видобутку золота на інші корисні копалини.
Під час Другої світової війни через Юкон проходив північний маршрут ленд-лізу, який супроводжувався будівництвом Аляскинської траси. Новітня історія Юкону містить у собі зміну економічних пріоритетів території: за підсумками зонтичної угоди в 1984 році почалося підписання угод про управління територіями громадами корінних жителів Юкону. Прийняття нового акту про Юкон, котрий чинний із 1 січня 2003 року, зафіксувало останні зміни в політиці суб'єкта — і дало йому сучасну назву (зі старої назви було прибрано слово «територія»).
Рання історія Багато результатів археологічних досліджень у північному Юконі суперечать уявленням деяких геологів і гляціологів про доісторичний час у Північній Америці. Загальноприйнята точка зору полягає в тому, що люди прийшли на континент із Сибіру по Берингійському сухопутному мосту, однак немає єдиної думки про те, коли це сталося. У 1966 році на рівнинах Олд-Кроу в заплаві річки Порк'юпайн були знайдені кістки карібу, оброблені людиною. За висновками радіовуглецевого аналізу знахідки датовані 25 000 років до н. е. Сенсація привернула увагу багатьох археологів, але знайти додаткові докази було неможливо через геологічні особливості рівнин. У 1985 році був проведений точніший аналіз і виявилося, що вік щонайменше частини знахідок не перевищує 3 тисячі років.
Разом із тим, подібні знахідки невизначеного віку траплялися також біля міста Доусон. Прихильники теорії раннього проникнення вважають, що були дві міграційні хвилі. З їхньої точки зору, заселення Америки дійсно відбувалося 10—12 тисяч років тому, але це було другою хвилею міграції. Перша хвиля відбулася 25—28, а за деякими припущеннями до 60 тисяч років тому. В інтервалі між цими хвилями рух на схід був неможливий, оскільки вся північ континенту, включаючи Аляску, була перекрита потужними Лаврентійським і Кордильєрським льодовиковими покривами з окремими місцевими центрами заледеніння. Згідно з думкою інших дослідників, завдяки рельєфу місцевості, а саме горам Святого Іллі, велика частина території Юкону і центральної Аляски уникла заледеніння під час останнього льодовикового періоду, який закінчився 10 тисяч років тому, коли територія ще була частиною Берингії.
Територія була вкрита тундровим рідколіссям. Її заселяли коні, мамонти, карібу, вівцебики, бізони, гірські вівці, лосі, вовки та ведмеді. Близько 16 тисяч років тому клімат став теплішим, і сюди піднявся північний кордон тайгової ландшафтно-кліматичної зони. Ще через чотири тисячі років регіон повністю розташовувався в зоні тайги з переважанням хвойних лісів. Пізніше великі тварини зникли. У перекритих лесами трьох карстових печерах по вапняках неподалік селища Олд-Кроу (печери Блуфіш) були розкриті товщі печерних осадів. У них реконструйована геохімічна інформація про можливі кліматичні зміни території з 20 000 років до н. е. по 10 000 років до н. е. У доступних для дослідження часових інтервалах немає загальновизнаних артефактів, що вказують на присутність в печерах людини. Проте деякі вчені все-таки вважають, що частина знахідок є артефактами, що відносяться до культури деналі, — це деякі знаряддя праці з кісток і каменю: кам'яні ножі, сокири, шкребки і т. д.
Результати археологічних досліджень на стійкіших геологічних формаціях Юкону допускають період появи тут людей 9500—7500 років до н. е. . На 2005 рік найдавнішими слідами перебування людини в південній частині Юкону визнаються артефакти, знайдені при археологічних розкопках на річці Ейшихік біля Аляскинської траси. Вони датуються 5200 роком до н. е. і відносяться до північної палеоіндіанської культури.
На території Юкону і Аляски виділяють три археологічні культури, що належать до ранньоберингової традиції: ненана, деналі і північна палеоіндіанська . Перші жителі Юкону, подолавши Беринговий перешийок, не мігрували відразу далі на південь або на схід. Їх розселення по континенту почалося тільки з повним завершенням останньої (Вісконсінської) льодовикової епохи Північної Америки. У цей же час, у зв'язку з деградацією заледеніння і загальним підйомом рівня Світового океану, вже міг бути повністю затоплений Беринговий сухопутний міст, проте міграції окремих видів тварин і рослин, згідно з деякими гіпотезами, на цьому шляху все ще тривала (приблизно до 2000 року до н. е.). До того часу в басейні Юкону сформувалися і основні ареали проживання органічного світу.
Доєвропейське населення Юкону
Оцінки чисельності населення Юкону на початку XIX століття істотно відрізняються. Раніше історики припускали, що на території жили 8000 осіб, від 7000 до 8000 чоловік або понад 9000 чоловік. Інші оцінки свідчать, що до 1830-го року чисельність корінного населення становила 4700 осіб.
Основну частину території сучасного Юкону заселяли різні племена Атабаска. На півночі, у сточищі річок Піл і Порк'юпайн, жили індіанці Кучино, або Гвічін, як вони себе називали. У середній течії річки Юкон, на кордоні з Аляскою, жили близькі їм індіанці ген. Більшу частину центрального Юкону, в басейнах річок Пеллі і Стюарт, населяли північні тутчоне. Південно-західну частину Юкону — південні тутчоне. На південному сході, у басейні річки Лаярд, жили індіанці каска. На півдні, в районі озер у верхів'ях Юкону, жили близькі їм тагіші. На південному заході, у верхів'ях річки Уайт-Рівер, жили верхні танана.
Крім Атабаска, на арктичному узбережжі сучасного Юкону, в тому числі на острові Гершел, жили інуїти (ескімоси). А на півдні, по річці Теслін, жили материкові тлінкіти (теслін), мова яких, разом з атабаськими мовами, входить у сім'ю на-дене.
Розташовані на крайньому південному заході Юкону гори Святого Іллі, вкриті снігами, були незаселеними.
У всіх частинах території спосіб життя індіанців залежав від природних багатств конкретної місцевості. Тлінкіти пересувалися невеликими групами своєю територією і займалися полюванням і збиранням. На півночі осіння міграція оленів карібу в районі річки Порк'юпайн приваблювала всіх навколишніх жителів. Для лову тварин індіанці будували спеціальний загін оточений дерев'яними кілками, в якому був тільки один вхід. Тварина, що потрапляла в пастку, не могла вибратися, мисливці вбивали її за допомогою стріл. Близько десяти племен Кучино займалися полюванням на лосів і ловом лосося. За рівнем розвитку технологій вони були схожі з іншими індіанцями Субарктики, при цьому були присутні і західні елементи: великі металеві ножі, сани, переносні тенти зі шкур карібу. В індіанців племені хан, що жили по річці Юкон, основою харчування була риба.
Ще до приходу європейців індіанці навчилися видобувати мідь у районі Уайт-Рівер. Вони робили мідні наконечники для стріл, а також торгували нею. Після висадки європейців на північному заході континенту (росіян у 1740-х роках і британців у 1770-х) торгівля зазнала суттєвих змін, а племена індіанців змінювали свої місця проживання. Крім того, європейці принесли з собою безліч захворювань, істотно скоротивши і без того невелику чисельність тубільців. Різке скорочення чисельності віддзеркалено в усній традиції індіанців Юкону.
Перші поселення, першопроходці і місіонери
До 1830-х років Юкон був одним із небагатьох білих плям на мапі Північної Америки. Враховуючи можливі багатства території, така ситуація не могла тривати довго. Першим європейцем, що перезимував в арктичній частині Америки, був британський морський офіцер сер Джон Франклін. У 1819 році британське адміралтейство доручило йому нанести регіон на мапу. Перша експедиція Франкліна мало не закінчилася катастрофою, він пройшов близько 340 км узбережжя в умовах суворої зими і втратив понад 10 осіб. У 1825 році сер Джон Франклін почав другу експедицію в пошуках Північно-західного проходу і наніс на карту арктичне узбережжя від гирла річки Маккензі до Аляски, зокрема острів Гершел, центр китобійного промислу на території Юкону. Остання експедиція Франкліна в 1845 році була дуже добре споряджена, але її члени пропали безвісти. Численні експедиції в пошуках Франкліна, які тривали до кінця XX століття, провели великі дослідження Арктики і сформували сучасну мапу регіону.
Наступні п'ятдесят років кількість європейців на території складала лише кілька чоловік. Купці хутра заснували чотири торгові пости, а за кілька років після них з'явилася одна чи дві релігійні місії. На півночі Юкону, біля теперішнього Олд-Кроу, був заснований Лап'єр-Хауз (), на заході — Рампарт-Хауз (), у центральній частині — Форт Селкерк (), а на південному сході — Франсес-Лейк-Пост, або Форт-Франсес (, або ).
Торгові компанії У 1840-х роках купці хутра та дослідники з компанії Гудзонової затоки скористалися інформацією Джона Франкліна. Роберт Кемпбелл досліджував західну частину басейну річки Маккензі, верхів'я річки Лаярд, річку Пелли і досяг річки Юкон у 1840 році. Джон Белл попрямував на північ по річці Піл, де заснував Форт-Мак-Ферсон, а потім рушив на захід. Перейшовши хребет Річардсона, він досліджував річку Порк'юпайн і досяг повільної течії річки Юкон у 1845 році.
У 1840 році Роберт Кемпбелл заснував перший торговий пост компанії Гудзонової затоки, розташований на озері Франсес. У 1846 році Белл заснував невеликий торговий пост Лап'єр-Хауз західніше хребта Річардсона. У 1847 році Олександр Хантер Маррей заснував Форт-Юкон неподалік від злиття річок Юкон і Порк'юпайн, визначивши в той же час, що ця місцевість перебуває за кордоном британських володінь. У 1848 році Роберт Кемпбелл заснував Форт-Селкерк у гирлі річки Пеллі, на території північних тутчоне. Північні тутчоне займалися рибальством і торгівлею з індіанцями, що мешкали на узбережжі Тихого океану, плем'ям тлінкітів, які боролися за свої ринки збуту і були незадоволені угодою між Росією та Великою Британією, яка розділила їх територію на частини. Форт-Селкерк руйнував торгову монополію племені і піддавався нападам, у 1852 році, не чекаючи жертв, торговці покинули форт, який згодом був спалений індіанцями.
Індіанці, що жили на берегах Юкону, торгували з європейцями на рівних. Цьому сприяв суворий клімат місцевості і відносно мала кількість торговців. Зокрема, індіанці могли торгуватися, знижувати ціни, приховувати товар. Крім того, індіанці лякали торговців компанії Гудзонової затоки можливими атаками росіян, а також погрожували самі. Вільям Огілві в 1913 році так описував торговий ритуал корінних жителів:
Ні тоді, ні зараз, індіанець не веде торгівлю поспіхом; він любить прийти до торгового посту і в першу чергу урочисто потиснути руки всім навколо, трохи поговорити і покурити, потім з'їсти стільки, скільки зможе і чим більше він при цьому вип'є чаю — тим краще. Після одного чи двох днів, або наскільки вам вистачить терпіння, він готовий приступити до торгівлі, але і тепер ви повинні бути дуже дипломатичні, приховуючи ваше роздратування, або ви втратите бізнес.