Буковинське віче — народні збори, організовані 3 листопада 1918 року в Чернівцях, які ухвалили рішення про входження Північної Буковини до складу Української держави.
Історичне тло події
Впродовж X—XI ст. Буковина перебувала у складі Київської Русі, в XII — 1-й половині XIV ст. — Галицького князівства, згодом Галицько-Волинської держави. Після монголо-татарської навали зв'язки Буковини з галицько-волинськими землями послабились, що призвело до утворення тут на початку XIV ст. окремої Шипинської землі, яка визнавала зверхність золотоординських ханів. У 1540-х — 1550-х роках буковинські землі перебували під владою Угорщини. Невдовзі молдавські феодали виступили проти угорського короля з вимогою надати незалежність Молдові. Буковинська земля надовго (до 1774 р.) потрапила в залежність від молдавських господарів. Наприкінці XVI ст. Молдова, і в її складі Буковина, були перетворені на звичайну провінцію Туреччини. Тоді ж розпочалася активна румунізація буковинських земель. У 1774 р. Буковину захопили австрійські війська. Після визнання 1862 року Буковини окремим коронним краєм Австрійської імперії їй було надано адміністративну автономію. Урядовою мовою була німецька. У складі Австрійської імперії (з 1867 р. — Австро-Угорщини) вона перебувала до 1918 р.
Перебіг подій
Підготовка віча
25 жовтня було створено Крайовий Комітет, як складову частина Української Національної Ради у Львові. Головою обрано Омеляна Поповича та створено комісії: адміністративну, міжнародну, фінансову, народної оборони та редакційну. Редакційна комісія отримала завдання підготувати звернення до народу та скликати всенародне віче на 3 листопада. Головою комісії було обрано Мирона Кордубу.
26 жовтня редакційна комісія прийняла проєкт звернення написаний О. Безпалком.
27 жовтня румуни скликали народні збори куди прийшло близько 300—400 людей і де вибрали виконавчий комітет, ухвалили резолюцій протестувати проти поділу Буковини та наполягати на об'єднанні з Румунією. Український Крайовий Комітет затвердив проєкт звернення (маніфесту) до народу і його було одразу надіслано до друкарні. До розповсюдження звернення було вирішено залучити Січових Стрільців, які тоді перебували в Чернівцях.
28 жовтня на черговому засіданні Крайового Комітету вирішено, що віче відбуватиметься у трьох місцях: залі Музичного товариства, залі Робітничого дому та залі Народного дому. В кожному місці було призначено по одному доповідачу: О. Безпалка, Когута та М. Кордубу. Президент краю граф Ецдорф намагався відмовити Комітет від проведення віча, але Комітет відстояв своє рішення.
1 листопада звістка про взяття влади українцями у Львові почала поширюватись між українським населенням регіону. Відбулось таємне засідання з військовими, де їх намагались переконати не відкладати їхній виступ на потім. Також обговорювали з'єднання частин 41-го полку піхоти та 22-го полку крайової оборони (згідно з даними 1914 р., 41-й полк складався з 54 % румунів, 27 % русинів; 22-й полк — 54 % румуни, 27 % русини), роззброєння чужих вояків та офіцерів, захоплення ключових точок у місті.
2 листопада офіцери 41-го та 22-го полків розпустили своїх вояків по домівках, почалися грабунки складів, а Крайовий Комітет мав зустріч у президента краю графа Ецдорфа з представниками румунів.
День віча 3 листопада до Чернівців з'їхалось українське населення Буковини на заклик Крайового Комітету. Учасники гуртувались навколо трьох будівель: Народного дому, Музичного товариства, Робітничого дому і після доповідей послів Комітету вирушили маніфестацією до площі Єлизавети. Учасники та очевидці подій оцінювали кількість людей від 8 до 40 000 осіб з усіх повітів Герцогства Буковина.
Результат віча Віче проголосило возз'єднання Буковини Північної (загалом Кіцманський, Заставнівський, Вижницький, Вашковецький повіти, українська частина Чернівецького і Серетського повітів та переважно українські громади Сторожинецького, Радовецького та Кимполунзького повітів) із Західноукраїнською Народною Республікою та злуку з «Великою Україною». Віче також висловило протест проти спроб Румунської національної ради, створеної 27 жовтня 1918 року у Чернівцях, оголосити всю Буковину «румунською землею».1. Місто Чернівці, відтак політичні повіти Заставна, Кіцмань, Вашківці та Вижниці цілі, а Чернівецький та Серетський повіти за виїмкою громад, вказаних із двох останніх переписів як переважно ромунські; вкінці ті громади Сторожинецького, Радовецького і Кімполунгського повітів, у котрих обі останні переписи виказують українську більшість — творять окрему від ромунської частини краю українську територіальну область.
2. Признає найвищу владу на тій українській області поки що Українську національну раду, утворену на з'їзді мужів довір'я у Львові дня 19 жовтня с. р. і взиває її, щоби якнайшвидше перевела національно-політичну організацію сеї області і перебрала цілу управу у свої руки.
3. Взиває всі національні меншості на тій українській області, причім євреїв признає за окрему національність, щоби негайно вислати своїх представників до Укр. нац. ради відносно їхнього числа населення.
4. Взиває Укр. нац. раду виготовити конституцію для української області бувшої австрійської держави, а то на основах загального, рівного, тайного і безпосереднього права голосовання всіх дорослих осіб без ріжниці пола, з пропорціональним заступництвом так при законодатних ділах, як і при правительстві для національних меншостей.
5. Рішуче протестує проти посягання чужих народів на ту суто- українську область, а зокрема проти ухвал ромунського віча з дня 27 жовтня, котре, нехтуючи брутально принцип самоозначення народів, виявило намір загарбати цілу Буковину під панування ромунських боярів і попів — та заявляє, що український нарід чужого не бажає, але своєї рідної землі боронитиме до останнього. За се з покликаннями заступниками ромунського народу і іньших народів все готовий порозумітися для мирної розв'язки всіх справ.
6. Віче взиває буковинську делегацію «Укр. Національної Ради» перебрати негайно правління української часті краю.
Віче бажає прилучення австрійської часті української землі до України
Наслідки 6 листопада 1918 року владу на території Північної Буковини перебрав Український комітет на чолі з О. Поповичем. Законні прагнення українського населення Північної Буковини не здійснилися. 11 листопада 1918 року Румунське королівство — всупереч волевиявленню Буковинського народного віча — захопила Північну Буковину разом із Чернівцями. 13 листопада на залізничній станції Лужани відбувся бій українських добровольчих частин з румунськими військами. Ця група примусила перші румунські частини, які просувалися на Кіцмань, відступити. Коли до румунських передових частин прибуло підкріплення українські добровольці відступили, а дехто потрапив у полон . Спротив румунським окупаційним військам відбувався і в інших селах та містечках української Північної Буковини, а згодом активних учасників та членів їх родин почала переслідувати румунська таємна поліція — сигуранца.
28 листопада 1918 року було сфабриковане рішення т. зв. Генерального Конгресу Буковини, що складався винятково з румунів, про об'єднання Буковини з Королівством Румунія. Згідно з Сен-Жерменським мирним договором 1919 р. за Румунією було визнано Південну Буковину, а за Севрським мирним договором 1920 р. — і Північну Буковину.
Пам'ять про подію Буковинське народне віче 3 листопада 1918 року стало знаковою подією для кожного буковинця. Про неї пам'ятали, в різній формі відзначали всі наступні роки. З настанням незалежності України ця подія відмічається особливо широко. З нагоди річниці Буковинського віча 3 листопада кожного року у Чернівцях відбуваються урочистості за участі представників органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, громадських, релігійних організацій, політичних партій, діячів науки й культури. Проводяться виставки, присвячені цій події, в обласному краєзнавчому музеї, обласній науковій бібліотеці імені М.Івасюка та обласній дитячій бібліотеці. Впродовж тижня у всіх школах області відбуваються години спілкування, присвячені Буковинському вічу. Місцеві пластуни проводять гру-квест під назвою «Листопадовий зрив» для школярів та студентів міста на честь подій Листопадового чину та Буковинського віча. З нагоди 100-ї річниці Чернівецька ОДА випустила ювілейна медаль до 100-річчя Буковинського віча. Виконана медаль — Орестом Івановичем Криворучком. Місцева поетеса Віра Китайгородська присвятила цій події віршКитайгородська В. М. Ловіння вітру: поезії різних років. — Чернівці: Місто, 2005. — 216 с.: Посвята учасникам Буковинського віча
Осінь: час з'ясувати труд —Будували з піску чи глини?Наша перша і неспростовна суть —Хочемо до України!
Нас не міряно, як борців легіон,Нам чіпляли бесаги на спини.Через мури, через терну заслон —Хочемо до України!
Нас виводили з роду писарчуки,Нам міняли ім'я Калини.Ми світили вночі лоїві свічки:Хочемо до України!
Наші тут голоси не покрили літа,Їх тримають шибки і стіни,Наша воля — царівна і нині свята:Хочемо України!
Китайгородська В. М.
Учасники події
Див. також Буковина Буковинське віче (газета) Анексія Буковини Румунією Бій на станції Лужани Чернівецький округ (ЗУНР)
Примітки
Джерела Веселова О. М. Буковинське народне віче 1918 // Старик, Володимир (2009). Від Сараєва до Парижа. Буковинський Interregnum 1914—1921 (українською). Чернівці: Видавництво «Прут». ISBN 978-966-560-389-4. Старик В., Добржанський О. Бажаємо до України! — Одеса: Маяк, 2008. — 1168 с. ISBN 978-966-587-166-8 Добржанський О., Старик В. Змагання за українську державність на Буковині (1914—1921 рр.). Документи і матеріали. — Чернівці: Чернівецька обласна друкарня, 2009. — 512 с.
Посилання Буковинське віче 3 листопада — День Буковинського Віча