Петро́ Степанович Козланю́к (літературні псевдоніми: Прутовий, Мережка, Переривський); (, село Перерив, тепер Коломийського району, Івано-Франківської області — 19 березня 1965, Київ) — український радянський письменник, публіцист, член КПЗУ, літературний критик. Депутат Верховної ради СРСР 3, 4 та 5 скликань. Кандидат у члени ЦК КПУ у 1952—1960 роках. Депутат Львівської обласної ради трудящих IV, V та VI скликань. Голова виконавчого комітету Львівської обласної Ради депутатів трудящих (1952—1954).

Біографія Народився у багатодітній селянській родині, де ще зростало троє братів та троє сестер. Батько помер на початку 1915 року.

Петро Козланюк наймитував у рідному селі. Восени та на початку зими 1918 року навчався у Коломийській гімназії. Потім працював на ремонті залізничної колії, робітником Коломийського пивоварного заводу, чорноробом Коломийського паровозного депо.

Почав друкуватися в 1926 році. У 1927—1930 роках — фейлетоніст у газеті «Сельроб». У 1930—1932 роках — редактор газети «Сила». Один із засновників прорадянської письменницької організації «Горно» і журналу «Вікна». Був членом ЦК «Сель-Роб-Єдність». У 1930—1939 роках його кілька разів заарештовувала польська влада як українського прорадянського активіста. У 1936 році був одним із організаторів Антифашистського конгресу діячів культури у Львові.

У 1939—1941 роках активно працював в оргкомітеті Спілки радянських письменників України у Західній Україні, був членом редакції львівської обласної газети «Вільна Україна».

Під час німецько-радянської війни був кореспондентом фронтових газет (у тому числі газети «Радянська Україна»), коментатором радіостанції «Дніпро». Член ВКП(б) з 1943 року.

У 1944—1952 і 1954—1965 роках — голова Львівської організації Спілки письменників України. У 1945—1951 роках — головний редактор журналу «Радянський Львів».

Від 25 серпня 1952 до 9 лютого 1954 року — голова виконавчого комітету Львівської обласної Ради депутатів трудящих.

Помер 19 березня 1965 року у Києві. Похований на Личаківському цвинтарі у Львові (поле № 1). Автор надгробного пам'ятника — скульптор Е. Мисько.

Творчість Автор понад 50 книжок оповідань, памфлетів, повістей, нарисів. Його нариси і статті містять багатий фактичний матеріал про суспільно-політичну, культурно-освітню атмосферу на західноукраїнських землях 1920—1930-х років під польською окупацією. Серед них: Оповідання : Діти, Остання ніч, Золоті руки — К. : Молодь, 1954 — 56 с.

Багатотомні видання Твори в 3-х томах (1960). Твори в 4-х томах (1974—1975).

Твори Петра Козланюка перекладені багатьма мовами народів СРСР та «соціалістичного табору».

Петро Козланюк займався перекладами творів з російської, польської та чеської мов, зокрема, казок Карела Чапека, творів Олександра Пушкіна (Том 4. Художня проза. Вибрані статті) та повісті Болеслава Пруса «Форпост».

Нагороди, пам'ять

Нагороджений двома орденами Леніна (1954), двома орденами Трудового Червоного Прапора (18.09.1964), орденом Червоної Зірки, а також медалями.

На честь Петра Козланюка було названо вулицю у Радивилові на Рівненщині, де він мешкав у 1930—х роках. Під час декомунізації вулицю було перейменовано.

Публікації П. Козланюка «Нові школи, хати-читальні і клуби» (1939). «Апологет куркульства» (про роман У. Самчука «Волинь»; 1940); «Осадники — люті вороги українського народу» (співавтор Л. Сокол; 1940); «Шевченко наш» (1940); «День народного гніву» (співавтор Я. Галан; 1940); «Іван Франко і буржуазні націоналісти» (1940); «В рідному селі Івана Франка» (співавтор К. Днєпров; 1940); «Народний герой Буковини» (1940); «Зустрічі з Франком» (1940); «Екскурсія в майбутнє» (1940); «Клопоти пана Кубійовича»; «Питання про переміщення. Гітлер у пеклі».

Примітки

Джерела

О. С. Рубльов Козланюк Петро Степанович // В. А. Качкан Козланюк Петро Степанович //  — С. 146-153. В. О. Жадько Український Некрополь. — К., 2005. — С. 201. — ISBN 966-8567-01-3. Велика радянська енциклопедія.

История украинской советской литературы. — К., 1965. — С. 802—817.