F/A-18E/F Super Hornet ( «Су́пер Го́рнет») — американський палубний багатоцільовий винищувач, створений на базі F/A-18 Hornet. Розробка почалася в 1992 році компанією McDonnell Douglas, але після її злиття з Боїнгом, останньому перейшли всі права на літак. Перший політ F/A-18E/F відбувся 29 листопада 1995-го. Серійне виробництво розпочалося в 1997-му, для цього на авіазаводі в Сент-Луїсі була створена окрема складальна лінія.
У 1999 році F/A-18E/F поступив на озброєння американських ВМС, замінивши F-14 Tomcat та доповнивши F/A-18C/D. Американські F/A-18E/F брали участь в іракській та афганській війнах. Єдина закордонна країна, яка експлуатує «Супер Шершні» — Австралія: у 2007-му вона замовила для своїх військово-повітряних сил 24 одиниці F/A-18F.
Історія створення
F/A-18E/F Super Hornet веде свою історію від проєкту P-530 Cobra, розробленого компанією Northrop наприкінці 1960-х років.«YF-17 Cobra.» GlobalSecurity.org. Згодом на його основі був створений винищувач YF-17 Cobra, який піднявся в повітря у червні 1974-го.«F-17 Cobra.» www.airwar.ru. Разом із F-16, він брав участь у конкурсі Lightweight Fighter, на якому обирався легкий винищувач для американських військово-повітряних сил. Обидва літаки під час випробувань показали високі результати, але ПС віддали перевагу F-16, як більш простому в експлуатації.
Тим часом військово-морські сили шукали літак, який би міг замінити F-4 та A-7 і доповнити F-14. Через скорочення бюджетних витрат ВМС, не могли профінансувати розробку літака з нуля, тому повинні були обирати між YF-17 та F-16. На флоті вважали, що YF-17 краще підходить для перетворення у багатоцільовий літак, ніж F-16. Крім того адмірали віддавали перевагу винищувачам з двома двигунами, які, на їх думку, були більш надійними. Як наслідок, 2 травня 1975 року ВМС обрали YF-17.Donald, David ed. «Boeing F/A-18 Hornet». Warplanes of the Fleet. London: AIRtime, 2004. ISBN 978-1-880588-81-9. Для прийняття на озброєння він мав бути допрацьований, у першу чергу потрібно було збільшити радіус дії, розширити можливості БРЛС та встановити пристосування для експлуатації на авіаносцях. Northrop не мав досвіду розробки палубних літаків, тому в 1976-у до роботи над YF-17 була залучена компанія McDonnell Douglas. У тому ж році проект отримав позначення F-18A.
1 березня 1977-го рішенням секретаря військово-морських сил літаку була присвоєна назва Hornet («шершень»). Спочатку в Пентагоні планували розробити два варіанти «шершня» — винищувач F-18 та штурмовик А-18, але потім вирішили об'єднати їх в одну модифікацію. Перший F-18 здійснив політ у листопаді 1978-го.«F/A-18 HORNET and F/A-18 SUPER HORNET.» www.history.navy.mil. Після завершення розробки та успішного проходження льотних випробувань, розпочалось серійне виробництво. Перший серійний літак піднявся у повітря 12 квітня 1980-го, у тому ж році він отримав позначення F/A-18A. Слід відзначити, що воно було офіційно закріплене тільки в 1984-у. Двомісний навчально-бойовий варіант отримав позначення F/A-18B.
Перші F/A-18 поступили на озброєння у листопаді 1980-го. У вересні 1987-го був запущений у виробництво F/A-18С та його двомісна модифікація F/A-18D.«F/A-18 Hornet.» www.fas.org.
У 1980-х роках компанія McDonnell Douglas розробила концепцію нового варіанту F/A-18 зі збільшеною площею крил та довшим фюзеляжем. Більші розміри дозволяли установити потужніші двигуни, збільшити бойове навантаження та запас палива. Проект спочатку дістав назву Hornet 2000, офіційно про роботу над ним стало відомо у 1988 році.Jenkins, Dennis R. F/A-18 Hornet: A Navy Success Story. New York: McGraw-Hill, 2000. ISBN 0-07-134696-1. У цей час американські ВМС зіштовхнулися з рядом проблем, насамперед скороченням військового бюджету та припиненням розробки палубного бомбардувальника-«невидимки» A-12 Avenger II.Donald 2004, p. 45. Останній мав замінити морально застарілі штурмовики A-6 Intruder та A-7 Corsair II. На розробку повністю нового літака не вистачало коштів і часу, тому Пентагон вирішив прийняти пропозицію McDonnell Douglas та профінансувати розробку «Супер Шершня».«Основні дати з історії розробки та експлуатації F/A-18E/F Super Hornet.» Офіційний сайт компанії Боїнг. Ще більші перспективи у літака з'явилися в 1992 році, коли американські ВМС відмовилися від розробки палубної версії F-22.
7 грудня 1992 року був підписаний контракт на розробку F/A-18E/F Super Hornet та виготовлення семи літаків для випробувань.«F/A-18E/F Super Hornet.» www.airwar.ru. Хоча «Супер Шершень» розроблявся як новий літак, ВМС спеціально зберегли позначення F/A-18, що допомагало військовим переконати Конгрес виділити кошти на проект. Адже після провалу програми A-12 Avenger II багато американських конгресменів досить скептично ставилися до розробки нових літаків для військово-морських сил.
29 листопада 1995-го F/A-18E здійснив перший політ, а уже наступного року розпочалися його випробування, які тривали 3,5 роки. За цей час «Супер Шершень» виконав 3100 польотів загальною тривалістю 4600 годин. Американські адмірали залишилися задоволеними програмою випробувань: літак відповідав усім висунутим вимогам, а його вага виявилася навіть меншою, ніж очікувалося.«F/A-18 fact file.» U.S. Navy, 13 October 2006. 17 листопада 1999 року військово-морські сили отримали перші сім F/A-18E/F, які надійшли на озброєння .
Серійне виробництво та вартість
У вересні 1997 року Boeing випустив перший серійний F/A-18E/F Super Hornet. Для виробництва літаків компанія побудувала окрему складальну лінію у місті Сент-Луїс, штат Міссурі. Замовлення на «Супер Шершні» росли по мірі успішного проходження випробувань, якщо у 1997 фінансовому році американські ВМС замовили 12 літаків, то в наступному — 20, а в 1999-у — 32. Серійне виробництво йшло досить швидкими темпами — уже 14 червня 2002 року заводські стіни покинув сотий «Супер Шершень». Щорічно Boeing виробляє в середньому 44 F/A-18E/F та EA-18G (літак радіоелектронної боротьби розроблений на базі «Супер Шершня»).«Boeing bullish on E/A-18G despite US budget omission.» Flightglobal, 5 Mar 2014. У процесі виробництва літаків беруть участь понад 100 тисяч чоловік із різних компаній, які знаходяться у 46 штатах.«F/A-18E/F SUPER HORNET.» Офіційний сайт компанії Боїнг.
Спочатку компанія Boeing планувала випустити від 548 до 785 літаків для військово-морських сил та Корпусу морської піхоти США. Але пізніше керівництво морської піхоти відмовилося від придбання F/A-18E/F, очікуючи завершення розробки F-35B, який може розміщуватися на десантних кораблях.Cavas, Christopher P. «Navy: Super Hornet rep for problems untrue.» marinecorpstimes.com, 17 June 2010. 17 травня 2010 року ВМС зробили останнє замовлення на 66 «Супер Шершнів», плануючи придбати в загальній кількості 515 літаків.Trimble, Stephen. «US DoD agrees to buy 124 F/A-18E/Fs and EA-18Gs over 4 years.» Flight International, 14 May 2010. У 2014 фінансовому році Пентагон відмовився від подальших закупок F/A-18E/F.«Pentagon proposes buying fewer fighters, unmanned aircraft in FY2015 budget.» Flightglobal, 5 Mar 2014. Boeing, у свою чергу, намагається переконати американських військових придбати додаткову партію F/A-18E/F і шукає нових іноземних замовників. Якщо компанії не вдасться отримати нові замовлення, то виробнича лінія буде закрита наприкінці 2016 року.«Boeing remains confident in additional F/A-18 orders.» Flightglobal, 9 Feb 2014.
На початку 2000-х років вартість одного F/A-18E/F складала $42 млн для американських ВМС і $51,2 млн для іноземних покупців. Але пізніше, у зв'язку зі зростанням цін та встановленням на літак нових систем, його вартість зросла. Так у 2012 році придбання одного «Супер Шершня» обходилося американському флоту у $57,7 млн.«Department Of The Navy Fiscal Year (FY) 2012 Budget Estimates, Aircraft Procurement, Vol. I, BA 1-4.» Department of the Navy, February 2011, p. 33. Утім це вартість самого літака, якщо включити до неї витрати на супутнє обладнання, запчастини та технічне обслуговування, то вартість одного F/A-18E/F за тим же контрактом складатиме $86,8 млн.
Проєкт Особливості конструкції Хоча «Супер Шершень» і створений на базі F/A-18, але значною мірою це новий літак. Порівнюючи з F/A-18C/D він має на 20 % більший розмах крил та на 1,2 м довший фюзеляж.«F/A-18E/F „Super Hornet“.» GlobalSecurity.org. Також «Супер Шершень» на 3200 кг важчий та має на 21 % більшу злітну вагу. Розміри літака дозволили збільшити запас палива на 33 %, що у поєднанні з економнішими двигунами дозволило збільшити радіуса дії на 41 %, а тривалість польоту в 1,5 рази. Не дивлячись на більші розміри та ряд нововведень F/A-18E/F має на 42 % менше елементів конструкції, ніж F/A-18C/D.«F/A-18E/F Super Hornet — maritime strike attack aircraft.» naval-technology.com
Одна із найбільш помітних відмінностей між «Супер Шершнем» та F/A-18 — це розміри та будова повітрозабірників. У F/A-18E/F вони більші, що забезпечує кращий потік повітря до двигунів. Повітрозабірники «Супер Шершня» мають приблизно прямокутну форму, тоді як F/A-18 — напівкруглу. Передня кромка крила у F/A-18E/F більш витягнута, що забезпечує кращі аеродинамічні характеристики під час польотів на великих кутах атаки, також це дозволяє збільшити швидкість розвороту до 40 градусів за секунду.«F/A-18E/F Super Hornet.» Офіційний сайт компанії Boeing «Супер Шершень» має 11 точок підвіски: по три знаходяться під кожним крилом, дві на кінчиках крил і три під фюзеляжем (дві із них конформні).Elward, pp. 74–75. Максимальне бойове навантаження, порівнюючи з F/A-18C/D зросло на 30 % до 8050 кг.
Повітрозабірники F/A-18С/D має напівкруглу форму Повітрозабірники F/A-18E/F — прямокутні
F/A-18E/F Super Hornet отримав нову систему бойової живучості. До неї входить губчастий заповнювач паливних баків, апаратура пожежогасіння з використанням «пасивної» піни, яка розміщена у нижній частині фюзеляжу і призначена для захисту гідравлічних комунікацій і проводки системи управління, що проходять в цій частині планера. Також до складу протипожежної системи входять активні датчики, що у разі загоряння автоматично вмикають систему подачі інертного газу. Площа незахищеної поверхні планера F/A-18E/F складає 13 %, що майже вдвічі менше ніж у F/A-18C/D, хоча новий літак на чверть більший.
«Супер Шершень» спроектований таким чином, що будь-який серійний літак можна оснастити системою для дозаправлення літаків у повітрі. Це дозволяє використовувати F/A-18E/F як повітряний танкер для дозаправлення інших палубних літаків військово-морських сил США. При передачі з такого заправника 2900 кг палива на відстані 610 км від авіаносця іншому F/A-18E/F, його радіус дії зросте до 1600 км. Запас палива у внутрішніх баках F/A-18E складає 6530 кг, крім того на зовнішніх підвісках можна розмістити до 4435 кг палива у ППБ.«Boeing F/A-18E/F Super Hornet.» www.aerospaceweb.org.
Силова установка
На F/A-18E/F Super Hornet установлені два турбореактивні двоконтурні двигуни General Electric F414. Сам двигун був розроблений на основі , який використовується на F/A-18 Hornet. Силова установка «Супер Шершня» таких самих розмірів, як і F404, але на 7 % важча. F414 має електронну системи керування двигуном, яка значно ефективніша за гідравлічну, що використовується на F404. Суттєво відрізняється і система подачі повітря: вентилятор F414 більший та потужніший, що дає можливість збільшити повітряний потік на 16 %. Відповідно розміри вентиляторної секції були збільшені на 13 см. Щоб розміри двигуна залишилися такі як у F404, розробники зменшили розмір форсажної камери та камери згорання на 12 та 2,5 см відповідно. Ще одна відмінність між ними — турбіни компресора високого тиску. Перші три із них виготовленні у виді блісків, що дало змогу зменшити вагу компресора на 23 кг.«Confident GE heads to F414 CDR next month» (1994). Aerospace Daily. Vol 169, No. 34; p. 270.