По́льська мо́ва (; , ) — західнослов'янська мова лехітської групи, яка використовує латинську абетку. Належить до індоєвропейської мовної сім'ї, є однією зі слов'янських мов, що входять до більшої балто-слов'янської гілки. Нею розмовляють переважно в Польщі як рідною для поляків. Окрім того, що вона є державною мовою Республіки Польща і офіційною мовою Європейського Союзу, вона також використовується польськими меншинами в інших країнах. У світі понад 50 млн носіїв польської мови — це шоста за поширеністю мова в Європейському Союзі. Польська мова підрозділяється на регіональні діалекти та підтримує суворі розрізнення займенників «ти» і «ви», шанобливе звернення та різні формальності при зверненні до окремих осіб.
Польська мова використовує традиційну польську абетку із 32 літер, який має дев'ять діактритиків до літер основної 26-літерної латинки (ą, ć, ę, ł, ń, ó, ś, ź, ż). Літери x, q і v іноді входять до розширеного 35-літерного алфавіту, однак вони не використовуються в польських словах, а лише в запозиченнях. Набір фонем складається з 23 приголосних і 9 голосних, у тому числі двох носових голосних, які визначаються перевернутим діакритичним гачком під назвою «огонек» (ę, ą). Польська мова є синтетичною і флективною мовою, яка має сім граматичних відмінків, і є однією з небагатьох мов у світі, що має безперервний передостанній наголос, лише за кількома винятками, і єдиною у своїй групі, яка має велику кількість піднебінних приголосних. Сучасний різновид польської мови виник у роках як наступник середньовічної старопольської () та ().
Серед основних мов вона найбільш близька до словацької та чеської, але відрізняється вимовою та загальною граматикою. Українська мова має 70 % спільної лексики з польською мовою (найбільше після білоруської мови, з якою схожа на 84 %), коли з російською — приблизно 62 %.Мови Європи: відстані між мовами за словниковим складом. Крім того, польська мова зазнала глибокого впливу латинської та інших романських мов, таких як італійська та французька, а також германських мов (насамперед німецької), що сприяло появі великої кількості запозичень та подібних граматичних структур.
Широке використання нестандартних діалектів також сформувало стандартну мову; значні розмови та вирази були безпосередньо запозичені з німецької чи їдиша, а згодом перейняли в народну мову польської, яка використовується в повсякденному вжитку.
Історично польська мова була лінґва франка, важливою як дипломатично, так і академічно в Центральній та частині Східної Європи. Сьогодні польською мовою як рідною мовою в Польщі розмовляють приблизно 38 мільйонів людей. Нею також говорять як другою мовою у Східній Німеччині, Північній Чехії та Словаччині, західних частинах Білорусі та України, а також на південному сході Литви та Латвії. Через еміграцію з Польщі в різні періоди часу, особливо після Другої світової війни, мільйони польськомовних людей можна знайти в таких країнах, як Канада, Аргентина, Бразилія, Ізраїль, Австралія, Сполученому Королівстві та Сполучені Штати Америки.
Поширення
Говори
Польська мова стала більш однорідною в другій половині 20-го століття, частково через переселення кількох мільйонів поляків зі сходу на захід країни. Це переселення стало наслідком двох подій: радянської анексії Кресів 1939 року та приєднання колишніх німецьких територій після Другої світової війни. Цій тенденції до більшої однорідности мови сприяла також авторитарна форма Польської Народної Республіки.
Мешканці різних регіонів Польщі досі розмовляють літературною польською трохи по-різному, хоча відмінності між цими «діалектами» є незначними. Людина, для якої польська є рідною, запросто зрозуміє ці варіанти мови. Натомість труднощі з розумінням регіональних особливостей можуть виникнути в людини, для якої польська не є рідною.
Існує сім великих польських діалектів. Серед них троє основних: Великопольський (захід). Малопольський (південь і південний схід). Мазовецький (центр та схід).
Два з них опинилися за межами сучасної Польщі: Північнокреський (Литва і Білорусь). Іноді його об'єднують з мазовецьким діалектом. Південнокреський (Україна). Цей діалект фактично припинив існування внаслідок переселення українських поляків на захід Польщі в 1940-х роках. Ті його рештки, що поширені на південному сході Польщі, часто об'єднують із малопольським діалектом.
До польських говорів часто відносять інші дві лехітські мови: Сілезька мова (південний захід). Групу сілезьких говорів частіше класифікують як окрему мову. Мова поширена в Сілезії на захід від Катовиць. Згідно з переписом 2002 року нею розмовляють бл. 60 тис. осіб. Кашубська мова (північний захід). Має статус, подібний до сілезької мови. Кашубська мова поширена в Польському Помор'ї на захід від Ґданська (узбережжя Балтійського моря). Згідно з переписом 2002 року нею розмовляють бл. 53 тис. осіб.
На колишніх німецьких землях, заселених поляками після Другої світової війни, утворилася мішанина різних діалектів, яку називають «нові мішані діалекти».
До інших характерних, але менших за поширеністю діалектів належать: Гуральський говір (gwara podhalańska), поширений у гірських районах біля кордону з Чехією та Словаччиною. На формування цього діалекту вплинула румунська мова, більшість міських поляків погано його розуміють.Magosic, Paul Robert (2005). «The Rusyn Question». Познанська говірка (ґвара), поширена в Познані та певною мірою в усьому регіоні, що колись належав Пруссії (за винятком Верхньої Сілезії); в ній відчутно значний вплив німецької мови. У деяких містах існують свої місцеві говірки — наприклад, у Варшаві. Варшавською ґварою частково розмовляють в районі Праґа, що на східному березі Вісли (Праґа — це єдина частина Варшави, чиє населення лишилося відносно незмінним після Другої світової війни). Втім ці говірки зараз зникають, змішуючись із розмовною польською мовою. Багато поляків за кордоном (наприклад, у США), чиї родини покинули Польщу одразу ж після Другої світової війни вживають у своїй повсякденній мові слова, притаманні першій половині 20-го століття, які тепер, з точки зору сучасних мешканців Польщі, звучать архаїчно.
За межами Польщі Польська мова поширена також серед поляків, які мешкають на змішаних етнічних територіях за межами Польщі, головно в сусідніх із Польщею країнах — в Україні, Білорусі, Литві, Словаччині та Чехії. Крім того її використовують поляки, що емігрували з Польщі. Найбільші такі групи перебувають у Західній Європі (Німеччина, Франція, Велика Британія), в Америці (США, Канада, Бразилія, Аргентина), в Австралії та Ізраїлі.
Через значне розпорошення поляків за кордоном і відсутність сучасних досліджень поширености польської мови серед них, сьогодні досить складно точно оцінити кількість носіїв мови за межами Польщі. У різних джерелах ця кількість коливається від 3,5 до 10 мільйонів.Por. Bogdan Walczak, Język polski na Zachodzie. [w:] Współczesny język polski, pod red. Jerzego Bartmińskiego, Wydawnictwo UMCS, Lublin 2001, ISBN 83-227-1699-0, s. 565 Саме через ці неточності немає точних даних щодо кількості носіїв польської мови у світі загалом.
Історія
Польська мова походить із праіндоєвропейської за посередництва праслов'янської, чиї сліди можна віднайти в чергуваннях. Виділення польської мови відбулося у 8-9 ст., коли настав остаточний розпад праслов'янської єдности. В той же час почала формуватися польська державність, зміцнена після прийняття християнства 966 року за часів князя Мешка I. Втім якийсь час польська залишалася мовою усного спілкування, оскільки функції книжної мови виконувала латина.
Перше речення, записане польською мовою, міститься в монастирській «Книзі генриковій» (від назви міста Генрикова біля Вроцлава), датованій 1279 роком.Юрій Пучковський. Польська мова. Практичний курс. Посібник для студентів гуманітарних спеціальностей. — Київ: Чумацький Шлях, 2008. — с. 3-4 ISBN 966-8272-07-2 Воно має такий вигляд: «daj, ać ja pobruszę, a ty poczywaj» (дай, хай я молотиму, а ти відпочивай) — так звернувся польський селянин до своєї дружини, яка молола зерно.
Першим текстом, записаним польською мовою, був лицарський гімн «Bogurodzica» (Богородиця), що походить із 14 ст. Він був дуже популярним у польському війську, тому його неодноразово переписували і доповнювали, внаслідок чого сьогодні існує декілька його версій — від дво- до двадцятидвострофної.
Літературна мова сформувалася в 16 ст. на базі великопольських, малопольських та мазовецьких говірок. За періодизацією літературну мову поділяють на такі етапи: Давньопольська мова — до 1500 року; Середньопольська мова — з XVI століття по другу половину XVIII століття. Новопольська мова — з другої половини XVIII століття.
Історія фонетики Після відокремлення польських говорів від праслов'янської єдности в них відбувалися такі процеси: (поява протетичного /v/): («вугілля») > vąglь > węgiel Пом'якшення приголосних перед голосними переднього ряду (/i/, /ь/, /e/, /ę/, /ě/): прасл. *sę («себе, -ся») > siĄ > się прасл. *bělъjь («білий») > biały Лехітська переголосовка, тобто перехід /e/ > /o/ (з пом'якшенням попереднього), /ě/ > /a/ (з пом'якшенням попереднього): прасл. *nesǫ («несу») > niosę, але *nesešь («несеш») > niesiesz прасл. *bělъjь > biały, але *bělitь («білить») > (on) bieli Зникнення слідів переходу ě в a після j, š, ž, č у дієсловах: прасл. *slyšati («чути») — *slyšalъ («чув») — *slyšali («чули») > słyszeć, słyszał, słyszeli (пор. ) прасл. *wisěti («висіти») — *wisělъ («висів») — *wisěli («висіли») > wisieć, wisiał, wisieli винятками є тільки *stojati, *bojati > діал. stojać, bojać (у великопольських говорах, у той час як у малопольських і літературній мові існують тільки stać, bać) Занепад редукованих голосних у слабкій позиції і перехід їх у сильній позиції в /e/: прасл. *pьsъ («пес») > pies, але *pьsa («пса») > psa прасл. *sъnъ («сон») > sen Виникнення довгих голосних у результаті: злиття двох складів в один (групи типу ojo) — стягнення: прасл. *nogojǫ («ногою») > nogą заміщення занепаду редукованих (компенсувальне подовження) збереження давньої довготи під новоакутовим наголосом Зникнення довгих голосних: довгота /iː/, /yː/, /uː/ зникла безслідно на початку XVI століття Наприклад: прасл. *kurъ («півень») > kuːr > kur довгота /aː/, /oː/, /ą:/ змінилася на «звуженість» (пол. pochylenie) цих голосних на початку XVI століття звук /oː/ перейшов в /ó/ (/o/ звужене), яке згодом злилося з /u/ Наприклад: прасл. *Bogъ («Бог») > Boːg > Bóg, але *Boga («Бога») > Boga > Boga Праслов'янські носові /ǫ/ та /ę/ зазнали змішання: близько 1000 року були 4 окремі носові звуки: короткі і довгі /ǫ/ та /ę/ у XII столітті вимова /ǫ/ і /ę/ зблизилася до /ą/ (носового /a/) у XIII та XIV століттях різниця між носовими полягала тільки в довготі, позначалися вони спільним знаком ø короткий звук /ą/ перейшов у /ę/ (нетиповий процес, у деяких діалектах залишилося носове /a/), довгий звук /ą/ — в /å/ (звужене носове /a/), а потім — у носове /o/ (у графіці залишилося ą) Наприклад: прасл. *nesǫtь («несуть») > niosąː > nioså > niosą, але прасл. *nesǫ («несу») > niosą > niosę різниця між звуком /å/ (звуженим /a/) і ясним (незвуженим) /a/ зникла XVIII столітті, у багатьох діалектах йому відповідає /o/: pon («пан», замість літ. pan) звук /é/ (звужене /e/) в XIX столітті вимовлявся вже повністю, так само як і /y/ (пор. «daléj, daléj/niech się na powietrzu spali» — у поемі «Діди» А. Міцкевича) розвиток складових приголосних (літерами позначені: X — довільний, T — передньоязиковий, T´ — передньоязиковий пом'якшений, W — губний, K — задньоязиковий, Č — шиплячий, що походить з палаталізованого задньоязикового) Xr̥X, Xr̥´T > XarX, у порядку винятку Xr̥´T > X´arT, XrX > XurX, XorX: прасл. *kr̥kъ («карк») > kark, прасл. *čr̥´nъjь («чорний») > czarny, прасл. *zr̥´no («зерно») > ziarno Xr´T´ > XirT´ > X´erT´: прасл. *vr̥´titi («воротити») > wiercić