Кори́нф, або Кори́нт, (, Korinthos) — місто у сучасній Греції, у давнину — одне з найвизначніших міст-держав у Середземному морі. Розташоване на перешийку (Істмі) між Коринфською і Саронічною затоками, на шляху з Пелопонеса до північної Греції
Історія
Царська доба Перші поселення на місці Коринфа з'явилися ще за неолітичної доби — біля 6000 р. до н. е. Спочатку його населяли пеласги. Про це свідчить і назва міста — сполучення «νθ» вчені вважають характерним саме для пеласгійської мови. Щоправда, міфи стверджують, що від часів виникнення поселення мало іншу назву — Ефіра«Іліада», VI 153. Нібито місцеве населення так називало дружину шанованого ними бога Сонця, від якого виводили свій рід і місцеві володарі (звідки пізніша грецька назва їхньої династії — Геліади). Останнього царя з цієї династії звали саме Коринфом і за переказами саме завдяки йому місто отримало нинішнє ім'я — хоча й через кілька поколінь після його загибелі.
Грецьким місто стало щонайменше з часу правління царя Сізіфа, який став засновником нової династії. Сізіф звів навколо міста мури (можливо й на місці старих валів), облаштував джерела питної водиПавсаній. Опис Еллади, II 5, 1, встановив певні кордони із сусідніми державами, позначені межовими каменями. Роздратовані сусіди розповідали, що під ними цар ховав тіла вбитих ним людейSchol. Stat. Theb. II 380. Міфи, створені в інших містах, взагалі розповідають про Сізіфа як про хитру і підступну людину, хоча в Коринфі його дуже шанувалиДіодор Сицилійський, XX 103Страбон. Географія, VIII 6, 21. Довге правління Сізіфа сприяло виникненню ще однієї легенди — про те, як цар ув'язнив власну смерть і змусив богів відпустити його з потойбічного світуSchol. Hom. Il. VI 153.
Син Сізіфа — цар Главк був батьком героя БеллерофонтаПавсаній. Опис Еллади, IX 34, 7. Цар Креонт мало не видав свою доньку заміж за Ясона й загинув, рятуючи її від помсти Медеї. Старша лінія династії Сізіфідів перервалася із смертю Поліба, який не мав дітей (окрім всиновленого ним згідно з міфами фіванського царевича Едіпа, що, подорослішавши, залишив Коринф — ще за життя самого Поліба). У Троянській війні коринфяни брали участь під проводом Агамемнона. Але після його смерті в місті була відновлена влада царів з молодшої лінії Сізіфідів.
У XII столітті до н. е. Коринф був захоплений дорійцями. Відомо, що здобути місто їм вдалося лише з другої спроби — коли вони атакували Коринф з півдня. Новим царем став їхній ватажок Алет, що заснував місцеву династію Гераклідів. Нащадки Сізіфідів, однак, теж залишилися жити у місті, визнавши нову владу. Коринф став дорійським, хоча прибульці не складали в ньому більшості — з восьми місцевих філ дорійськими були лише три. Жили у місті не тільки греки — тут існувала значна колонія фінікійців, які принесли до Коринфу свою культуру та релігію. У свою чергу і коринфяни одними з перших у Греції почали заснування власних торговельних факторій — зокрема у Медеоні та на Ітаці їхню присутність спостерігають з IX століття до н. е.Salmon J.B. Wealthy Corinth. Oxford, 1984. с. 82Heurtley W.A., Robertson M. Excavations in Ithaca V // DSA. 1948. Vol. 43. с. 1—124 Поширив свій вплив Коринф і на суходолі. Протягом першої половини VIII ст. до н. е. коринфяни приєднали Тенею, відібрали в мегарців Кромміон, Перахору, можливо Паги і навіть Триподиск.
Режим Бакхіадів
Коринфська аристократія швидко відчула свою силу і в 747 року до н. е. царя Телеста — останнього з династії Гераклідів — позбавили престолу. Влада опинилася в руках вузького кола знатних родин, які усі вважали себе нащадками царя Бакхіса — БакхіадамиПавсаній. Опис Еллади, II, 4, 4. 200 їхніх представників складали міську раду — буле, яка щорічно обирала з свого середовища пританаДіодор Сицилійський, VII, 9, 6. За безпеку міста відповідав полемарх, функції верховного жерця залишилися за позбавленим усіх інших повноважень басилеєм. За переказами, Бакхіади тримались ізольовано від інших сімей, забороняючи родичам навіть брати шлюби з представниками інших родинГеродот, V, 92.
Надзвичайно вигідне географічне розташування забезпечувало Коринфу можливості торгувати одночасно зі Сходом і Заходом. Вже наприкінці VIII ст. до н. е. він був багатим містом, через яке йшла і транзитна торгівля. Дві міські гавані — Лехеон на заході і Схенос на сході — з'єднував волок, так званий діолк, і мореплавці зазвичай віддавали перевагу перетаскуванню вантажів через перешийок перед об'їздом навколо Пелопонесу, повз небезпечний мис Малея. Близько 710 р. до н. е., за твердженням Фукідіда, у Коринфі був створений новий тип корабля — трієраФукідід, I, 13.
Бакхіади розпочали масштабну колонізацію у західному напрямку. У 733 р. до н. е. ними були засновані КоркираСтрабон. Географія, VI, 2, 4 і СіракузиФукідід, VI, 3, 2. Утім швидкий економічний розвиток міста підточував владу аристократії. В місті зростала соціальна напруга. Притлумити внутрішні конфлікти Бакхіади намагалися за рахунок зовнішніх перемог. У Лелантській війні (720—660 рр. до н. е.) Коринф підтримав Халкіду, яка врешті-решт взяла гору. Але великої користі це не принесли ані самим халкидянам, ані їхнім союзникам. Наприкінці VIII ст. до н. е. за зброю взялися мешканці Мегар, які відвоювали частину колись втрачених на користь Коринфа територійПавсаній. Опис Еллади, I, 44, 1. Наступним був конфлікт з аргоським царем Фідоном, який претендував на статус гегемона усієї Греції, подібного до Агамемнона. Зрештою Бакхіади посварилися і з власною колонією на Коркирі. У 664 р. до н. е. дійшло до військових дій і першого в грецькій історії морського боюФукідід, I, 13, 4. Як наслідок були фактично перервані торговельні зв'язки Коринфа з Італією і Сицилією.
Тиранія Кіпселідів Громадським невдоволенням скористався Кіпсел, мати якого належала до Бакхіадів, а батько походив з ахейського роду. В 657 р. до н. е. Кіпсел захопив владу і встановив у Коринфі тиранію. Новий володар спирався на підтримку простого люду і демонстративно відмовився від охоронців. Бакхіадів вислали з міста і деякі з них знайшли притулок на Коркирі. Завершення Лелантської війни, внаслідок якої були послаблені обидва евбейських міста, Кіпсел використав для посилення впливу Коринфу, який за його правління почав перетворюватися на фактичного гегемона материкової Греції (на малоазійському узбережжі цю роль відігравав Мілет).
Кіпсел відновив масштабну колонізацію. Перша експедиція, на чолі з синами тирана — Горгом, Піладом і Ехідом заснували Левкаду, Амбракію і АнакторійСтрабон. Географія, X, 2, 8. Потім була захоплена сусідня ГераклеяHammond N.G.L. Epirus. Oxford, 1967. с. 426—427. Це мало дозволити не лише вивезти з Коринфа «неспокійні елементи» (соціально невлаштованих, політичних опонентів нового режиму), але й відновити втрачені торговельні шляхи та підготуватися до боротьби за повернення Коркири. За деякими даними, Кіпселу вдалося захопити бунтівний острів вже наприкінці його правління. За іншими — це зробив його син і наступник Періандр (627 — 588 рр. до н. е.).
Періандр спочатку намагався проводити гнучкішу внутрішню політику, і навіть здобув цим славу одного з семи наймудріших греків. Вирішального удару аристократії він завдав, змінивши громадський устрій, зокрема замінивши родові філи територіальними. Періандр почав карбувати власну монету, запровадив митні збори, завдяки яким зміг скоротити до мінімуму (а за переказами — і взагалі скасувати) податки. Збудувавши додаткову гавань Кенхрей, він першим висловив ідею з'єднати Коринфську і Саронічну затоку каналом, але врешті відмовився від цієї ідеї, обмежившись вдосконаленням діолку, що за його правління був вимощений каменем, в якому зробили особливий жолоб, аби кораблі можна було перевозити швидше і легше. Це перетворило Коринф на найбагатше місто Греції — що увійшло навіть у прислів'я «οὐ παντὸς πλεῖν ἐς Κόρινθον», у перекладі — «не кожному плавати до Коринфу».
Місто було й визначним центром суднобудування, зброярства, ливарного ремесла, виготовлення і фарбування тканин, найбільшим у Греції постачальником кераміки — насамперед чорнофігурної. За Періандра Коринф перетворився і на культурну столицю материкової Греції. Істмійські ігри вважали другими за значущістю в Елладі, місцевий храм Афродити (який, між іншим утримував біля тисячі повій) був відомий в усьому грецькому світі. Тиран підтримував мистецтва, зокрема допомагав поету Аріону, що в свою чергу допоміг володарю запровадити державний культ Діоніса.
Періандр вів активну зовнішню політику — і не лише у традиційному для Коринфа західному напрямку. Він захопив Епідавр і Егіну, зміцнив демонстративно жорстокими методами (аж до кастрації трьохсот знатних коркирян) коринфську владу над Коркирою, заснував нові колонії — ХалкідуФукідід, I, 108, 5, Макінію, Молікрій, Соллій (біля виходу до Іонійського моря), ЕпідамнФукідід, I, 24, 2, АполлоніюФукідід, I, 26, 2 (в Іллірії, звідки до Коринфа надходило срібло)Страбон. Географія, VII, 7, 8, Потідею (у Халкідиці, багатій лісом, необхідним для будівництва кораблів, і близькій до македонських покладів золота)Страбон. Географія, VII, фрагмент 34. При цьому, на відміну від інших міст, Коринф не надавав створеним поселенням незалежності, а утримував їх під жорстким контролем метрополії. Періандру таким чином вдалося створити першу в грецькій історії морську державу — археO'Neill J.G. Ancient Corinth. Pt. 1. Baltimore, 1930. с. 157—159. Тиран встановив партнерські стосунки з Єгиптом, ЛідієюДіоген Лаертський, I, 96 і МілетомГеродот, I, 20.
Деякі історики саме порадами мілетського тирана Фрасибула пояснюють зміни у політиці Періандра у другий половині його правління. Так, остерігаючись змов, тиран завів собі охорону з 200 найманців, заборонив будь-які союзи і збори, окрім релігійних, публічні бенкети, обмежив придбання рабів і предметів розкоші. Проте невдоволення зростало, і врешті-решт Періандр вирішив не тільки відмовитися від влади, але й організувати власне вбивство — так щоб навіть тіло його не могли знайти.
Олігархія. Союз зі Спартою Наступник Періандра — його небіж Псамметих (588 — 585 рр. до н. е.) протримався при владі лише кілька років і був вбитий заколотниками, що викинули його труп за межі міста. Натовп зруйнував будинки, в яких жили тирани, і привласнив їхнє майно.
Безвладдя тривало недовго, в місті було встановлено режим олігархії. Тут за владу боролися дві групи: земельна олігархія та торгово-ремісницька олігархія. Фактично влада належала міській раді — буле, в якій були формально представлені усі вісім територіальних філ, організованих Періандром. Проте усі рішення готувалися вузькою колегією з восьми пробулів. Повноваження народних зборів були дуже обмеженими — громадяни могли лише підтвердити чи відкинути рішення, винесені на їхній розгляд радою.
Морська держава, створена Кіпселідами, після знищення тиранії досить швидко розпалася, хоча деякі колонії і надалі залишалися під контролем Коринфа. Місто і надалі залишалося одним з найзаможнішим у Греції, проте вже не таким впливовим. В обмін на допомогу, яку надали при утвердженні олігархічного режиму спартанці, і з надією на підтримку в боротьбі з Аргосом, коринфяни згодом приєдналися до очолюваного ними Пелопонеського союзу, фактично поступившись Лакедемону роллю гегемона материкової Греції. Щоправда, в новому альянсі за Коринфом зберігався особливий статус. Так, коли спартанці вирішили втрутитися у справи Афіни, коринфяни, які не бажали надмірного підсилення Спарти, виступили проти і домоглися свого.
З початком греко-перських війн коринфяни займали очікувальну позицію, але загроза вторгнення армії Ахеменідів до самої Еллади, змусила їх до рішучих дій. Коринф став одним з ініціаторів протиперського військового союзу і надав притулок біженцям із Північної і Середньої Греції. 40 коринфських кораблів, керованих навархом Адімантом, брали участь у битві в Саламінській протоці, 5000 гоплітів, споряджених містом, билися під Платеями.