Кандибка пустельний, ємуранчик звичайний, трипалий земляний заєць (Stylodipus telum; Lichtenstein, 1823)назва і синонімія українських назв за: «Таксономія і номенклатура немишовидних гризунів фауни України», 2009 — один з трьох видів немишовидних гризунів роду кандибка (Stylodipus), єдиний поширений в Україні. Етимологія: — «стріла, спис».
Морфологічні ознаки Дрібний гризун з невисокими вухами та трипалою лапою. Загальна довжина тіла в українських популяціях складає: у самців — 117,9±1,7 мм, у самиць — 121,8±2,2 мм; довжина хвоста — 149, 2±1 та 152,8±1,2 мм, довжина ступні — 55,0±0,2 мм та 55,7±0,6 мм відповідно. Волосся поступово подовжується до кінця хвоста й утворює невеликий пензлик темного кольору. Забарвлення верху від бурувато-сірого до вохристо-бурого, черево біле.
Поширення Живе у вологих та посушливих степах на сході України, північному Кавказі, заході Туркменістану, заході Узбекистану та в Казахстані (Kuznetsov, 1965; Shenbrot, 1991b), в Китаї (Сінцзян; Chen and Wang, 1985; Ma et al., 1987; Mi et al., 1990; Qian et al., 1965; Shou, 1962; Wang, 2003; and Zheng and Zhang, 1990).
В Україні поширення обмежено аренами нижнього Дніпра (Херсонська область, частина Миколаївської області на Кінбурнському півострові). Український підвид Stylodipus telum falzfeini рідкісний: площа його ареалу 8000 км², при чому площа розселення фрагментована і знижена в результаті втрати місць проживання і деградації, причиною чого є заліснення та розорювання Нижньодніпровських територій, скорочення випасу. Тому вид занесений до I та II видань ЧКУ (1980, 1994). Охороняється в Чорноморському заповіднику, де його чисельність сягає до 3 тисяч особин. В залежності від біотопу щільність населення сягає від 0,2 до 2,8 особини на 1 га.
Систематика Вперше вид описаний Мартіном Ліхтенштайном в 1823 році на північно-східних степових ділянках Приаралля в Казахстані. Пізніше описувався іншими науковцями, тому має синоніми: S. halticus (Brandt, 1844) S. proximus (Fairmaire, 1853) S. falzfeini (Brauner, 1913) S. birulae (Martino, 1922) S. amankaragai (Selewin, 1934) S. karelini (Selewin, 1934) S. turovi (Heptner, 1934) S. nastjukovi (Shenbrot, 1991)
Поведінка Осілий зимосплячий вид. Активний у сутінках та вночі. Переходить до сплячого режиму з першими заморозками. Пробуджується наприкінці березня — на початку квітня. Селиться поодинці в простих і розгалужених норах. Живиться в основному злаками. В раціон також входять й інші рослини — молочай, полин, цмин піщаний; а також комахи.
Розмноження, життєвий цикл Відтворення відбувається один раз на рік. Спочатку паруються дорослі самиці, пізніше — самиці, що народилися минулого року. Поява малят припадає на початок червня, коли самиця народжує 3–6 малят. У віці одного місяця вони переходять до самостійного життя. У двомісячному віці досягають розмірів дорослих тварин.
Вид зустрічається лише на незалісненій та неораній територіях. Перевагу віддає біотопам з невисокою трав'яною рослинністю, особливо пасовищам. Переважно це різні асоціації формації Festuceta beckerii.
Загрози й охорона Втрата середовища проживання через оранку та надмірний випас, а також пестициди впливають на деякі популяції. Вид проживає у кількох заповідних територіяхIUCN.
Примітки
Посилання
Tsytsulina, K., Formozov, N., Zagorodnyuk, I. & Sheftel, B. 2008. Stylodipus telum. In: IUCN 2013 Червона книга України 2010 - 2013 Загороднюк І. В. Таксономія і номенклатура немишовидних гризунів фауни України // Збірник праць Зоологічного музею. — Київ, 2008–2009. — № 40. — С. 147–185