Т-35 — радянський важкий танк міжвоєнного періоду. Розроблений в 1930—1932 роках інженерами спеціалізованого КБ під загальним керівництвом . Перший в СРСР важкий танк, запущений в масове виробництво — в 1933—1939 роках на Харківському паровозобудівному заводі в рамках декількох невеликих партій була випущена 61 серійна машина.
Т-35 являв собою п'ятибаштовий важкий танк класичного компонування, з гарматно-кулеметним озброєнням та протикулевим бронюванням, і призначався для підтримки піхоти та якісного посилення стрілецьких та танкових з'єднань при прориві сильно укріплених позицій противника. Т-35 є єдиним у світі п'ятибаштовим танком, що випускався серійно, і найпотужнішим танком Червоної армії 1930-х років.
З 1933 року танки Т-35 надходили на озброєння 5-ї важкої танкової бригади (втбр) РККА, з 1936 року виділеної разом з іншими до складу резерву Головного Командування. До 1941 р. Т-35 ні в яких бойових діях не брали участь, проте обмежено застосовувалися під час маневрів та навчань і часто використовувалися у військових парадах, будучи зримим втіленням військової потужності СРСР. Т-35 брали участь у бойових діях початкового етапу Німецько-радянської війни у складі 34-ї танкової дивізії Київського ОВО, однак дуже швидко були втрачені, переважно — через технічні несправності (лише сім танків було втрачено в бою).
Історія створення
Передумови На кінець 1920-х років бронетанкові сили РСЧА мали у своєму розпорядженні легкі танки супроводу піхоти Т-18 (МС-1), достатньо досконалі для свого часу. Однак більш важкі машини головним чином були представлені танками, відомими в СРСР під ім'ям «Рікардо» — відбитими у білогвардійців британськими важкими танками Mk. V, які воювали в Першу світову, ґрунтовно зношеними і до кінця 1920-х неабияк застарілими.
Роботи зі створення власних середніх та важких танків почалися в СРСР ще наприкінці 1920-х років, однак відсутність у радянських конструкторів необхідного досвіду в області танкобудування не дозволяла створити повноцінні бойові машини. Зокрема, нічим закінчилася спроба конструкторського бюро гарматно-збройно-кулеметного об'єднання розробити важкий танк прориву. Ця 50-тонна бойова машина повинна була нести озброєння з двох 76-мм гармат та п'яти кулеметів. Була побудована лише дерев'яна модель танка, після чого на початку 1932 року всі роботи з цього проекту були припинені, хоча танк встиг отримати індекс Т-30. Схожим чином закінчилася робота «тюремного» КБ Автотанкодизельного відділу Економічного управління ОДПУ, який працював над 75-тонним танком прориву. Власне, вже на початковій стадії проектування цих машин було видно їх безперспективність — проекти мали цілу купу недоліків, виключаючи можливість споруди цих машин.
У березні 1930 р. до проектування середнього танка приступила змішана радянсько-німецька група під керівництвом Едварда Гротте. І хоча створений під керівництвом Гротте середній танк ТГ також виявився з ряду причин непридатним і не пішов у серію, радянські співробітники під час цієї роботи отримали певний досвід, який дозволив їм приступити до проектування важких бойових машин. Після припинення робіт над ТГ, зі складу радянських інженерів, що працювали з Гротте, було створено спеціалізоване КБ, завданням якого була розробка власного важкого танка. Очолив КБ М. В. Бариков, що працював раніше заступником Гротте. До складу КБ увійшли також конструктори М. П. Зігель, Б. А. Андрихевіч, Я. М. Гаккель, Я. В. Обухов та інші.
У завданні від Управління механізації та моторизації (УММ) РККА говорилося: «До 1 серпня 1932 розробити та побудувати новий 35-тонний танк прориву типу ТГ». У зв'язку з передбачуваною масою, перспективний танк отримав позначення Т-35. При проектуванні цієї машини конструктори спиралися на півторарічний досвід роботи над ТГ, а також результати випробувань німецьких танків «Гросстрактор» на полігоні під Казанню та матеріали комісії С. О. Гінзбурга із закупівлі перспективної бронетехніки у Великій Британії.
Роботи йшли в швидкому темпі. Вже 28 лютого 1932 р. заступник начальника РСЧА доповідав М. М. Тухачевскому, в ту пору — начальнику озброєнь РСЧА: «Роботи по Т-35 (колишній ТГ) йдуть ударними темпами, і зриву термінів закінчення робіт не намічається...» Збірка першого прототипу, що отримав позначення Т-35-1, була закінчена вже 20 серпня 1932, а 1 вересня танк був показаний представникам УММ РСЧА на чолі з Бокисом, на яких справив сильне враження.
Т-35-1 Прототип мав суттєві відмінності від завдання УММ, насамперед — за масою, яка становила 42 т проти 35 т у завданні. Численне озброєння розташовувалося в п'яти незалежних баштах, через що візуально нагадував британський п'ятибаштовий важкий танк A1E1 «Independent» 1929 року споруди. Традиційно поширена думка, що Т-35 був створений під впливом «Індепендента», однак в архівних документах немає даних про те, що комісія Гінзбурга під час свого перебування в Англії цікавилася цією машиною. Не виключено, що радянські конструктори прийшли до п'ятибаштової схеми самостійно, незалежно від їх англійських колег. Озброєння включало одну 76-мм гармату ПС-3 (замість нього на Т-35-1 стояв макет), дві 37-мм гармати, а також три кулемети ДТ. Численне озброєння зумовило солідні метричні розміри (9720 × 3200 × 3430 мм). Броня танка мала товщину 30—40 мм. Екіпаж складався з 10—11 осіб. Двигун М-17 потужністю 500 к. с. дозволяв танку розвивати максимальну швидкість 28 км/год, а запас ходу по шосе становив 150 км. Питомий тиск на ґрунт не перевищувало 0,7 кг/см², що в теорії обіцяло цілком прийнятну прохідність. Опорні котки були згруповані попарно в три візки на борт.
На випробуваннях восени 1932 року Т-35-1 показав непогані результати і в принципі задовольняв військових, але був відзначений ряд недоліків в силовій установці машини. Крім того, конструкція трансмісії та пневматичних приводів управління була занадто складною та дорогою для масового виробництва танка. Конструкторам було запропоновано доопрацювати проект за вказаними напрямками, посилити озброєння та провести уніфікацію низки деталей (зокрема, головних башт) з середнім танком Т-28.
У лютому 1933 року танкове виробництво заводу «Більшовик» було виділено в окремий завод № 147 ім. К. Є. Ворошилова, а КБ Барикова переформовано в дослідно-конструкторський машинобудівний відділ (ДКМВ), який і зайнявся доопрацюванням Т-35-1.
Т-35-2 Другий зразок, позначений як Т-35-2, зібрали в квітні 1933 року, а 1 травня він вже брав участь у параді на площі Урицького (колишній Двірцевій) в Ленінграді. Від Т-35-1 танк відрізнявся, крім головної башти, встановленням іншого двигуна, зміненою формою фальшборту та рядом інших дрібних відмінностей.
Т-35А Паралельно в тому ж КБ велася розробка креслень танка Т-35А, передбачався для серійного виробництва. Т-35А значно відрізнявся і від Т-35-2, і від Т-35-1. Він мав подовжену на один візок ходову частину, малі кулеметні башти іншої конструкції, збільшені середні башти з 45-мм гарматами 20К, змінену форму корпусу і т. д. Все це викликало ряд труднощів при виготовленні, оскільки Т-35А був, власне, абсолютно новою машиною.
Серійне виробництво Серійне виготовлення Т-35 доручили Харківському паровозобудівному заводі імені Комінтерну. Робота з поліпшення танка розпочата в 1932 року під керівництвом Н. В. Цейца, 11 серпня 1933 року Т-35 прийнятий на озброєння і з 1934 почав надходити до армії.
Загальне виробництво танків Т-35 по рокахРік19321933193419351936193719381939УсьогоТ-35-11 — — — — — — — 1 Т-35-2 — 1 — — — — — — 1 Т-35А — 2107151011*6*61 * — танки з конічними баштами (4 в 1938 і 6 в 1939р.)
у процесі виробництва в конструкцію танка неодноразово вносилися зміни. 1937 року збільшили товщину верхнього та нижнього лобових та бортових листів, броні корми і башт з 20 до 23 мм; потужність двигуна підвищили до 580 к. с., маса танка зросла до 52 т, а потім до 55 т. число членів екіпажу коливалося від 11 до 9 осіб. Остання партія з десяти машин, випущених у 1938—1939 роках, мала башти конічної форми, змінену конструкцію бортових екранів, поліпшені ущільнення корпусу. Були також посилені елементи підвіски.
Конструкція танка Т-35 являв собою важкий танк класичного компонування, п'ятибаштовий, з двоярусним розташуванням гарматно-кулеметного озброєння та бронюванням, що забезпечував захист від куль і осколків снарядів, а також у ряді деталей лобової проєкції — і від снарядів малокаліберної протитанкової артилерії.
Корпус Корпус танка — коробчатої форми, складної конфігурації, зварної та частково клепаний, з броньових листів товщиною від 10 до 50 мм. Переважно товщина броні Т-35 становила 20 мм (низ лобової частини корпусу, борта, корми). Броньовий захист башт — 25—30 мм. У носовій частині ліворуч знаходився оглядовий люк механіка-водія з оглядового щілиною, прикритою склоблоком. На марші люк міг відкриватися вгору, фіксуючись при цьому гвинтовим механізмом. Для входу та виходу з танка механік-водій мав люк в даху корпусу, над своїм місцем. Спочатку люк був двостулковим, потім його змінив одностулковий складаний. Пізня модифікація танка з конічними баштами мала овальний люк механіка-водія, аналогічний по конструкції баштовому люку БТ-7 з конічною баштою. Незалежно від модифікації, люк володів однією неприємною особливістю — відкрити його для виходу механік-водій міг лише в тому випадку, якщо ліва передня кулеметна башта була б розгорнута зброєю «ліво на борт». Таким чином, при пошкодженні кулеметної башти самостійне покидання механіком-водієм машини ставало неможливим. Головна башта мала п'єдестал у формі неправильного шестикутника — так званий «Шестигран», з боків якого розташовувалися ящики для приладів димопуску. Позаду кормових башт були повітрозабірні жалюзі, прикриті броньовими екранами, і люк доступу до двигуна. Позаду люка розташовувався глушник. У верхньому кормовому листі танка був круглий отвір для встановлення вентилятора, який прикривався знімним бронековпаком із жалюзі.
Головна башта ідентична по конструкції головній башті танка Т-28 ранніх випусків (аж до введення конічних башт головна башта не мала штатної кульової установки кормового кулемета). Башта циліндричної форми, з розвиненою кормовою нішею. У передній частині башти на цапфах розміщувалася 76-мм гармата, праворуч від якої в незалежній кульовій установці розміщувався кулемет. Для зручності роботи екіпажу башта оснащувалася підвісною підлогою.
Середні башти ідентичні по конструкції баштам легкого танка БТ-5, але без кормової ніші. Башти циліндричної форми, з двома люками в даху для доступу екіпажу. У передній частині башти встановлювалася 45-мм гармата та спарений з нею кулемет.
Малі кулеметні башти по конструкції ідентичні кулеметним баштам середнього танка Т-28, але, на відміну від останніх, забезпечені кільцевими римами для демонтажу. Башти циліндричної форми, з виступом в носовій частині, зміщеним вправо. У лобовому листі башти в кульовій установці розміщувався кулемет ДТ.
Танки Т-35 останньої серії мали башти конічної форми, при цьому головна башта була ідентична конічній башті танка Т-28.
Озброєння
Основне артилерійське Основним артилерійським озброєнням Т-35 була 76,2-мм танкова гармата зразка 1927/32 років (КТ-28) («Кіровська танкова») зразка 1927/32 років. Спеціально розроблена в 1932 році для танка Т-28, гармата використовувала доопрацьовану хитну частину 76-мм полкової гармати зразка 1927 з наступними змінами: вкорочена довжина відкоту з 1000 до 500 мм; збільшено кількість рідини в накатнику з 3,6 до 4,8 л; посилені санчата шляхом потовщення їх стінок з 5 до 8 мм; введено новий підйомний механізм, ножний спуск і нові прицільні пристосування, що задовольняють умовам роботи танкового екіпажу. Гармата КТ-28 мала довжину ствола в 16,5 калібрів. Початкова швидкість 7-кілограмового осколково-фугасної снаряда становила , 6,5-кілограмового шрапнельного — .