Віта́лій Едуа́рдович По́ртников ( 14 травня 1967, Київ) — український журналіст, публіцист, письменник, телеведучий, член Українського ПЕН, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка (2023).Віталій Портников став лауреатом Шевченківської премії-2023Відомий український публіцист, письменник і журналіст Віталій Портников тричі номінувався на Шевченківську премію — 2017-го, 2019-го, а 2023-го став її лауреатом. Урядовий кур'єр Співпрацює з Радіо Свобода з 1990 року, є засновником і ведучим телепрограми «Політклуб», автором публіцистичної трилогії про становлення сучасної України.

Один з найпопулярніших сучасних українських публіцистів, на думку українського політичного журналу NV.

Біографія

Ранні роки та освіта Віталій Портников народився 14 травня 1967 року в Києві в єврейській інтелігентській родині. Батько, Едуард Петрович Портников, був економістом за освітою та працював директором магазину тканин у Києві, цікавився Ізраїлем і мав домашню бібліотеку з антисіоністською літературою, з якої син черпав інформацію про життя в Ізраїлі. Мати, Клара Абрамівна, працювала адвокатом.

Сімейне виховання відіграло ключову роль у формуванні майбутнього журналіста. В домі була велика бібліотека з творами єврейських письменників, а батьки завжди наголошували, що син, живучи в Україні, повинен знати українську мову. Єврейська культура була невід'ємною частиною життя: з 6-7 класу Віталій самостійно вивчав їдиш за уроками в журналі «Советиш геймланд».

У шкільні роки навчався спочатку в київській школі № 53, потім в школі № 41. У 1983 році, навчаючись у восьмому класі, розпочав журналістську діяльність — першу публікацію надрукувала латвійська газета «Jūrmala» (). Це було інтерв'ю з Данилом Граніним, яке запропонував опублікувати український поет Михайло Григоров, що працював у цьому виданні. З підліткових років листувався з єврейсько-литовським письменником Григорієм Кановичем та українським поетом Абрамом Кацнельсоном.

У 1984 році Віталію не вдалося вступити до київського вишу через етнічні квоти, через що він переїхав до Дніпропетровська. Протягом 1984—1987 років він навчався на філологічному факультеті Дніпропетровського державного університету. За словами Портникова, у студентські роки він був одним з небагатьох, хто розмовляв з викладачами українською навіть на перервах, у 1986 році взяв інтерв'ю в Олеся Гончара про українську мову та культуру.

У 1987 році перевівся на факультет журналістики МДУ за програмою для республіканських університетів. Того ж року співзаснував Товариство української культури «Славутич» у Москві та Український молодіжний клуб — перші громадські українські організації після знищення УНР. У 1990 році закінчив факультет журналістики МДУ, а в 1992 році — аспірантуру кафедри періодичної преси МДУ.

Журналістська кар'єра Професійну кар'єру Портников розпочав ще в студентські роки. З 1988 року співпрацював з київською газетою «Молодь України» як парламентський кореспондент, ставши одним з перших радянських парламентських кореспондентів і московським кореспондентом видання. Був членом Спілки журналістів СРСР. Також є членом Спілки журналістів України, але не бере участі у її діяльності та не вірить у самоорганізацію журналістів в Україні.

З 1989 року працював оглядачем «Независимой газеты» в Москві, спеціалізуючись на висвітленні проблем союзних республік і пострадянського простору, особливо українсько-російських взаємин та становлення української державності. У 1995 році залишив видання разом з групою журналістів, незгодних з передачею газети у власність структур, близьких до російського олігарха Бориса Березовського.

З 1994 року регулярно публікується в газеті «Дзеркало тижня», де вів рубрику «Щоденники». Матеріали цієї рубрики згодом стали основою його першої книги «Богородиця у синагозі». З червня 2006 до жовтня 2007 року обіймав посаду шеф-редактора української щоденної газети «Газета 24».

Портников публікувався у виданнях Балтії («Бизнес и Балтия», «Телеграф» в Ризі, «Эстония», «Postimees»), Польщі («Polityka», «Gazeta Wyborcza»), Білорусі та Ізраїлю.

Робота на телебаченні та радіо З 1990 року співпрацює з Радіо Свобода як кореспондент української служби в Москві. 1 січня 1992 року відбувся його перший ефір з офісу в Мюнхені. Веде програми в різних службах радіостанції: «Ім'я власне», «Час преси», «Время гостей». Особливо відомою стала його програма «Дороги до свободи» російської редакції, присвячена Україні після Майдану і пострадянському простору. Виступає в ефірі української, російської та білоруської служб.

Телевізійна кар'єра розпочалася в середині 1990-х років. У 1995—1999 роках був ведучим програм «Вікна у світ» і «Вікна-тижневик» на СТБ. Згодом вів програму «День сьомий» на ICTV та програму «VIP» на К-1 (2005).

У 2009—2011 роках вів програму «Правда Віталія Портникова» на телеканалі ТВі, у травні 2010 року став головним редактором каналу, а в листопаді 2012 року — президентом телеканалу ТВі.

З листопада 2013 року веде програми на телеканалі «Еспресо». Найбільш знаковим проектом стала телевізійна дискусійна програма «Політклуб», засновником і ведучим якої він є. Програма здобула визнання та входить до числа відомих аналітичних передач українського телебачення.

У січні 2014 року Портников отримав дані про запланований замах на себе, після чого тимчасово переїхав до Варшави.

Нагороди та відзнаки 2023-го року Віталій Портников став лауреатом Національної премії України імені Тараса Шевченка, за «публіцистичні статті та виступи останніх років».

Цьому передувала тричі номінація на найвищу творчу відзнаку України у 2017, 2019 та 2023 роках. У 1989 році він отримав премію «Золоте перо» від Спілки журналістів України, у 1998 році — заохочувальну премію імені гетьмана Пилипа Орлика та звання «Журналіст року» в програмі «Людина року».

У 2022 році отримав премію імені Василя Стуса за внесок в українську культуру та стійкість громадянської позиції.

Громадська рецепція На думку українського політичного журналу NV, Портников — один з найпопулярніших сучасних українських публіцистів. Також входить у десятку найпопулярніших українських коментаторів на YouTube за інформацією інтернет-видання Texty.org.ua. Олена Холоденко у статті для Детектор медіа описує його як публіциста, «до думки якого дослухаються американські та європейські експерти».

Шевченківський комітет характеризував його як журналіста, який «відстоює український суверенітет, територіальну цілісність, демократичні традиції, примат державної мови, національну ідентичність».

1 листопада 2018 року постановою Уряду РФ були введені санкції проти 322 громадян України, серед яких був і Портников.

В січні 2025 року в соцмережах поширювався короткий фрагмент інтерв'ю з Портниковим річної давнини, де журналіст стверджує, що у демократичній державі за країну гине проста людина, що деякі називали «вирваним з контексту» та «інфокампанією з дискредитації». Портников назвав це «фірмовим почерком ФСБ».

Бібліографія Віталій Портников «Почему Медведев?» — Самміт-Книга, 2008, — 61 ст. ISBN 966-7889-26-2 Віталій Портников. «Богородиця у синагозі» — Х.: Акта, 2010. — 650 с. ISBN 966-8917-36-7 Віталій Портников. «Тюрма для янголів» — Х.: Акта, 2012. — 488 с. ISBN 966-8917-47-2 Віталій Портников. «Евора» — Х.: Акта, 2017. ISBN 966-8917-21-9 Віталій Портников. «Дзвони Майдану» — Х.: Акта, 2019. ISBN 966-8917-29-4

Публікації та інтерв'ю

Примітки

Посилання

Офіційна сторінка в X

Портников на сайті «Радіо Свобода» (київське бюро) Портников на сайті «Радіо Свобода» (московське бюро)