Све́ви, або све́би (; , Souēboi) — велика група германських племен пізньої античності й раннього середньовіччя. У І столітті до н. е. мешкали на схід від РейнуТацит. Германія, ІІ:4, XXXVIII:1-3., в межиріччі Ельби та Одри, в так званій Свебії. Традиційно практикували германське язичництво. Були носіями свевської мови — масиву говірок близьких до сучасної верхньонімецької. 409 року частина свевів мігрувала до Іспанії, де заснувала власне королівство. У VII столітті воно було підкорене вестготами. Інша частина свевів (алемани, бавари і тюринги) лишилася в Німеччині, давши назви Швабії, Баварії й Тюрингії. Свеви відіграли істотну роль в етногенезі австрійців, німців, іспанців , португальців, західних слов'ян.
Етимологія
Слово «свеви» виводять від прагерманського слова *swēbaz, або кореня *swē-. Він означає «свій, свої» і є спільним для індоєвропейських мов (, , swa тощо). Альтернативне тлумачення назви «свеви» — «вільний», «свобідний», як у випадку зі свеями.
Від імені свебів походить німецький топонім ШвабіяSwabia // Encyclopædia Britannica Online..
Історія
Рання історія Вперше описані Цезарем, який у 58 до н. е. завдав поразки свевам на чолі з Аріовістом, після того, як вони перейшли Рейн (близько 71 до н. е.) і намагалися влаштуватися в Галлії.
Під час численних походів цих племен частина їх залишалася в місцях вторгнення свевів. Так, північні свеви як частина семнонів осіли в Північній Німеччині, а неккарські свеви — залишки маркоманів — у римській провінції Верхня Германія (Germania Superior). Свевські племена відігравали провідну роль у державі Маробода (8 до н. е. — 17 н. е.)
Тацит вважав свевами всі племена між Дунаєм і Балтійським морем, яке він так і називав Mare Suebicum (Свевське море). Згодом (після Тацита) назва «свеви» витісняється в джерелах назвами окремих племен свевської групи, але не зникає остаточно. Вона часто додається до квадів, що заснували на початку V століття своє королівство в Північно-Західній Іспанії («Північне королівство»). Нащадками свевів (зокрема, ) були, мабуть, алемани (шваби). Значна частина населення Свебеї, якщо судити за даними археології та ономастики, взяла активну участь в етногенезі слов'ян.
Свевське королівство
Наприкінці 406 року свеви у союзі з аланами і вандалами перейшли замерзлий Рейн у районі Майнца і рушили вглиб Західно-Римської імперії через ГалліюColins, 2004, p. 12.. Подолавши опір франкських союзників імперії, вони провели у незахищених провінціях три роки. Восени 409 року союзники дісталися Піренеїв, без перешкод подолали їх і вдерлися до Римської ІспаніїColins, 2004, p. 11-13; Orosius. Historiarum adversum paganos libri VII, VII. 40; Hydatius. The Chronicle of Hydatius and the Consularia Constantinopolitana (Burgess, R. W., 1993) p. 80.. Вони прагнули стати федератами Риму, але через конфлікт між імператорами Гонорієм і Констянтином ІІІ не могли отримати бажаногоColins, 2004, p. 13.. В результаті свеви, алани і вандали пограбували іспанські провінції, що призвело до голоду і канібалізму серед місцевого населенняColins, 2004, p. 14; Orosius. Ibid. VII. 41; Hydatius. Ibid. p. 81..
Державу свевів завоював у 585 році Леовігільд, після чого вона стала частиною Вестготської держави.
Правителі
Мова Свеви були носіями так званої свевської мови — масиву говірок близьких до сучасної верхньонімецької мови, поширеної в Південній Німеччині, Швейцарії та АвстріїWestrin, T. H., ed. (1918). Sveber . Project Runeberg. Nordisk familjebok. Edition 2. Volume 27 (in Swedish). p. 890..
Свевську мову пов'язують із «ельбською німецькою», сукупністю германських діалектів, що поширилися на теренах Східної Німеччини з Балтики. У період пізньої античності цими діалектами розмовляли в Південній Німеччині. На їхній основі постала верхньонімецька моваRobinson, Orrin. Old English and its Closest Relatives. 1992. p. 194—195..
Частково близькими до розмовних свебських говірок вважаються швабський і алеманський діалекти німецької, а також баварський і . Лангобардська мова так само споріднена з свевською.
Див. також Бури (плем'я)
Примітки
Джерела Collins, Roger. Visigothic Spain, 409—711. Oxford: Blackwell Publishing, 2004. Livermore H. V. History of Portugal. Cambridge: University Press, 1947. Livermore H. V. A New History of Portugal. Cambridge: University Press, 1969. Ісидор Севільський Історія свевов
Посилання