Литовські хрестові походи або Війна Великого князівства Литовського з хрестоносцями — одна з кампаній Північних хрестових походів, тривалий (1283—1411) релігійний та військово-політичний конфлікт (з перервами) між державами німецьких хрестоносців (Орден мечоносців, Тевтонський та Лівонський духовно-лицарські ордени) з одного боку, і Великим князівством Литовським з іншого. Регулярна військова допомога німецьким орденам надходила з багатьох католицьких держав Європи (з Данії, Швеції, Франції, Польщі, князівств Священної Римської імперії та ін.), в той час як ВКЛ часто підтримували повстаннями вже підкорені хрестоносцями народи (пруси, ятвяги, ліви, ести). Інколи союзниками ВКЛ у війні з хрестоносцями виступали Польське Королівство, Галицько-Волинське князівство та Новгородська республіка.
Зникнення формального, ідеологічного приводу для війни — хрещення Литви після Кревської унії (1385) — не послабило напруження між супротивниками і не посприяло закінченню військових дій.
Серед наслідків війни було утворення безлюдної густо-лісової порожнечі між землями воюючими державами. Також вважаєтьсяМикола Єрмолович. С.51,84,85. , що переважна спрямованість німецьких ударів на балтські землі сповільнила зростання, а можливо, і зменшило значення балтського елемента у ВКЛ.
У політичний та військовий фон війни входили конфлікти з Польщею за Волинь, Галичину та Поділля (1340—1360-ті роки) і з Московським князівством за вплив на князівства Русі: Смоленськ, Твер та інші (1340-ті-1370-ті роки), внутрішній конфлікт за владу у ВКЛ (1370—1390-ті роки).
Загальний характер війни Абсолютну більшість воєнних сутичок становили операції місцевого значення (ці рейди з німецької сторони відомі як т.зв. «походи на Литву»), спрямовані на економічне ослаблення супротивника — на розорювання земель і масовий вигін полонених (з ВКЛ так було виведено понад 200 тис. чол.) Відносно великі битви траплялися рідко (битва під Коркгавзам 1298, битва під Ваплавкен 1311 , Битва під Медниками 1320 , битва на Стреві 1348, битва під Рудау 1370).
Загалом, незважаючи на ідейне виправдання війни нехре́щеності Литви, військові дії хрестоносців у ВКЛ не мали чіткого релігійного характеру. Ба більше, вони часто були випробуванням для лицарства, в тому числі, для «гостей» з числа новоприбулого лицарства європейського: англійського, французького, з 1360-х років — польського. Сили, які залучалися, зазвичай були порівняно незначними (кілька сотень воїнів, невелика кількість братів-лицарів). З іншого боку, частота таких походів досягала 8 за рік (2-га пол. 14 ст.), Нерідко — кілька разів на рік, зазвичай — раз на рік, і, дуже рідко, за рік не відбувалося жодного такого походу. За 1345—1377 налічують до 100 таких походівМикола Єрмолович. С.51..
Після 1360 військові дії значно активізувалася. Збільшилася європейська допомога — приплив європейського, в тому числі польського, лицарства на допомогу Ордену в походах до Пруссії і звідти на Литву. Практично, ці землі, як «населені язичниками», стали військовим полігоном для лицарства Європи Був популярним, наприклад, такий вираз: «Заслужити лицарські шпори у Прусії». Частіше стали посилатися великі контингенти, змінилися напрямки ударів — крім самої Жемайтії та Аукштайтії (для Лівонської армії), на Русь, Полоцьку і Чорну (Делятичі, Білиця та ін.). З 1370-х років тевтонська і лівонська армії почали здійснювати свої походи узгоджено (наприклад, у походах 1371, 1372 і 1377).
Виноски
Література Микола Єрмолович. Старажытная Беларусь: Віленскі перыяд. — Гіст. дасл. — Мн.: Выд. цэнтр «Бацькаўшчына»: МП «Бесядзь», 1994. — 91 с. ISBN 985-6026-01-6.