Генера́льна окру́га Дніпропетро́вськ () — адміністративна одиниця, що існувала на території сучасних Дніпровської, Запорізької та Херсонської областей у часи Другої світової війни, з 25 серпня 1941 до 25 жовтня 1943 року. Входила до складу Райхскомісаріату Україна.
Адміністративно-територіальний устрій Генеральною округою керувала німецька адміністрація — генеральний комісаріат. Центр генеральної округи — місто Дніпропетровськ.
Станом на 1 вересня 1942 рокуTerritoriale Veränderungen in Deutschland und deutsch verwalteten Gebieten у генеральній окрузі було 20 округ або ґебітів (): Бердянський ґебіт — місто Бердянськ Верхньодніпровський ґебіт — поселення Верхньодніпровськ Гальбштадтський ґебіт — місто Гальбштадт (колишнє Молочанськ) Кам'янський міський ґебіт — місто Кам'янське (колишнє Дніпродзержинськ) Дніпропетровський земельний ґебіт — місто Дніпропетровськ Дніпропетровський міський ґебіт — місто Дніпропетровськ Запорізький міський ґебіт — місто Запоріжжя Кам'янсько-Дніпровський ґебіт — поселення Кам'янка-Дніпровська Криворізький земельний ґебіт — місто Кривий Ріг Криворізький міський ґебіт — Кривий Ріг Нікопольський ґебіт — місто Нікополь Новомосковський ґебіт — місто Новомосковськ Оріхівський ґебіт — місто Оріхів Павлоградський ґебіт — місто Павлоград Петриківський ґебіт — поселення Петриківка Покровський ґебіт — поселення Покровське Пологівський ґебіт — місто Пологи П'ятихатський ґебіт — поселення П'ятихатки Синельниківський ґебіт — місто Синельникове Хортицький ґебіт — поселення Верхня Хортиця
1 серпня 1942 Дніпродзержинський ґебіт перейменовується на Каменський міський ґебіт.
Генеральний комісар — Ніколаус (Клаус) Зельцнер, який керував беззмінно.
Освіта
Дошкільна освіта 11 травня 1942 р. генеральний комісар генеральної округи Дніпропетровськ К. Зельцнер та оберрегірунгсрат Ейбель видали розпорядження міським та обласним комісарам негайно організувати дошкільні заклади на час збору врожаю, які б охопили дітей віком від 2 до 7 років. Основною метою цього розпорядження було залучити до роботи жінок, зайнятих вихованням дітей удома, а отже, максимально використати всю наявну робочу силу. Крім того, дошкільні заклади виховання були покликані стати першою сходинкою до потрібного окупантам ідеологічного виховання дітей та їхньої трудової підготовки. Для цього малечу в дитячому садку ознайомлювали з технікою виконання основних видів літньої роботи у громадському господарстві: поління, боротьба зі шкідниками, збір ранньої городини й садовини, переробка цих продуктів, жнива, молотьба, збирання лікарських рослин. Шляхом спостереження діти ознайомлювалися з роботою різних сільськогосподарських машин, брали посильну участь у роботах дорослих: допомагали збирати городину, садовину та колоски.
У Дніпропетровську діяло 19 дитячих садків і ясел. Загальна кількість малюків, які їх відвідували, на червень 1942 р. становила 1123 особи й приблизно стільки само влада передбачала до них додати. У Запоріжжі можна говорити про постійну роботу, у різні часові проміжки, від 5 до 8 дитячих садків, двох ясел і дитячого будинку для безпритульних. Міська управа утримувала дітей у садках і яслах та сплачувала частину коштів за їхнє харчування.
Дитсадки і ясла були як постійними, так і літніми (сезонними). Для літніх дитсадків використовували, насамперед, шкільні приміщення та місцеві вчительські сили, вільні в цей час від навчання. Якщо необхідні педагогічні кадри в селах були відсутні, то їх відряджали з міст. На допомогу вчителям дозволяли залучати учениць 14-15 років, яких шкільний відділ мав підготувати до 31 травня 1942 р. Для цього перед методистами шкільного відділу було поставлено завдання — розробити необхідні плани для роботи дитячих садків та ясел, а саме: розпорядок дня, заняття та ігри з дітьми, фізичне виховання дітей та матеріал про надання допомоги дітям під час захворювання. У разі відсутності шкільного приміщення підшукували інше житло, де не жили люди, та забезпечували його столами, табуретками тощо на випадок поганої погоди. Посуд та інше необхідне устаткування збирали з окремих родин. Поспіх у створенні дошкільних закладів виховання давав негативні результати. Нерідко питання відкриття дитячих ясел та садків розв'язувалося без відома районного відділу охорони здоров'я, тому доволі часто у дитсадках були неналежні санітарно-гігієнічні умови. Пізніше старостам громадських господарств, керівникам держгоспів та старостам сільських управ без погодження й дозволу райздороввідділу заборонили відкривати дитячі заклади. Всі дитсадки та ясла підлягали систематичному санітарному догляду. Всі їхні співробітники, а також діти, які їх відвідували, повинні були пройти медичне обстеження та зробити щеплення. Звичайно, реалізувати такі, б здавалося, прості й природні вимоги в умовах окупації було вкрай важко, особливо в селахМогилюк, Світлана. Дошкільна освіта генерального округу «Дніпропетровськ»: основне призначення та умови існування дошкільних установ у 1941—1943 рр..
Вища освіта Основною засадою поновлення роботи вищих освітніх закладів стало зосередження матеріальних ресурсів, оснащення і кадрів кількох колишніх вишів навколо одного нового базового навчального закладу.
22 вересня 1941 р. було створено Дніпропетровський український державний університет (ДУДУ) шляхом об'єднання колишнього Дніпропетровського університету (який перед окупацією налічував 1887 студентів), медичного інституту (3500 студентів), сільськогосподарського інституту (374 студенти), інституту іноземних мов (400 студентів) і фармацевтичного інституту (300 студентів). Разом всі ці навчальні заклади до окупації налічували 6461 студент, 17 факультетів, 152 кафедри і 1179 співробітників, з яких професорів було 78, доцентів — 312, асистентів — 327. У свою чергу, в дозволеному нацистськими загарбниками ДУДУ 11 листопада 1941 р. навчалися 141 студент на історико-географічному факультеті (завідувач О. Семенюта), 338 осіб на філологічному факультеті, що складався з відділу української філології та відділу німецької філології (завідувач В. Ващенко), та ще 645 слухачів курсів німецької мови, 1380 студентів на медичному факультеті (завідувач В. Архангельський) і 313 — на фармацевтичних курсах, 112 осіб — на сільськогосподарському факультеті (завідувач X. Класен), 107 — на фізико-математичному факультеті (завідувач Д. Натров), 61 людина навчалася на хімічному факультеті (завідувач В. Степанова), 112 осіб — на біологічному факультеті (завідувач О. Бондарів), що становило разом близько 3200 осіб. Працювали 41 професор, 94 доценти, 151 асистент. Одначе вже у лютому 1942 р. кількість студентів скоротилася до 2577 осіб, з них 1210 були жителями Дніпропетровська, 1178 — приїжджі та 189 — з Амур-Нижньодніпровська. Зросла кількість професорів (до 43 осіб), але поменшало доцентів (до 71 особи) і асистентів (до 136 осіб). Дніпропетровський український державний університет був покликаний готувати вчителів середньої школи, молодший науковий персонал вищих шкіл, наукових працівників, практичних робітників різних галузей господарства та культури (лікарів, фармацевтів, агрономів, лаборантів, перекладачів тощо). При університеті, за згодою обласної управи, відбувалася підготовка до відкриття богословського відділу. Намічалося проведення короткострокових курсів для підготовки священиків та дияконів, але це так і не здійснилося. Проте у березні 1942 р. від обласної управи було одержано дозвіл на відкриття при ДУДУ курсів зубних лікарів. Планувалося підготувати до випускних екзаменів 14 студентів старшого курсу колишньої зуболікарської школи. Крім цього, при університеті працювали курси з підготовки директорів і головних механіків збережених німцями машинно-тракторних станцій. Ті курси влаштувало Головне управління машинно-тракторних станцій Дніпропетровського генерального комісаріату. На курсах навчалося понад 60 інженерів і техніків, які раніше працювали здебільшого у промисловості, а за умов окупації перенавчалися для роботи у сільському господарстві. Підготовка курсистів велася на базі наявного устаткування кафедри механізації сільськогосподарського факультету ДУДУ. У серпні 1942 р. передбачався перший випуск нових фахівців.
Першорядним напрямом роботи новоствореного університету стала підготовка фахівців медичних спеціальностей, які становили майже 42 % від загальної чисельності студентів ДУДУ. Лікарі були конче потрібні новій владі протягом усього періоду окупації і не лише у межах генеральної округи Дніпропетровськ чи райхскомісаріату Україна, вони були необхідні також для вивозу в Німеччину, тому їх підготовці приділялася неабияка увага. З цих причин IV—V курси медичного факультету розпочали навчання вже 25 жовтня 1941 р., III курс цього факультету — 5 листопада 1941 р., а всі інші факультети — 10 листопада. Навіть коли, за розпорядженням генерального комісара, навчання у всіх вишах міста було зупинено, за повідомленням «Дніпропетровської газети», V курс медичного факультету ДУДУ працював і проводив навчання увесь час за нормальним робочим планом. У неопалюваних приміщеннях, коли надворі було під 30 градусів морозу, за відсутності наукового приладдя і підручників, заняття на медичному факультеті не припинялися. Іспити медиків відбулися у присутності представників німецької влади. Складали їх 122 студенти, з яких здобули звання лікаря 117 осіб. Тим, хто не склав іспити, дозволили скласти додаткові. На території Дніпропетровської та Запорізької областей повинні були лишитися працювати ті молоді лікарі, які походили з цих областей, а також вихідці з областей, у яких ще не було цивільної німецької влади. Інші могли виїжджати у рідну місцевість, якщо цьому не перешкоджала воєнна обстановка. Близько 15 осіб за призначенням керівництва університету вирушали для роботи у лікарні міста. Одначе вже 12 червня 1942 р. у приміщенні Дніпропетровського музично-драматичного театру відбулося другі загальноміські збори лікарів, на яких були присутні близько 300 осіб з числа професорів, старих відомих медичних фахівців, молодих лікарів і випускників інституту 1942 року. На зборах завідувач медичного відділу генерального комісаріату доктор медицини Гранер сповістив про обов'язкову мобілізацію 225 лікарів. Було заплановано 200 лікарів відіслати 21 червня 1942 р. у спеціальному потязі у м. Єна, що в Тюрингії. При Єнському університеті українські лікарі мали прослухати 2-місячні курси про німецьку охорону здоров'я, німецькі закони у цій галузі та систему страхування. Після курсів кожен лікар закріплявся за певним заводом. Інших 25 лікарів планували відрядити в Німеччину поодинці як супровідників транспортних потягів з робітниками, а потім — закріпити за таборами Німеччини. Кожного такого лікаря повинні були супроводжувати для майбутньої допомоги у його лікарні три медсестри або фельдшерки. Документи свідчать про те, що німецькій адміністрації не вдалося виконати цей план мобілізації лікарів повністю, адже 21 червня 1942 р. в Тюрингію виїхали тільки 118 лікарів. Причини зриву плану невідомі.
Потреба у лікарях зумовила продовження навчання на медичному факультеті протягом 1942/43 навчального року тоді, як інші факультети роботу припинили. Навчання медиків проводилося у вигляді консультацій. У травні 1943 р. студентам- чоловікам та двом студенткам IX семестру, які вже пропрацювали на час іспитів у військових лазаретах, дозволили скласти держіспити на отримання диплому.
Що стосується інших спеціальностей, то 4 червня 1942 р. університет випустив 5 студентів історико-географічного факультету, 12 біологів та 7 хіміків. Подальших випусків цих спеціальностей в окупаційний час не проводилося.
Нацистські окупанти дозволили навчатися в ДУДУ на початку окупації майже 50 % студентів порівняно зі сукупною чисельністю студентства, наявною у вищих навчальних закладах, з яких університет було створено. З лютого 1942 р. кількість студентів поступово меншає, а навчання переходить спершу на консультативну форму, а згодом, з вересня 1942 р., взагалі припиняється, за винятком медичного факультету.