Дніпровська ГЕС

Дніпро́вська ГЕС (ДніпроГÉС) — п'ятий ступінь нижчої частини каскаду гідроелектростанцій на річці Дніпро. Розташована у Дніпровському районі міста Запоріжжя. Утворює найстаріше на Дніпрі Дніпровське водосховище. У 1930-ті роки відома під назвою Дніпрельстан (скорочення від «Дніпровська електростанція»).

З березня 2024 року через руйнування внаслідок російських обстрілів не працює.

Будівництво Перші спроби проєктування гідроелектростанції на дніпрових порогах зустрічається у постановах Ради Міністрів Української Держави за травень 1918 року:

На початку грудня 1926 року Рада Праці і Оборони СРСР ухвалила розпочати будівництво Дніпровської гідроелектростанції за планом ГОЕЛРО.

15 березня 1927 року — офіційна дата початку будівництва Дніпровської ГЕС, в ході виконання програми індустріалізації СРСР .Перші будівельники прибули на Дніпробуд 15 березня 1927 року, а 8 листопада того ж року відбулась урочиста закладка гідроелектростанції. Впродовж 1928—1929 рр. розгорнулися роботи на основних гідротехнічних спорудах. За масштабами будівництва і за темпами Дніпробуд перевершував такі будови в Європі. Найбільшого розмаху роботи досягли в 1930 році. Люди працювали по 16 годин на добу. Для реалізації проєкту було залучено 13 тис. робітників, кількість яких до 1931 року зросла до 36 тис. Для них було зведено Соцмісто та створена інфраструктура.

Перший гідроагрегат ввели в експлуатацію 10 жовтня 1932 року, а вже 1939 року стали до ладу всі 9 гідроагрегатів станції загальною потужністю 560 тис. кВт. 8 турбін поставила американська компанія «Ньюпорт Ньюс» (), ще одна турбіна — копія американської, вироблена в Радянському Союзі. 5 генераторів поставлено американською компанією «General Electric», ще чотири аналогічні вироблено на Ленінградському заводі «Електросила». За підрахунками фахівців, загальна сума витрат на Дніпровську ГЕС склала 400 млн доларів США.

Технічний нагляд за веденням будівництва здійснював полковник Г'ю Лінкольн Купер інженерного корпусу США. Він був головним інженером-консультантом проєкту на запрошення радянського уряду. У проєкті Дніпровської ГЕС був використаний досвід будівництва Гідрокомплексу Сера Адама Бека на Ніагарському водоспаді та ГЕС Ла-Габель (Квебек, Канада).

Внаслідок підйому води після спорудження греблі було затоплено понад 50 населених пунктівВодний фонд України: Штучні водойми — водосховища і ставки: Довідник / За ред. В. К. Хільчевського, В. В. Гребеня — К.: Інтерпрес, 2014. — 164 с..

30 вересня 1934 року відкрита одноколійна трамвайна лінія греблею ДніпроГЕС на правий берег, якою курсував маршрут № 7. Напрямок руху трамвая здійснювався двосторонній однією колією, вагон трамвая відповідно мав контролер машиніста по обидві сторони, водій переходив на зупинці, яких було лише дві. Вздовж салону були облаштовані дві лави з натурального дерева. Щогодини він вирушав від Будинку громадських організацій (нині — міський відділ поліції) до Механічного заводу. Працював трамвай з 06:00 ранку до 01:00 години ночі. Водіями здебільшого були чоловіки, а кондукторами — жінки. Спочатку останній нічний трамвай курсував лише після завершення циркової програми в цирку-шапіто, що розташовувався у парку Металургів.

17 вересня 1932 року, за особливо видатну роботу на ДніпроГЕСі, нагороджено орденами Трудового Червоного Прапора американські інженери-консультанти — Франк Фейфер, Вільгельм Меффі, Фрідріх Вінтер, Георг Біндер та інженери «General Electric» Чарльз Джон Томсон, Г'ю Купер.

17 липня 1933 року здійснено перший рейс з Києва до Херсона через шлюзи Дніпровської ГЕС. Першим на цій дистанції, після ліквідації порогів, пройшов теплохід «В. Я. Чубар» .

Руйнація

18 серпня 1941 року, о 20:15, після отримання інформації про прорив німецьких військ в районі Запоріжжя греблю ДніпроГЕСу підірвано працівниками НКВС. Вибух на ДніпроГЕСі готували начальник відділу військово-інженерного управління штабу Південного фронту підполковник Олексій Петровський та представник Генерального штабу Червоної армії, начальник окремого науково-дослідного військово-інженерного інституту (Москва) воєнний інженер 1-го рангу Борис ЄповПершоджерело: Центральный архив Министерства обороны Российской Федерации. — Ф.228. — Оп.754. — Спр.60. — Арк.95 // див.: Андрій Ілларіонов: 75-я годовщина подрыва ДнепроГЭС . — «Ехо Москви», 20.08.2016. Вибух був підготовлений заздалегідь ще на початку серпня і постфактум схвалений Сталіним. Внаслідок вибуху 20 тонн тринітротолуолу (за іншими даними — амоналу) в греблі виникла пробоїна завдовжки 175,5 м (неушкодженими залишилися бики № 10 та № 21) та заввишки 21,2 м, через яку ринула вниз майже шестиметрова хвиля, спричинивши руйнування будинків у береговій зоні. Найбільше від раптової повені постраждали жителі низинного району міста — там були розташовані пристань, судноремонтний завод і склади. За спогадами очевидців, наслідки потопу тут були схожі на весняний паводок що підтопив вулиці, прилеглі до берегу Дніпра.

Про майбутній вибух чекістське командування підривників, що виконували спецзавдання, не повідомило ані місцеве населення, ані військове керівництво, тож виконавців вибуху радянська контррозвідка заарештувала, як ворожих диверсантів, проте після втручання керівництва випустила. Вибух призвів до руйнації машинного залу і припинення енергопостачання, внаслідок чого була паралізована діяльність промислових підприємств Запоріжжя.

Жертви серед червоноармійців та цивільного населення часто оцінюються цифрами від 20 тисячФ. Пігідо-Правобережний. «Велика Вітчизняна війна». Спогади та роздуми очевидця — К. Смолоскип3, 2002 до 80 -120 тисяч осібРумме А. В. Скажите людям правду // Социологические исследования — 1990 — № 9, що однак не підтверджується жодними свідченнями та розслідуваннями. Навпаки, у документах 274-ї стрілецької дивізії згадується що після підриву підрозділи дивізії продовжували утримувати острів Хортиця (знаходиться за 1,5 км від греблі нижче за течією), а в донесеннях 2-го кавалерійського корпусу 18-ї та 9-ї армій відзначається що вони «в цілому успішно переправилися на лівий берег Дніпра». Втрати німецької армії не відомі, але з огляду на те, що гребля була зруйнована при наближенні гітлерівців — можливо їх не було взагалі.

Деякі дослідники ставлять під сумнів число людських втрат, як не підтверджене документально, та вважають, що підрив греблі був хоч і вимушеним, але обґрунтованим кроком, оскільки боєздатність затоплених військ була низькою і вони потенційно не були здатними зупинити німецький наступ.

Після захоплення Запоріжжя вермахтом (через 46 діб після вибуху) німецькі будівельні частини відновили зруйновану частину греблі, а влітку 1942 року замість обладнання, виведеного з ладу, запрацювало нове — німецького виробництва.

Внаслідок руйнації греблі та технічних споруд гідроелектростанції енергопостачання Донбасу було суттєво порушено. Відповідальність за відновлення дільниці зруйнованої греблі завдовжки 175 м була покладена на організацію «Todt» за участю будівельного об'єднання концерна «Siemens» компанії «Philipp Holzmann AG».

Після завершення ремонтно-відновлювальних робіт 31 грудня 1942 року, вже у січні 1943 року було почато виробництво електроенергії при виробничій потужності до 42 МВт. Протяжність цієї монументальної споруди з усією греблею склала 3 км.

Після змін становища на фронті, ще задовго до початку свого відступу, німці почали готувати ДніпроГЕС до руйнування. У березні вони завезли перші 12 вагонів вибухівки та приступили до мінування греблі. Усього для руйнування ДніпроГЕСу гітлерівці підвезли понад 200 тонн вибухових речовин і десятки авіабомб. При цьому бомби укладалися безпосередньо в турбіни по п'ять штук в кожну. У військових мемуарах пишеться, що німці планували висадити в повітря всю греблю цілком, але була зруйнована лише частина.

Відновлення

Навесні 1944 році, ще до остаточного закінчення Другої світової війни, у Запоріжжі розпочалось відновлення Дніпровської ГЕС. Проєктом реконструкції електростанції керував архітектор-конструктивіст Віктор Веснін. Будівельники почали із встановлення тимчасових навісних мостів між розтрощеними бетонними конструкціями, швидко зведена захисна дамба, а тріщини в греблі були залиті цементним розчином. У 1944—1945 роках вдалося відновити міст через шлюз, а вже влітку 1945 року аванкамерний міст знову набув довоєнного стану. Кожен етап будівництва супроводжувався складною ручною працею, примітивною технікою та нестачею матеріалів. На відбудові станції працювало близько 50 тисяч будівельників, серед них переважно жінки, оскільки заміняли мобілізованих чоловіків. У жорстких умовах повоєнного дефіциту було демонтовано 42,8 тисячі тонн металу, розібрано 250 тис. м³ завалів, зацементувано 210 тис. м³ пошкодженого бетону та укладено понад 240 тис. м³ нового, а також встановили 43 тис. тонн конструкцій та обладнання.

Однією перепоною з відбудови стало зникнення проєктної документації. Архів будівництва, що був вивезений німецько-фашистськими загарбниками під час відступу, вважався втраченим. Лише у 1945 році його було знайдено у Чехословаччині та повернули до Запоріжжя.

У березні 1947 року запрацював перший відновлений агрегат Дніпровської ГЕС. За два тижні він офіційно введений в експлуатацію. Потужність станції перевищила довоєнну — з 560 до 650 МВт, що на 16 % більше. Вже згодом Дніпровська ГЕС щорічно видавала 3,5 млрд кВт/год. електроенергії, залишаючись найпотужнішою гідроелектростанцією Європи аж до 1956 року.

31 серпня 1949 року — шостий агрегат. 12 червня 1950 року до ладу став останній, дев'ятий гідроагрегат, відродженої електростанції.

22 квітня 1972 року розпочато будівництво другої черги Дніпровської ГЕС. 1974 року введено в експлуатацію перший гідроагрегат, а 1981 року — станція вийшла на повну потужність.

Реконструкція

Перший етап За роки експлуатації обладнання встановлене на Дніпровській ГЕС застаріло морально та фізично, в зв'язку з чим ухвалено рішення про проведення першого етапу реконструкції у 1996 році. 1-й етап реконструкції проводився за рахунок кредитних коштів Світового Банку Реконструкції та Розвитку, гранту Швейцарського уряду та власних коштів.

В обсяг першого етапу реконструкції входили: заміна гідротурбінного обладнання ГЕС-1 на шести агрегатах; модернізація шести гідрогенераторів; заміна застарілого обладнання відкритих розподільчих установок 150, 330 кВ на нове імпортне обладнання — вимикачі, роз'єднувачі, трансформатори струму, трансформатори напруги, обмежувачі перенапруги, підвісна ізоляція; заміна застарілих систем збудження, управління та контролю новим  закордонним обладнанням на дев'яти агрегатах.

Перший етап реконструкції дозволив збільшити наявну потужність Дніпровської ГЕС-1 на 42 МВт, збільшити ККД агрегатів на 3 %, завдяки чому забезпечив додатковий виробіток 100 млн кВт/годин електроенергії щорічно, підвищив керованість та надійність роботи обладнання ГЕС.

Другий етап У 2007 році розпочато другий етап реконструкції, до якого входить заміна 97 одиниць електрообладнання (силові трансформатори, роз'єднувачі, елегазові вимикачі, трансформатори струму тощо). Впроваджено нову систему управління «Овація».

Введена у промислову експлуатацію автоматизована система комерційного обліку електроенергії.

Замінено 43 одиниці гідромеханічного обладнання (затвори, сміттєзатримуючі решітки).

Проведена заміна п'яти гідротурбін ДГЕС-2 з переходом на робочі колеса поворотно-лопатевого типу, збільшенням потужності до 120 МВт і модернізація генераторів.

Введено в дослідну експлуатацію автоматизована система контролю безпеки ГТС.

Тривали роботи щодо відновлення гідроізоляції гідротехнічних споруд ДГЕС.

В ході проведення тендеру по заміні трьох агрегатів ГЕС-1 перемогла австрійська фірма «Andritz Hydro».

Роботи по реконструкції трьох агрегатів Дніпровської ГЕС-1 розпочаті у 2018 році.

Впродовж 2019 року на Дніпровській ГЕС тривала реконструкція гідроагрегатів № 2 та № 3, а на Дніпровській ГЕС-2 — реконструкція гідроагрегата № 16.