Був собі на селі один чоловіктакий скупий, що не дай господь! Жінка його скільки не заробить, а все ходить у драному і боса й гола, ще й голодна. Жалко їй діток, та нічого не може вдіяти, такий поганий у неї був чоловік: скриню від неї замикає і нічого їй не дає, а сам на себе витрачає. Пішла тая жінка до попарозказала усе. А піп каже:

А ти ось що зробиумри. Я тебе наче поховаю, потім побачим, що буде. Нехай тільки про це знає твоя кума, а більш ніхто.

Пішла тая жінка та й каже усе кумі, щоб вона прийшла, як вона вмирать буде. На другий день жінка тая лягла та й стогне. І кума її прийшла.

Ідіть,каже,куме, жінка ваша вмирає.

Вона ж певне знає, що то тільки кумедія.

Прийшов чоловік, подивився, баче, що справді таки вмирає. А він її не любив.

Дайте ж хоч білу сорочку на мертву надіти,каже кума.

Він витяг з скрині таку драну сорочку, що кума як наділа, так і сором дивитись: аж грішне тіло світиться. Закрила вона її рядном, поклала вже й у труну.

Та жінка чує, що біля неї діти плачуть. Як їй, бідній, було лежати! Але вона все терпіла. Тоді була зима, то на кладовище ніхто не пішов: тільки чоловік, кума та тії люди, що несли. Оце вже треба її ховать у яму, та ні на чім спускати. Батюшка каже до чоловіка:

Іди додому та принеси полотно.

Він пішов додому за полотном, а батюшка вже каже жінці:

Вставай швидше!

Вона встала. Кума наділа на неї кожушанку,

Біжи,каже піп,до мене.

Побігла жінка до попа. Приніс чоловік теє полотно, труну порожню поховали. Живе та жінка у попа, а чоловік з дітьми бідує: хата не топлена, діти голодні, немиті. Не знає він, що з ними робити. Кличе його батюшка до себе на роботу. Коли увійшов той чоловік у хату, бачитьжінка коло печі порається.

Якби оце я сам не бачив, батюшко, як ви мою жінку ховали, то подумав би, що це моя жінка,каже мужик до попа.

А піп йому каже:

Се удова з сусіднього села, вона в мене другий рік живе, дуже гарна жінка, роботяща така.

Через кілька днів приходить чоловік знову до попа.

Се я,каже,хочу одружитись, та не знаю, чи піде ж хто за мене, що в мене дітей багато?

А може, моя наймичка й піде? Та тільки я боюся їй і казати про тебе, бо ти і з нею будеш так жити, як з першою. Ти в гості і до шинку, а вона дома. Ти гарно вдягнутий, а вона в драній спідниці.

Їй-богу, батюшко, тепер уже я так не буду, аби ця жінка пішла за мене.

Та хто ж його знає? Може й піде? Я з нею поговорю,каже піп.

Так у того чоловіка аж очі загорілисьтак уже йому та жінка подобалась. Він до неї усе придивляється, а вона скаже слово, два, та й знову за роботу. Не дуже-то на його й дивиться.

Знов приходить чоловік до попа, а його нема дома. А піп уже навчив жінку, що треба й казать.

Це,каже,я до вас.Та й став коло порога й очей не зведе.

Та чого ж ви стали коло порога? Йдіть сюди,каже його жінка.

Витягла з печі млинці, поставила на стіл горілку. Він такий радий. Поїв, попив, потім каже:

Це я прийшов до вас, та боюсь, що ви й слухати мене не схочете.

Та кажіть уже, може й послухаю.

Чи не підете ви за мене заміж? В мене дітей багато, та ще й малі.

Так що ж? Я дітей люблю.

Він такий радий, а вона ще більше. Повінчав їх батюшка. Як увійшла вона в хату, то старша дочка думає: «Як вона похожа на нашу матінку, та чи буде ж вона така добра, як мати?»

Чоловік каже:

Ми ляжемо на піч, а діти нехай долі сплять.

А в неї аж серце болить, та вона йому нічого вже не каже. Він кличе старшу дочку:

Нахились, нехай мати на твою спину стане, щоб на піч злізти.

Бідна дитина думає: «Як наступить мачуха на спину, то й кістки поламає».

А вона легесенько ступилатільки що доторкнулась ногою.

Тоді діти лежать та нишком розмовляють:

Мабуть, і мачуха така буде добра, як мати.

З того часу взяла та жінка все добро в свої руки. Діти вже не спали долі. Вона гарно одягнута. Що хоче, те й робить. Чоловік зовсім другий став. Вийдуть діти на вулицю, так інші кажуть:

В нас мачуха лиха. А вони кажуть:

А наша мачуха така добра, як рідна мати.

Так от який чоловік зробився, як удруге побрався з своєю жінкою.