Бої за Карантан () — серія боїв, що мала місце 10 — 14 червня 1944 між частинами американських повітрянодесантних військ та військами Вермахту за оволодіння містом Карантан у північно-західній Франції під час Другої світової війни.
Метою атакуючих американських військ було закріплення американських плацдармів (плацдарми «Юта» та «Омаха») та створення безперервної оборонної лінії в очікуванні німецьких контратак. Німецькі війська, що оборонялися, намагалися утримувати місто достатньо довго, щоб дозволити підкріпленням, що прямували з півдня, прибути, запобігти або затримати об'єднання укріплень та не дати 1-й американській армії розпочати атаку на Лессе-Пер'є, яка б відрізала півострів Котантен від головних сил вермахту.
Карантан захищали два батальйони 6-го парашутнодесантного полку 2-ї парашутної дивізії. 17-та панцергренадерська дивізія СС, якій було наказано посилити німецькі позиції на Карантані, затрималася через брак транспорту та атаки союзної авіації. 101-ша повітрянодесантна дивізія, яка висадилася на парашутах 6 червня в рамках американської повітрянодесантної операції в Нормандії, отримала наказ захопити Карантан.
Унаслідок у ході боїв 101-ша дивізія 10 та 11 червня форсувала переправу через дамбу до Карантана. Брак боєприпасів змусив німецькі війська відступити 12 червня. 13 червня 17-та панцергренадерська дивізія СС контратакувала 101-шу повітрянодесантну дивізію. Спочатку її атака виявилася успішною, але в результаті контратаки 2-ї бронетанкової дивізії США німці були змушені відступити.
Перебіг подій
Передумови 6 червня 1944 року союзники розпочали масоване та довгоочікуване повітряне та морське вторгнення в Нормандію під кодовою назвою операція «Оверлорд». Десантники 101-ї повітрянодесантної дивізії висадилися в глибині плацдарму «Юта» з метою блокування німецьких підкріплень від атаки флангу VII корпусу США під час його основного завдання — захоплення порту Шербур.
Об'єднання американських плацдармів «Юта» та «Омаха» було метою десантних сил на день Д, але через сильний опір німців на позиціях плацдарму «Омаха», ця мета не була досягнута. Більше того, розвідка союзників вважала, що три німецькі дивізії зосереджуються, щоб вбити клин між ними. Здійснюючи оперативне командування 1-ю американською та 2-ю британською арміями британський генерал Монтгомері віддав усний наказ силам генерал-лейтенанта Бредлі швидко з'єднатися. Верховний головнокомандувач союзних військ генерал Дуайт Д. Ейзенхауер погодився з наказом Монтгомері про «зосереджені зусилля» для здійснення з'єднання. Генерал Ейзенхауер ще не очолював оперативне командування і не отримував інформації про перебіг подій завдяки щоденним телефонним дзвінкам начальника штабу 21-ї групи армій.
Генерал-лейтенант Омар Бредлі, старший американський наземний командир, наказав змінити початковий тактичний план, щоб зробити головним пріоритетом операцій американських військ з'єднання позицій через Ізіньї та Карантан. VII корпус отримав завдання щодо опанування Карантана та доручив 101-й повітрянодесантній дивізії, що знаходилася найближче до міста, «найважливіше завдання — захопити Карантан».
Бої за місто 9 червня підрозділи 101-ї десантної дивізії завершили перегрупування, при цьому 502-й парашутний полк зайняв позиції на правому фланзі вздовж верхів'їв річки Дув, 506-й парашутний полк — розгорнувся вздовж шосе Карантан, а 327-й планерний полк — ліворуч на позиціях вздовж річки Дув навпроти Бревана. 501-й парашутний полк перебував у резерві дивізії східніше 327-го полку.
Патрулювання та повітряна розвідка союзниками Карантана вказували на те, що місто може бути слабо захищене, відповідно на підставі даних розвідки був розроблений план захоплення міста шляхом подвійного обходу, використовуючи 502-й парашутний полк праворуч та 327-й планерний полк ліворуч, який мав виступити одразу після півночі 10 червня. Завданням 502-го полку було форсувати мости та захопити висоти на південний захід від міста вздовж шосе Пер'є (висота 30), щоб блокувати відступ німецьких військ з міста. 327-й полк мав переправитися через Дув у Бревані, обійти місто зі сходу і вийти дорогою на захід від Ізіньї, щоб захопити місто.
Лінія Пурпурового серця 1-й та 2-й батальйони 327-го полку форсували річку Дув рано вранці 10 червня. 1-й батальйон зазнав втрат від «дружнього вогню» американських мінометів під час переправи на гумових човнах. Деякі підрозділи перейшли річку вбрід. Досягнувши східного берега на світанку, 327-й полк форсував рух на південь до Каца. 1-й батальйон атакував з південного боку шосе Ізіньї, а 2-й батальйон був з північного боку. Підрозділи 327-го полку атакували визначені позиції та рубежі, зайняті противником, зазнавши важких втрат.
О 01:45 1-й/327-го полку почав перетинати пішохідні мости через нижню річку Дув, і до 06:00, під прикриттям артилерійського вогню, весь полк подолав водну перешкоду. Підрозділи батальйону захопили Бреван і розпочали п'ятикілометровий рух на південь і захід. Не зустрічаючи на своєму шляху серйозного опору, 327-й полк о 18:00 підійшов до мостів через канал Вір-Тот на схід від Карантана. Він перейшов в атаку силами двох батальйонів і до півночі утримував східний берег.
Складніше ситуація була в смузі наступу 502-го парашутного полку. Десантники 3-го батальйону використали підручні інженерні матеріали, щоб створити пішохідний міст, і розпочали атаку невдовзі після 13:00. Рухаючись гуськом по дамбі та просуваючись присівши та повзком, передовий підрозділ батальйону досяг мосту № 4 близько 16:00, при цьому більша частина підрозділу пройшла повз міст № 3. Під артилерійським та мінометним вогнем, а потім снайперським та кулеметним, вони наблизилися до позицій противника на дистанцію ураження, втрати при цьому батальйону були значними. Настання ночі зупинило просування, але не втрати, коли о 23:30 в результаті атаки двох низьколетючих німецьких Ju 87 Stuka, що обстрілювали дамбу, загинуло 30 бійців та з бою була повністю вибита 1-ша рота батальйону. Серйозні втрати, зазнані 3-м батальйоном 502-го десантного полку, оцінювалися в 67 % від початкових сил; тому ділянка шосе Карантан-Сент-Мер-Егліз отримала прізвисько «Пурпурова вулиця серця».
Подальші бої Протягом ночі німецький вогонь вщухнув. На світанку, коли американські розвідники майже досягли головного фермерського будинку в ранкових сутінках, німці відкрили по них вогонь. Підполковник Коул негайно викликав артилерійську підтримку, але німецький вогонь не припинявся. О 06:15, використовуючи димову завісу для маскування, підполковник Роберт Коул очолив багнетну атаку, в результаті якої була розгромлена у жорстокому ближньому бою позиція німців, що оборонялися, за що Коул пізніше був нагороджений медаллю Пошани.
Підрозділи 3-го батальйону 502-го полку зайняли оборонні позиції та звернулися до 1-го батальйону 502-го полку з проханням продовжити атаку. Однак батальйон підполковника Патріка Ф. Кессіді також зазнав серйозних втрат від мінометного вогню та зміг лише посилити оборонну лінію підполковника Коула, зайнявши позиції від командного пункту 3-го батальйону у фермерському будинку до шосе. Під час 2-годинного перемир'я опівдні, коли американські війська намагалися домовитися про евакуацію поранених, рота «C» просунулася вперед від мосту № 4 на капустяну грядку між другим та третім живоплотами. Рота «A» просунулася одразу за ротою «C» та розширила свою позицію через шосе. Бої на капустяній грядці вдень часто відбувалися на надзвичайно близькій відстані, майже впритул, причому сили суперників знаходилися по протилежні сторони одного й того ж живоплоту.
Бої між американськими та німецькими десантниками тривали ще цілий день, при чому американцям довелося відбити неодноразові контратаки ворога. Остання з них майже успішно знищила 3-й батальйон 502-го парашутного полку о 18:30, німці відбили майже все, що захопив противник, крім останньої смуги між ним та річкою Дув. Однак артилерійський офіцер підполковника Коула, зумівши подолати глушіння своєї радіостанції, зупинив прорив військ вермахту, викликавши зосереджений вогонь артилерії VII корпусу майже на себе. Вибухи сталися настільки близько, що кілька американців також загинули. Неймовірна міць і влучність 5-хвилинного загороджувального вогню відбила останню німецьку контратаку.
Вночі, німецький 6-й парашутний полк, в якого майже закінчилися боєприпаси, відступив, залишився лише невеликий ар'єргард. Скидання парашутами боєприпасів тієї ночі за одинадцять кілометрів на південний захід від позицій сталося занадто пізно, щоб допомогти німецьким десантникам. 17-та панцергренадерська дивізія СС бригадефюрера Вернера Остендорфа, яка рухалася до Карантана з дня висадки в Нормандії, запізнилася через авіаційні удари союзних літаків по її колонах та брак пального. До настання ночі 11 червня лише кілька передових підрозділів досягли місць збору дивізії.
Щоб завершити захоплення Карантана, генерал Кортні Ходжес, командувач 1-ї американської армії створив оперативну групу під командуванням генерала Ентоні МакОліффа для координації останнього штурму. Завдання захопити пагорб 30 було визначено командиру 506-го полку, наступ вздовж Басен-а-Фло було поновлено, а 501-й полк відвели з оборонних позицій, щоб обійти 327-й полк і підійти до пагорба 30 зі сходу. Переміщення прикривалися цілодобовим артилерійським обстрілом Карантана з використанням вогню корабельної артилерії, корпусної артилерії, 4,2-дюймових мінометів M2 та винищувачів танків M10, які приєдналися до 327-го полку.
Два батальйони 506-го полку рушили по дамбі Карантана після настання темряви, пройшли через позицій рот 2-го батальйону 502-го полку о 02:00 12 червня та продовжили рух через місцевість до пагорба 30 (село Ла Більйоннері), який вони захопили до 05:00. 1-й батальйон зайняв оборонні позиції обличчям на південь через шосе, тоді як 2-му батальйону було наказано атакувати місто з півночі. 501-й десантний полк протягом ночі вийшов на позицію позаду 327-го планерного піхотного полку, перетнув канал і досяг пагорба 30 до 06:30.
О 06:00 Карантан був атакований з півночі 1/401-м планерного полку, а з півдня — 2/506-м десантного полку. Обидві частини зіткнулися з кулеметним вогнем ар'єргарду і артилерійськими обстрілами на підступах до Карантана. Попри це, підрозділи обох полків швидко вибили ворожий ар'єргард у швидкоплинному бою біля залізничної станції та просунулися вулицями, вибивши звідти сили противника. О 07:30 американські десантники зустрілися у центрі міста після короткого бою. 1-й/506-й парашутного полку вступив у серйозніші бої південніше міста, коли їм довелося рятувати командний пункт полковника Сінка, оточений, оскільки той у темряві просунувся занадто далеко до власних позицій.
Вдень і 506-й, і 501-й полки просунулися на південний захід, але через 1,5 км були зупинені потужними контратаками нових німецьких частин, зокрема посилених танками. 17-та панцергренадерська дивізія СС мала намір контратакувати, щоб повернути Карантан, але її штурмові гармати застрягли в районах збору через авіаудари союзників. Натомість піхотні підрозділи окопалися на височині нижче міста та билися з десантниками до темряви.
На світанку 13 червня формування 101-ї повітрянодесантної дивізії збиралися атакувати німецькі позиції, коли їх атакували танки та штурмові гармати Ваффен-СС. Два батальйони 37-го панцергренадерського полку СС, за підтримки 17-го танкового батальйону СС та III./6-го парашутного полку Люфтваффе, завдали сильного удару по позиціях 501-го американського парашутного полку на лівому фланзі американської оборони, який відступив під сильним тиском. До полудня передові частини німецьких військ знаходилися в межах 450 метрів від Карантана. Однак рота «E» 506-го полку першого лейтенанта Річарда Вінтерса продовжувала міцно утримувати свій правий фланг біля залізничної насипу. Посилена підрозділом 2-го батальйону 502-го полку, що окопалися праворуч, рота «E» уповільнила німецьку атаку, доки не змогли підійти американські танки.