Ві́йсько Запоро́зьке Низове́ — нереєстрове козацтво Запорожжя другої половини XVI — кінця XVIII століття з дислокацією за порогами Дніпра. Очолював військо кошовий отаман, осередком була Запорозька Січ. Першим кошовим отаманом був Остафій Дашкевич. Останнім Петро Калнишевський.
Внаслідок розходження політики керівництва Гетьманщини та кошових отаманів Запорозької Січі наприкінці XVII ст. (у період Руїни), єдність Війська Запорозького як військово-політичного організму було порушено.
Запорозькі козаки війська називалися низовими або січовими козаками, та не входили до офіційного компуту Реєстрового Війська Запорозького.
Історія
Заснування Запорозької Січі
Запорозька Січ виникла у XVI столітті. Брак прямих свідчень залишає дискусійним питання точного часу, місця її виникнення. М. С. Грушевський появу Січі за дніпровськими порогами визначив 70—80-ми роками XVI століття, В. О. Голобуцький — 30—50-ми роками XVI століття, В. О. Щербак — 60—70-ми роками XVI століттяЩербак В. О. Українське козацтво: формування соціального стану. Друга половина XV — середина XVII ст. — К.: Видавничий дім «КМ Academia», 2000..
Ідея створення форпосту на південних рубежах Литовсько-Руської держави виникла ще у 20—30-х роках XVI століття, але реалізувати її вдалося лише князю Дмитру Вишневецькому, який у 50-х роках XVI століття здійснив експедицію до дніпровських порогів і на острові Мала Хортиця побудував фортецю. До складу гарнізону на Хортицькому острові входили як козаки, так і бояри, драби, слуги. Проживання козаків Д. Вишневецького єдиною громадою у специфічних умовах Південного Порубіжжя сприяло зародженню військово-політичної організації запорозького товариства, її моделі. Побудований Дмитром Вишневецьким замок став прототипом козацького укріплення, яке, утвердившись на острові Томаківка у 60—70-х роках XVI століття, дістало назву Запорозької Січі.
Основною галуззю господарства Запорозької Січі були промисли, передусім це: полювання, рибальство, скотарство, бортництво, бджільництво, солевидобуток. Козаки мали торгові зносини з татарами та іншими сусідами, вели внутрішню торгівлю. Значний прибуток Січ мала з військових походів.
У другій половині XVI—XVII століттях запорозькі козаки здійснили десятки походів до Очакова, Кілії, Ізмаїлу, Акермана, інших твердинь Османської імперії на Північному Причорномор'ї, досягли берегів Малої Азії, зокрема, фортець Сінопа і Трапезунда. Наприкінці XVI — на початку XVII століть запорозькі козаки були втягнуті у війни, що вела Річ Посполита у Лівонії, Московському царстві. Запорожці брали активну участь у козацько-селянських повстаннях в Речі Посполитій, так, саме на Січі у 1648 році почалося повстання Богдана Хмельницького.
Хмельниччина
Саме на Січі у 1648 році почалося повстання Богдана Хмельницького. З 1649 року Запорозька Січ була складовою Гетьманщини. У часи Руїни гетьмани втратили контроль над Запорозькою Січчю, а сама Січ навіть виставляла своїх кандидатів на гетьманство.
Саме з цього періоду термін «Військо Запорозьке Низове» використовується саме для позначення січового козацтва.
За часів Мазепи
У 1709 році запорожці на чолі з кошовим Гордієнком підтримали виступ гетьмана Івана Мазепи проти Петра I, створивши союз за участі гетьмана Мазепи і шведського короля Карла XII.
Після поразки Мазепи, московські війська під командуванням Яковлєва та компанійці Гната Ґалаґана у 1709 р. зруйнували Запорозьку Січ. Низовики-утікачі засновують нову Кам'янську Січ, яка знищується у 1711 р. військами гетьмана Скоропадського за наказом московської влади. Козаки засновують Олешківську Січ.
Під владою Туреччини (1711—1733)
У наслідку невдалого для неї Прутського походу, Росія відмовилася від територій Війська Запорозького Низового. Відповідно до Прутської мирної угоди (1711) та Адріанопольської угоди (1713) Московська держава відмовлялась від претензій на Правобережну Україну та Запоріжжя та визнавала юрисдикцію Туреччини над Запорозькою Січчю. Таким чином запорозькі землі на 22 роки увійшли до територій так званої Ханської України.
На початку XVIII сторіччя, після поразки гетьмана Івана Мазепи та невдалого походу Пилипа Орлика на Правобережжя 1711 року, південь України під владою Кримського хана став притулком для багатьох українських політичних емігрантів і всього запорозького козацтва.
Запорозькі козаки (Олешківська Січ) знаходились під владою Османської імперії до 1734 року, після чого повернулися до російської протекції, що було закріплено у Лубенському договорі.
Нова Січ (1733—1775)
Наступ російської влади на території козаків Серйозного удару самостійності Січі завдало створення в 1764 р. Новоросійської губернії з центром у Кременчуці. До неї увійшли Нова Сербія, дві сотні Миргородського, 12 сотень Полтавського полків, а також Слов'яносербія. З особового складу козацьких та балканських сотень було утворено пікінерію.
Губернське чиновництво ще більше ізолювало Січ від Гетьманщини й Слобожанщини, призупинило потоки втікачів на Січ і активізувало подальший наступ на козацькі володіння. Значних обмежень зазнала традиційна торгівля запорожців кримською сіллю та іншими південними товарами. Щоб протиставити запорозькій вольниці силу, царський уряд оточив Січ п'ятьма укріпленнями, у тому числі Новосіченським, Усть-Самарським, Новобогородським. Поставлені у них гарнізони були готові до збройного наступу на Січ. Наприкінці 1760-х рр. Запорозька Січ опинилась у своєрідному мішку.
Російсько-турецька війна (1768—1774)
Початок війни з Туреччиною у 1768 р. відстрочив ліквідацію Війська Запорозького Низового. У війні найактивнішу участь узяли Запоріжжя, Лівобережна Україна і Слобожанщина. У 1769 р. запорожці й місцеве населення не допустили прориву 100-тисячної турецької армії вглиб України. Влітку козаки завдали декількох поразок турецько-татарським загонам у Північному Причорномор'ї, спільно з гусарами ходили глибокими рейдами до Бендер і гирла Дунаю. Особливою активністю відзначався Чорноморський флот Запоріжжя. Чорноморська флотилія вступила в бій з турецькою ескадрою на Дніпрі й перемогла її. У 1770 р. козацька флотилія полковника Третяка розгромила іншу турецьку ескадру на Чорному морі й взяла на абордаж її судна.
Запорожці, козаки інших українських земель прославилися при облозі й штурмі Бендер, визволенні Криму, в боях за Журжу, в рейдах на Тульчу, Ісакчу та в інших операціях. Військовою вправністю і мужністю запорожці завоювали в армії таку шану, що стати до їхніх лав мріяло чимало вищого російського офіцерства. Почесними козаками до різних куренів записалися Михайло Кутузов, командувачі російських військ Петро Панін, О. Прозоровський і навіть сам новоросійський губернатор Григорій Потьомкін під прізвиськом Григорія Нечеси. Вирішальні воєнні дії розгорнулися в 1774 р. Війська під командуванням Олександра Суворова розгромили супротивника під Базарджиком, блокували фортеці Сілістрія та Рущук, перейшли через Балкани й загрожували Константинополеві. Турецький уряд мусив капітулювати.
За умовами Кючук-Кайнарджійського миру 1774 р., Туреччина і Росія визнавали державну незалежність Кримського ханства. Лише в релігійних справах воно й надалі мало підлягати султанові. До Росії відійшли землі між Дніпром і Південним Бугом, крім невеличкої приморської смуги в районі Очакова. Росія дістала право вільної торгівлі на Чорному морі, а також територіальні надбання в інших місцях північних районів Причорномор'я і Приазов'я.
Ліквідація Запорозької Січі (1775)
Хронологія найважливіших подій 1578: За наказом Баторія супроти запорожців було здійснено каральний похід. Військам, котрі очолював Василь Костянтин Острозький, так і не вдалося приборкати низовців. 1591–1593: Участь у повстанні реєстровців під проводом Кшиштофа Косинського. 1593: Зруйнування першого осередку Томаківської Січі татарами. 1594: Візит на Базавлуцьку Січ Еріха Лясоти — посланця імператора Рудольфа II. 1596: Приєднання до повстання Наливайка. 1635: Повстання під проводом Івана Сулими. 1638: Повстання Острянина котре після баталії на Старці завершилося капітуляцією запорожців. У серпні Базавлуцьку Січ було зруйновано. 1639: Низовці на чолі з кошовим Лутаєм засновують Микитинську Січ. 1647: На Січ прибув Богдан Хмельницький. 1648–1649: Участь у визвольній війні. 1658: Повстання Пушкаря і Барабаша викликане протестом січовиків проти обрання гетьманом Івана Виговського. 1659: Російсько-українська війна. Напад Сірка на союзний Виговському Крим. 1709: Велика північна війна. Підтримка низовиками, на чолі з кошовим Гордієнком, самостійницького виступу гетьмана Івана Мазепи. Союз за участі, гетьмана Мазепи і шведського короля Карла XII. 1709, 14 травня: знищення Чортомлицької Січі військами царату під командуванням Яковлєва та компанійцями Гната Ґалаґана. Низовики-утікачі засновують нову Кам'янську Січ. 1711: Знищення Кам'янської Січі військами гетьмана Скоропадського за наказом московитів. Заснування Олешківської Січі. 1733: Заснування Нової Січі. 1734: Підписання Лубенського договору, створення «Вольностей Війська Запорізького», підпорядкованого Росії 1775: Ліквідація Запорозької Січі.
Устрій
Устрій Низового Війська базувався на демократичних засадах. Головою Війська був кошовий отаман, якого обирала січова рада, що складалася з усіх запорожців. Кошовий затверджував обрану січовою радою кошову старшину — військового писаря, військового суддю, військового осавула, які були його найближчими радниками і помічниками. Призначав паланкову і наказну старшину, інколи й військових службовців — військового довбиша, військового товмача, військового кантаржія, військового гармаша (пушкаря) та інших. Кошовий отаман, виконуючи функції верховного судді, затверджував вироки, винесені кошовим суддею, в тому числі і смертні, приймав духовних осіб з Києва і призначав священиків у січову і паланкові церкви. На час своєї відсутності призначав свого заступника — наказного отамана.
Владу кошового отамана обмежували звіт, час і рада запорожців. Кожен кошовий щороку 1 січня звітувався перед побратимами на раді. Якщо козацтво було невдоволене його діями, то кошовий покидав свою посаду і починалися вибори нового кошового отамана.
Кіш збирався щороку на загальній козацькій раді 1 січня, 1 жовтня (свято Покрови) та на 2—3 день Великодня.
Військо
Низовці загалом поділялися на січовиків та зимівних козаків — перші власне й були ядром війська, це були люди нежонаті або розлучені, з них ті хто відзначився чи довго служив у війську звалися лицарством чи товариством. Лише товариство мало право обирати з-поміж себе старшину, отримувати грошову та хлібну платню, брати участь у поділі здобичі, вершити справи війська. У стосунках між козаками мав значення не вік а час вступу на Січ: хто вступив раніше, мав перевагу над тим хто вступив пізніше, тому останній називав першого «батьком», а перший останнього «сином» хоч «батькові» могло бути 20, a «синові» 40 років. Таким чином, на свій лад, це була перша системна дідівщина на українських теренах.
Працю запорожці зневажали, згідно хроніки Яна Петриція: «лінь їм, як виглядає, з землею цілий рік надриватися, оскільки звідкись можна швидко кровопролиттям нажитись. Запорожців годі схилити аби поля обробляли, землю засівали, огороджували, поливали, в них кожен зі здобичі почасти живе, а до праці береться лише за надвеликої потреби»Вирський Д. С. Українське козацтво у хроніці Я. І. Петриція (бл. 1622 та 1637 рр.) // Український історичний збірник. Випуск 11; К: Інститут історії України НАН України, 2008—504 с..
Від товариства вирізнялися сімейні козаки — їх також допускали на Запоріжжя але без права проживання на території Січі, вони мешкали на відстані від неї у степу по слободах, зимівниках та бурдюгах де займалися ремеслом, торгівлею та промислами. Товариство нарікало їх «гніздюками» чи «сиднями». Втім під час значних походів та баталій і січовики й гніздюки становили єдне військо.