Микола Степанович Литвин (4 березня 1943, с. Федорівка, нині Веснянка, Добровеличківський район, Кіровоградська область — 20 лютого 2020, м. КиївПомер кобзар Микола Литвин // Україна молода. — № 29 (5631). — 20—21 березня 2020.) — український кобзар, композитор, письменник, журналіст, громадський діяч. Член НСПУ (1988), НСЖУ (1985). Заслужений діяч мистецтв України (2009).

Життєпис

Освіта Київське музичне училище імені Рейнгольда Глієра (1961—1963); Тернопільське музичне училище (1965); Львівська державна консерваторія імені Миколи Лисенка, клас бандури (1971).

Трудова діяльність 1964—1965 — артист-бандурист Чернігівської і Тернопільської філармоній. 1968—1972 — соліст Київського оркестру українських народних інструментів. 1972—1973 — викладач по класу бандури Кагарлицької музичної школи. 1973—1977 — викладач по класу бандури у Сумському музичному училищі. 1977—1983 — викладач по класу бандури у Київській музичній школі № 2. 1983—1991 — старший редактор відділу літератури журналу «Україна». 1991—1993 — завідувач відділу мистецтва журналу «Сільські обрії». 1993—1997 — оглядач всеукраїнської фермерської газети «Наш час». 1997—1998 — заступник головного редактора газети «Слово Просвіти». Від 1998 — головний редактор газет «Вісті з України» та «Український форум».

Громадсько-політична діяльність

У 1965 році заарештований за участь у напівлегальній націоналістичній організації (м. Тернопіль) та звинувачений у проведенні «антирадянської пропаганди», тривалий час не працював.

Родина Батько — Степан Андрійович (1904—1963), залізничник, ст. Помічна; Мати — Марія Ониськівна (1910—1974), колгоспниця; Брат — Литвин Василь Степанович, народний артист України, голова Спілки кобзарів України, лауреат Республіканської премії імені І. Нечуя-Левицького, лауреат премії фонду Т. Г. Шевченка. Співзасновник Стрітівської школи кобзарського мистецтва; Дружина — Косовська Олександра Семенівна, секретар-референт газети «Літературна Україна»; Син — Тарас (1971), археолог; Донька — Роксолана (1978), студентка інституту журналістики Київського національного університету імені Т. Шевченка; Донька — Марія (1980), студентка філологічного факультету Київського національного університету імені Т. Шевченка; Донька — Соломія (1982), студентка Київського педагогічного коледжу імені К. Д. Ушинського.

Творчість Як кобзар виступав у всіх областях України, у Польщі, Словаччині, Литві, США.

Брав участь у святах, які проводить Тернопільський обласний краєзнавчий музей, виступав із програмою «Пісні волі» на своєму ювілейному вечорі в Тернопільській обласній філармонії у березні 1993 та листопаді 2004 — на вечорі поезії, малярства і пісні «Україна прийдешня», де репрезентував свою збірку поезій «Іржання стриножених коней», 26 січня 2003 у приміщенні «Пласту» в Тернополі та інші.

Репертуар У репертуарі Миколи Литвина — думи, козацькі, стрілецькі та пісні на слова українських поетів, власні твори.

Літературний доробок «Вітряки», збірка віршів (1988); «Зорі на дні криниці», збірка оповідань і повістей (1987); «Лети, павутино!», повісті, присвячені видатним українським композиторам (1990); «Струни золотії», повість-есе, присвячена дослідженню витоків та історії українського кобзарства (1994); «Пісні волі», книга музичних творів (1995); «Артем Ведель. Могутній дух Мазепи», повість (1997); «Іржання стриножених коней», збірка поезій присвячена пам'яті Ігоря Ґерети (2004).

Відзнаки Літературно-мистецька премія імені Івана Нечуя-Левицького (1993); Літературно-мистецька премія імені Олени Пчілки (1995); Літературно-мистецька премія імені Володимира Косовського.

Стипендія імені М. Литвина У 1993 році Тернопільська обласна рада встановила стипендію імені М. Литвина для студентів-бандуристів, які навчаються у Тернопільському музичному училищі та студентів-тернопільців, котрі студіюють гру на бандурі у вишах України.

Примітки

Джерела І. Ґерета, І. Дем'янова Литвин Микола Степанович //

Посилання