Національний університет «Київський авіаційний інститут» (ДНП «НУ КАІ») — авіаційний заклад вищої освіти в Києві, правонаступник Національного авіаційного університету (НАУ), який було реорганізовано в 2024 році. В університеті навчається 16,6 тисяч студентів із 55 країн.
Статус Науково-педагогічні школи дозволяють готувати фахівців інженерного профілю, економістів, юристів, екологів, перекладачів, психологів, соціологів та представників інших спеціальностей. Науково-педагогічний колектив включає трьох членів-кореспондентів НАН України, 134 докторів наук, професорів і 677 кандидатів наук та доцентів. До навчального процесу залучаються спеціалісти авіакомпаній і промислових підприємств. Серед викладачів — 80 лауреатів Державної премії та заслужених діячів науки і техніки.
Історія Університет бере початок з авіаційних курсів, організованих київськими політехніками на початку XX століття, а самостійна історія розпочалася 1933 року: Постановою Ради Народних Комісарів СРСР № 1815 від 25.08.1933 і наказом Головного управління цивільного повітряного флоту СРСР № 454 від 26.08.1933 на базі Авіаційного факультету Київського машинобудівного інституту (КМБІ) був заснований Київський авіаційний інститут (КАІ) (з 1934 року — Київський авіаційний інститут ім. Ворошилова).
Заняття в КАІ розпочались 15 вересня 1933 року в будівлі на вул. Леніна, 51 (сучасна вулиця Богдана Хмельницького)Авіаційний факультет Київського політехнічного інституту (1931—1933 рр.) / В. В. Татарчук // Питання історії науки і техніки. — 2014. — № 4. — С. 11-19. В інституті були створені 4 факультети: загальнотехнічний, літакобудівний, моторобудівний, експлуатаційний. В інституті був організований льотний загін, у якому студенти мали змогу набути, додатково до інженерної, льотну спеціальність. Парк літаків авіазагону складався із навчальних літаків У-2 і літаків П-5. При загоні була планерна і парашутна секції.
У 1934 році в інституті створений Науково-дослідний сектор (НІС КАІ), яким впродовж 1934—1938 років було видано десять збірників наукових праць «Труды КАИ», в яких поширювались роботи вчених і студентів інституту (за 1934—1938 роки у цих збірниках було оприлюднено 24 наукові статті Володимира Челомея, тоді ще студента і викладача КАІ, а в майбутньому — Генерального конструктора ракетно-космічної техніки СРСР). Членом редакційної комісії з підготовки до видання збірника «Труды КАИ» був Кравчук Михайло Пилипович — начальник кафедри математики КАІ (1933—1936), академік Всеукраїнської академії наук (ВУАН).
У 1935 році був уточнений профіль інституту. Його завданням стала підготовка лише інженерів-механіків з експлуатації літаків і двигунів. Залишилось два факультети: загальнотехнічний і експлуатаційно-механічний. На правах факультету з 15 грудня 1936 року почали свою діяльність курси удосконалення інженерно-технічних працівників. Перший набір на ці курси складав 100 осіб. Були організовані групи техніків, а згодом групи інженерів. Курси ІТП працювали за різними профілями, в тому числі з технічної експлуатації, з ремонту літаків і двигунів, палива і мастильних матеріалів, зі спеціального обладнання літаків. Працювала група з перепідготовки викладачів та інструкторів технічних училищ і шкіл ЦПФ.
У різні роки інститут очолювали М. С. Королько (1933), В. М. Подпорінов (1933—1934), Д. В. Глінчук (1934—1935), Н. І. Таранюк (1935—1936), М. Г. Горчаков (1936—1941). У 1939—1941 роках на посаді старшого викладача механіки і теорії авіаційних двигунів КАІ працював Володимир Челомей.
Сталінський період культу особи наклав свій відбиток і на хід розвитку та зміцнення інституту. В квітні місяці 1937 року тодішнім керівництвом «Аерофлоту» було поставлено питання перед Всесоюзним комітетом у справах вищої школи і РНК СРСР про ліквідацію КАІ. До цього призвела відсутність глибокого продуманого балансу кадрів, недалекоглядність в технічній політиці, недооцінка технічного прогресу цивільної авіації. Був зроблений глибоко помилковий висновок, що один Ленінградський інститут Цивільного повітряного флоту зможе підготувати кадри вищої кваліфікації для всього Союзу РСР.
Рішення про розформування КАІ і про переведення студентів до Ленінградського інституту було прийняте московським керівництвом 2 червня 1937 року. Але понад 160 дипломантів залишились у Києві завершити свої дипломні проєкти. Було створено т. зв. Київський філіал Ленінградського інституту інженерів ЦПФ.
У зв'язку з цим керівництвом інституту написані ґрунтовні, мотивовані листи до ГУ ЦПФ, до Комітету у справах вищої школи, до ЦК КП(б)У, до ЦК ВКП(б) з проханням переглянути рішення про ліквідацію КАІ. Нове керівництво ГУ ЦПФ (начальник — Герой Радянського Союзу Молоков В. С.) уважно поставилось до цього питання.
25 червня 1938 року Рада Народних Комісарів Української РСР у своїй постанові № 316 «Про авіаінститут ГУ ЦПФ в м. Києві» відзначила неправильним закриття КАІ і постановила відновити в Києві Авіаінститут ЦПФ і просити РНК СРСР затвердити організацію інституту з початку 1938/1939 навчального року. 15 серпня 1938 року в ГУ ЦПФ і до РНК УРСР надійшло рішення Економічної ради при РНК СРСР про дозвіл відновити в Києві авіаційний інститут ЦПФ з початку 1938/1939 навчального року. Наказом № 254 ГУ ЦПФ Київський авіаційний інститут ЦПФ був відновлений з 20 серпня 1938 року. Дозволений був набір на 1 курс. Запропоновано було розробити план організації курсів удосконалення інженерно-технічного складу при КАІ. Велика група студентів 6 курсу була повернута із Ленінграда до Києва. Таким чином діяльність КАІ майже не переривалась.
Все, що відбулося в інституті в 1937—1938 роках, не могло не позначитися на темпах росту КАІ. Розвиток інституту був загальмований, йому були нанесені великі збитки. Навчальний 1938/1939 рік почався з невеликої кількості студентів. На перший курс було прийнято 110 осіб, а на шостому курсі було 70 дипломантів, що повернулися з Ленінграда.
Відповідно до Статуту, затвердженого в 1939 році, в інституті був один факультет технічної експлуатації літаків і моторів та 19 кафедр, із них 14 загальноосвітніх і загальнотехнічних та 5 спеціальних.
1939 року відбувся черговий випуск інженерів. Після цього до початку війни випуски інженерів не проводились, оскільки старших курсів після відновлення інституту не було. У передвоєнні роки інститут став центром перепідготовки технічних кадрів ЦПФ.
У 1939 році почалось проєктування комплексу нових будівель і споруд для інституту. Напередодні війни в інституті повністю працювали уже 3 курси по профілю технічної експлуатації літаків і авіадвигунів, а також численні групи інженерно-технічного складу ЦПФ на курсах удосконалення. Однак війна 1941—1945 років завадила колективу інституту відновити всі шість курсів і поновити випуск інженерів.
1941 року через воєнні події діяльність КАІ була призупинена, інститут евакуйований, і тільки у 1947 році (Постанова РМ СРСР № 191 від 29.01.1947) була відновлена його діяльність — створено Київський інститут цивільного повітряного флоту ім К. Є. ВорошиловаСтатут державного некомерційного підприємства «Державний університет „Київський авіаційний інститут“» / Київ. — 2024. — 52 с..
Надалі його назва змінювалася: Київський інститут цивільного повітряного флоту (15.02.1962) Київський інститут цивільної авіації (15.09.1964) Київський інститут інженерів цивільної авіації (20.05.1965) Київський інститут інженерів цивільної авіації ім. 60-річчя СРСР (1982 рік) Київський міжнародний університет цивільної авіації (20.04.1994) Національний авіаційний університет (11.09.2000) Державне некомерційне підприємство "Державний університет «Київський авіаційний інститут» (07.11.2024)https://nau.edu.ua/ua/news/2024/11/vitayte-derzhavniy-universitet-%E2%80%9Ckiivskiy-aviatsiyniy-institut%E2%80%9D.html Державне некомерційне підприємство "Національний університет «Київський авіаційний інститут», скорочена назва — КАІ (06.02.2026)
9 листопада 1950 року затверджено генеральний кошторис будівництва Київського інституту цивільного повітряного флоту і відведення Київрадою земельної ділянки під забудову інституту на вулиці Борщагівській, 197 (тепер проспект Любомира Гузара, 1).
У 1954—1975 роках інститут очолював Микола Голего, який зробив значний внесок у будівництво навчального комплексу, створення та розвиток його матеріально-технічної бази, організацію наукової роботи, формування науково-педагогічного колективу.
У 1953 р. в інституті розпочав читати лекції з курсу конструкції літаків головний конструктор КБ МАП О. К. Антонов (пізніше Генеральний конструктор, академік АН України, лауреат Державної премії). Наказом Головного управління цивільного повітряного форту СРСР № 82 від 05.04.1956 Олег Антонов був введений до складу Ради інституту.
13 жовтня 1966 р. Постановою Президії Верховної Ради СРСР Київський інститут інженерів цивільної авіації нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора за успішне виконання завдань семирічного плану по підготовці висококваліфікованих інженерних і наукових кадрів для цивільної авіації, розробку і впровадження актуальних науково-дослідних робіт по авіаційній техніці
У 1975—1988 роках інститут очолював Олександр Аксьонов. 10.09.1985 Радою Міжнародної організації цивільної авіації (ICAO) Аксьонов О. Ф. першим в Україні нагороджений Золотою медаллю та Почесною грамотою премії імені Едварда Уорнера за значний внесок у розвиток міжнародної цивільної авіації.
Київський інститут інженерів цивільної авіації за підготовку іноземних фахівців нагороджено орденом «Мир і дружба» Угорської Народної Республіки (1975 р.), пам'ятною медаллю Міністерства освіти і виховання Польської Народної Республіки (1978 р.), орденом Болгарської Народної Республіки «Кирило і Мефодій» 1-го ступеня (1980 р.), орденом «Солідарність» Республіки Куба (1985 р.),
12.04.1990 згідно постанови Ради Міністрів СРСР на будівлі інституту встановлено меморіальну дошку Володимиру Челомею — Генеральному конструктору ракетно-космічної техніки, випускнику Київського авіаційного інституту 1937 року, а колектив інституту нагороджений дипломом ім. Академіка Челомея В. М. за успіхи в підготовці наукових та інженерних кадрів в області авіації і космонавтики.
У 1994 році на базі інституту створено Київський міжнародний університет цивільної авіації. У 1996 р. в університеті впроваджено чотириступеневу форму навчання: молодший спеціаліст — бакалавр — спеціаліст — магістр.
У березні 1998 року в університеті відкрито Європейський субрегіональний центр з авіаційної безпеки Міжнародної організації цивільної авіації (ICAO) за участю Президента Ради ІСАО А. Котайта.
Враховуючи загальнодержавне і міжнародне визнання результатів діяльності та вагомий внесок у розвиток національної вищої освіти і науки, указом Президента України Леоніда Кучми № 1059/2000 від 11 вересня 2000 року університету надано статус національного, а університет отримав назву — Національний авіаційний університет (НАУ).
25.09.2008 університет отримав сертифікат відповідності його системи менеджменту якості освітніх послуг та наукових досліджень стандарту якості ISO9001:2000.
17.02.2012 у приміщені Національного центру «Український дім» відбулася XV-а ювілейна виставка «Сучасна освіта в Україні — 2012», на якій Національний авіаційний університет у номінації «Професійна орієнтація молоді: сучасні тенденції та перспективи розвитку» отримав золоту медаль. У 2012 році в університеті навчалось 25 тис. студентів.
14.04.2016 на XIX Міжнародній спеціалізованій виставці «Освіта та кар'єра — 2016» та виставці закордонних навчальних закладів «Education abroad», НАУ був відзначений Почесним званням «Лідер вищої освіти України», та як переможця конкурсу з тематичних номінацій — нагороджено Гран-Прі та Дипломом.
На Всеукраїнському конкурсі студентських наукових робіт з галузей знань і спеціальностей у 2020/2021 навчальному році 23 наукові роботи молодих науковців Національного авіаційного університету відзначені конкурсним журі та нагороджено дипломами I-го, II-го та III-го ступенів.