Хуй

Хуй () — одне з основних слів слов'янської ненормативної лексики, корінь якого є словотворчим для безлічі інших слів і виразів. Використовується в значенні «чоловічий статевий член» та багатьох інших. Слово «хуй» є питомою лексикою (тобто не запозичувалось з інших мов) та відоме більшості слов'янських мов: українській, русинській, білоруській, російській, болгарській, польській, сілезькій, кашубській, чеській, словацькій, паннонській русинській та прямо чи опосередковано засвідчене у мертвих мовах: давньоруській і давньопольській.

Етимологія Сучасна лінгвістика безперечно вважає слово «хуй» частиною питомої слов'янської лексики та відкидає можливість того, що воно є мовним запозиченням. Надійну версію етимології слова «хуй», що розкриває формально-фонетичну і семантичну еволюцію слова та яка є беззастережно загальноприйнятою серед сучасних лінгвістів, висунув у 1908 році данський мовознавець Гольґер Педерсен, який зробив значний внесок у розвиток порівняльно-історичної лінгвістики.

Всі відомі слов'янські лексеми: українське хуй, русинське хуй, білоруське хуй, російське хуй, болгарське хуй, польське chuj, сілезьке chuj, кашубське chùj, чеське chuj, словацьке chuj, паннонське русинське хуй, давньоруське і давньопольське chuj ‒ сходять до праслов'янської форми *xȗjь «статевий член», яка походить від ще давнішого прабалто-слов'янського *skaujás, яке в свою чергу, від праіндоєвропейського «шип, спичак», утвореного з допомогою суфіксу від o-ступеня пра-і.є. кореня «шип, колючка, голка; колюча рослина». Серед фонетичних змін в *skowyós > *skaujás > *xȗjь, більшість яких відбулися у ранньопраслов'янський період, можна відзначити: Давня метатеза *sk- > *ks- із подальшою дією закону Педерсена і спрощенням груп приголосних *ks- > *kš- > *kx- > *x-; Регулярний прабалто-слов'янський перехід та пізніша монофтонгізація дифтонгів ; Типова зміна закінчення *-yós > *-jás > *-juš > *-jĭx > *-jь з появою редукованого голосного і відпадінням прикінцевого приголосного;

Споріднені слова

Чергуванням голосних в праіндоєвропейському корені під назвою «швебеаблаут» () ‒ варіацією аблауту за схемою (), праслов'янське *xȗjь напряму пов'язане зі словом «хвоя», утворюючи з ним класичну пару повноти / стислості кореня та суфікса. Від + суфікс > «голка, колючка» > > «голки і гілки хвойних дерев» походять слов'янські: , ст.-укр. «хвоя; сосна», «гілка, пагін», «ялина; хвоя», , «сосна», дав.-чеськ. , , «хмиз; хвоя», та похідні (*xvojina >) «ялівець», дав.-пол. і «сосна; глиця», , словін. , «сосна». Від форми з іншим складоутворенням > , розвинулися споріднені слова у балтійських мовах ‒ «голка хвої; шишка», «голка ялини». Також Іван Дуриданов реконструює в дакській мові *skuia «ялинка», на основі давньогрецького топоніму (Skouánes).

Найближчим індоєвропейським когнатом, тотожним слов'янському *xȗjь є албанське «кілок, палиця; чоловічий член», в гегських говорах , ‒ яке продовжує праалб. *skuna з вторинним носовим суфіксом, що сходить до більш раннього *skuja < від пра-і.є. . Однокореневим також є «ніс; конічний виступ», яке походить від праалбанського *skuntā «морда, рило», утвореного від *skuna.

Споріднені слова в кельтських мовах сходять до пракельт. *skʷiyats «колючий чагарник, глід» < від , яке зберігає нульовий ступінь кореня *skwi(y)- : *skwoy- «шип, колючка, голка; колюча рослина». В бритських мовах воно дало прабрит. *spɨðad «кущі терну, глід», від якого походять ‒ «аґрус» (від сер.-брет. spezadenn), «шипшина», «глід» (від сер.-валл. yspidat, ysbyddaden < дав.-валл. ispidattenn). В гойдельських мовах нащадками є дав.-ірл. , «глід, обліпиха» > сер.-ірл. scé, sciach, від якого ‒ «глід, обліпиха; шипшина, ожина, терен», , «терновий кущ». Також реконструюють пікт. *ᚄᚚᚔᚌᚐᚇ (*spijad), сліди якого розглядають у деяких гідронімах Шотландії, як річка Спей.

Прихильники спірної ностратичної теорії, мовознавці Владислав Ілліч-Світич, Сергій Старостін та Арон Долгопольський зводять індоєвропейські лексеми, ще в більшу давнину до праностратичного кореня з семантикою «колючка рослини; вістря» ‒ *c'wVxjV (*cujḥa / *ć̣uyɣa)*V ‒ позначає голосний звук (від ); *C ‒ приголосний звук (від ).

Альтернативні версії Австрійський лінгвіст Веріанд Мерлінґен у 1958 році запропонував виводити з , зв'язавши його з , нар.-лат. «хвіст; пеніс» < від праітал. *kaudā < від < «хвіст». Що зробило б спорідненими такі словами, як , , , , «хвіст». Пізніше цю реконструкцію назвали помилковою.

Історія вживання

В давньоруській мові

В давньоруській ‒ мові Руси наявність лексеми () досі доводилася лише непрямими свідченнями. Але все змінилося 22 червня 2022 року, після публікації статті в німецькому науковому журналі «Die Welt der Slaven» за авторством лінгвістів Вадима Б. Криська та Ігоря М. Ладиженського. Мовознавці дослідили одне давньоруське Євангеліє (Тип. 21), написане в першій половині ‒ середині 14 століття. В ньому містяться 3 маргіналії (записи на полях) за авторством попа Сави, який жив в 1300-х роках. Одна з маргіналій добре прочитується, а ось дві інші були витерті та вишкрябані. Втрачені записи були відскановані з високою роздільною здатністю та оброблені плагіном DStretch, спеціально розробленим для вивчення наскального живопису первісних людей. Це дозволило практично повністю візуалізувати обидва записи і прочитати втрачений текст, з чого стало очевидним, що причиною видалення записів є їх вкрай непристойний зміст. Відновлений запис на аркуші 1 має такий рядок: («… з голим хуєм по вулиці»). Форма «х[у]ꙗмъ», що цілком однозначно прочитується незважаючи на втрату нижнього елемента букви «у», відбиває діалектну рису автора ‒ післянаголошене якання у флексії орудного відмінка однини. Інтерпретація даного написання як діалектної реалізації форми «хуѥмъ» не викликає сумнівів. Таким чином, це є найдавнішою фіксацією праслов'янської лексеми *xȗjь у найдавніший період писемної східнослов'янської історії.

В українській мові

Однією з перших фіксацій слова «хуй» в сучасній українській мові, можна вважати запис Тараса Григоровича Шевченка у своєму альбомі від червня-липня 1846 року: «» (сучасне написання: «»).

Варіанти вжитку У російському маті використовується:

у прямому значенні («статевий член»); як займенник, тому що заміняє практично кожний одухотворений іменник чоловічої статі (ту ж роль для неживих грає «хуйовіна»). Емоційне забарвлення в цьому випадку нейтральне або слабонегативнеЛевин Ю. И. Об обсценных выражениях русского языка . // Левин Ю. И. Избранные труды. Поэтика. Семиотика. — М., 1998. — С. 809—819. ; в ідіоматичних оборотах (наприклад, «забити хуй на …»: тобто припинити приділяти чомусь або комусь увагу, не піклуватися про що-небудь).

«Хуй» — найбільш продуктивний словотворчий корінь серед усієї російської лексики і входить до ряду стійких словосполучень, які використовуються різними верствами населення в повсякденному спілкуванні. За даними О. Плуцера-Сарно, входить більш ніж у 1200 мовних кліше. Як словотворчий корінь використовується в ряді дієслів, утворених приставковим способом (напр., «нахуяритись» тощо) і віддієслівних форм, які мають високий ступінь десемантизації або абстракції та часто є замінниками дієслів () з більш специфічним змістом у розмовній мові, що не вимагає точності.

У першому томі «Словника російського мату» є 503 ідіоми фразеологізмів, граматичних та лексичних кліше зі словом «хуй». Похідні слова «хуй» покривають велику кількість семантичних полів.

Історія вживання в російській мові Саме слово і фразеологічні вирази з цим словом вважаються грубими висловами, неприйнятними в пристойному суспільстві: у громадських місцях, у літературі, в періодичній пресі, на телебаченні та радіо.

За старих часів традиція майданних вистав з використанням мату була і в інших народів. Саме слово, його похідні та фразеологічні звороти з ним широко відомі у фольклорі з незапам'ятних часів (наприклад у частівках, примовках).Три века поэзии русского Эроса. Публикации и исследования. — М., 1992.

Фольклористи XIX століття зафіксували вживання слова в народних казках та народних піснях (напр. А. Н. Афанасьєв, І. І. Срезневський). Саме слово та його похідні представлені в 3-му виданні «Тлумачного словника живої великоросійської мови» та «Руських заповітних прислів'ях та приказках» В. І. Даля.

В СРСР (приблизно з 1933 року) було заборонено використовувати мат у загальнодоступній літературі та ЗМІ (прямо про це жоден із законів не говорив, але виконувалося неухильно).

Сучасне вживання У пострадянську епоху після скасування почала практикуватися заміна однієї чи кількох букв на зірочки (точки тощо) у друкованих та електронних ЗМІ, а в теле- та радіомовленні — «запікування» (однотонний звук, що перекриває звучання слова).

Деякі сучасні російські письменники — Едічка Лімонов, Юз Алешковський, Віктор Єрофєєв та інші — вільно використовували у своїх творах, не виключаючи та слово «хуй». У радянський період така література була «підпільною» і поширювалася самвидавницьким способом. Надалі, аж до сьогодні, як це слово, так і мат взагалі, вже стали вживані як у музичній масовій культурі — репери, панк-рок- і рок-групи (див. Захар Май «Я посилаю все на… (і нікого іншого)»; також «Хуй війні!» гурту «Тату», Володимир Єпіфанцев та  — так і в літературі (напр. постмодерністи Віктор Пєлєвін, Володимир Сорокін та ін.).

Проте більшою частиною людей мат не сприймається як пристойна річ в публічних місцях; і коли, наприклад, Філіп Кіркоров , то дістав негативну реакцію громадськості і судовий розгляд.

Після анонсування російських хештегів у «Твіттері» саме слово «хуй» зайняло лідируючу позицію в розділі «Актуальні теми у світі».Русское слово из трех букв вышло в топ мировых тем Twitter

Слово «хуй» лягло в основу фрази «Російський військовий корабель, йди на хуй!» (), яку, сказав український прикордонник на пропозицію російського військового корабля здатися під час атаки на острів Зміїний під час вторгнення Росії в Україну. Сама фраза стала інтернет-мемом, набула широкого поширення — використовується із «зірочкою», так без неї, у численних інтернет-матеріалах, на міських електронних табло, бордах тощо.

Ареал слова Слово зі східнослов'янських мов потрапило в польську мову , а також мови народів Поволжя і деякі інші мови народів СРСР, де певною мірою замінило місцеві вульгаризми, пов'язані з пенісом. Воно знайоме також жителям пострадянських країн, що пояснюється культурним впливом СРСР на сучасні країни СНД: локальних еквівалентів деяких слів досі не існує і використовуються російські слова.

Використання в Україні

Згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення, публічне вживання нецензурної лайки може розцінюватися як дрібне хуліганство (стаття 173), що карається штрафом (3-7 НМДГ) або громадськами роботами (40-60 годин), або виправними роботами (1-2 місяці з відрахуванням 20 % заробітку), або адміністративним арештом (до 15 діб). Законодавці неодноразово піднімали питання про протидію лихослів'ю, подаючи проєкти законів про «дематюкацію мови».

Див. також

Ху-редуплікація Путін — хуйло! HWDP Ненормативна лексика

Примітки Література

Посилання

Коментарі

Посилання Етимологічні джерела

Література

Інше