Жив-був циганин. Пішов він якось в ліс дров нарубати. Побачив високого, крислатого бука, видряпався на нього, сів на гілляку й рубає її від стовбура. Проходить повз нього чоловік і питає:
Що ти там робиш?
Не видиш? Дрова рубаю,
Та як рубаєш?
Так, як і всі люди!
Ой, дивись, а то впадеш звідти!каже перехожий.
А ти що, Бог, що все знаєш?обурився циганин.
Чоловік бачить, що тут ні з ким говорити, махнув рукою й пішов собі далі. А циганин далі січе сокирою. Цок раз, цок двічі, а гіллякатрісь! Бухнув циганисько на землю, лежить, стогне. Відлежався, відстогнався, далі схопився й біжить за перехожим. Догнав чоловіка й питає:
Ви, ачей, пророк, бо й справді сталося так, як ви казали. Якщо так, то скажіть мені, коли я помру?
Посміхнувся чоловік та й каже:
Помреш тоді, коли нижче хребта в тебе охолоне.
Циганин відразу вхопився рукою нижче хребта, та холоду там не було, і циганин відразу заспокоївся.
Поки було літо, циганин не боявся смерті. А як настала зима, погано одягнений циганин став мерзнути. Прийшли йому на згадку слова, які сказав йому перехожий. Вхопився рукою за місце нижче хребта, а воно холодне, як лід.
Ой біда, треба з світом прощатися!каже циганин жінці.
Вийшов на дорогу, ліг і лежить. Чекає смерті. Саме їхав чоловік на ярмарок. На конях дзвоники голосні, господар батогом в повітрі махає. Забув циганин про смерть, схопився й тікає. А коні налякалися циганина й ледь сани не рознесли. Розсердився чоловік на циганина й давай шмагати його батожищем. Раптом циганин згадав про холодне місце й ухопився за нього. А те місце вже було гарячим.
Дай вам, чесний ґаздо, доброго здоров'я за те, що ви мені нижче хребта розігріли і від смерті врятували!подякував циганин чоловікові й щасливий повернувся додому.