Національні символи ГреціїНаціональна персоніфікаціяТеодорос Врізакіс

Девіз: Свобода або смерть Гімн: Гімн свободіПрапор ГреціїГерб Греції

Культу́ра Гре́ції розвивалася впродовж тисяч років, починаючи від егейської культури, продовжуючи особливо бурхливо розвиватись у класичну добу, а пізніше через вплив на Стародавній Рим та еллінізований Схід виразилась у культурі Візантійської імперії. Доба османського панування істотно вплинула на сучасну грецьку культуру, однак історики провідну роль у пожвавленні грецької національної культури віддають Грецькій війні за незалежність 1821–1829 років.

Сучасна Греція — спадкоємиця культури Стародавньої Греції і вважається колискою західної цивілізації, батьківщиною світової демократії, західної філософії, основних принципів фізико-математичних наук, мистецтва театру та Олімпійських ігор сучасності. Грецька мова має найдовшу історію серед усіх мов індоєвропейської групи, адже нараховує 34 століття тільки писемного періодуНайдавніші пам'ятки мікенського лінійного письма Б датовані 15 ст. до н. е. Я. А. Ленцман. Расшифровка крито-микенских надписей . На основі грецької абетки виникли латиниця та кирилиця.

Мова

Грецька мова — офіційна мова Грецької Республіки, одна з найдавніших мов світу (її історія нараховує більше 3 400 років тільки писемного періоду), що нині має загалом близько 15 млн носіїв в усьому світі. Належить до індоєвропейської родини мов. Попередниками її в доісторичному добу була протогрецька, пізніше мікенська мова, яка вже мала власну систему письма — так зване Лінійне письмо Б та Лінійне письмо А, пов'язане з мінойською цивілізації, яке досі залишається нерозшифрованим. Грецька мова вважається спадкоємицею не тільки мікенської мови, але й критського письма, кіпрського письма, різноманітних діалектів давньогрецької мови. Серед останніх аттичний діалект справив найбільший вплив на сучасний грецьку мову.

Грецька мова здійснила величезний вплив на інші європейські мови, безпосередньо на романські мови, в тому числі на латинську мову в перші дні становлення Стародавнього Риму. Ознаки цього впливу можна побачити в усьому сімействі західноєвропейських мов. Українська мова — також не виняток (див. Грецизм). Крім того, наукова термінологія майже цілком базується на грецькій лексиці.

Новогрецький період

Сучасний стандарт новогрецької мови — дімотіка, південно-грецький діалект, адаптований як стандарт мови. Він значно відрізняється від кафаревуси, штучно створеної на основі давньогрецького койне, яким спілкувалися приблизно від 300 до н. е. до 300 року н. е. Кафаревуса насаджувалась за ініціативою Адамантіоса Кораїса, грецького письменника, просвітителя, який в основу своєї новогрецької філології поклав новогрецьку народну мову, збагативши її повсякденними виразами із давньогрецької. Кораїс мав численних прихильників переважно серед фанаріотів, вони сформували, так звану, Афінську школу.

У той час, як в Афінах та Константинополі освічені греки культивували мертву аттичний діалект давньогрецької, намагаючись прищепити її народу, на Іонічних островах розвивається літературний рух, знаний як Іонічна школа, що особливо яскраво розквітнув після Визвольної війни 1821–1829 років. Найвизначніший його представник — поет Діонісіос Соломос. Його авторству належить «Гімн свободі», написаний 1824 року народною живою мовою — дімотикою. Покладений на музику, він став національним гімном нової Греції.

Греція завжди була відносно однорідною країною у лінгвістичному відношенні. На початку 20 століття відбувся греко-турецький обмін населенням, який ще більше посилив процес асиміляції етнічних меншин. Нині грецькою як першою, або навіть єдиною, мовою користується близько 99% населення країни. Основні діалекти грецької мови: понтійський діалект, каппадокійський діалект, цаконський діалект, єврейсько-грецький діалект. Серед греків Приазов'я існують два діалекти: румейський та урумський.

В останнє десятиліття поширення інтернет-послуг та мобільного зв'язку викликало латинізацію грецького письма. Це явище знане як Greeklish, воно поширене серед всієї грецької діаспори і навіть у країнах з більшістю грецького населення — в Греції та Кіпрі.

Література

Грецька література поділяється на три періоди: давньогрецьку, візантійську та новогрецьку. У Стародавній Греції література розквітла раніше, ніж склалася класична наука, освіта та мистецтво. Приблизно у 8 столітті до н. е. Гомер створив «Іліаду» та «Одіссею» — кіклічні поеми, пов'язані із героїчним епосом, присвяченим Троянській війні. Гесіод продовжив традицію Гомера у «Теогонії». Фрагментарно до нас дійшли вірші Сапфо та Анакреонта, чиї імена дали назву сапфічній строфі та анакреонтиці. Як самостійний жанр розвивалась давньогрецька драма, серед її найяскравіших представників Есхіл, Софокл, Евріпід, Аристофан.

Період візантійської літератури охоплює 4-15 століття, вона написана середньогрецькою мовою. Донині збереглася література, створена головним чином церквою, яка відіграла важливу економічну і політичну роль у Візантії. Водночас остання успадкувала традиції елліністичної прози. Відома повість «Александрія» 11-12 століть, сповнена казкових епізодів із життя Александра Македонського, християнізованих в різних редакціях. Особливо виділяється поезія Романа Солодкоспівця, з понад тисячі написаних ним гімнів збереглось близько 80. Важливе історіографічне значення мають хроніки Георгія Амартола.

Новогрецький період

Зародження новогрецької літератури ознаменувала критська ренесансна поема «Еротокрітос», написана Вінчентзосом Корнаросом народною мовою. Поема складається з десяти тисяч віршів і оспівує доблесті, терпіння і любов героя Еротокріта. Проте справжнього поштовху розвитку новій грецькій літературі надала Грецька революція. З'явилися Афінська школа пуристів, ідейним провідником якої виступав творець кафаревуси Адамантіос Кораїс, та Іонічна школа на чолі із Діонісіосом Соломосос, які пропагували живу народну мову — дімотіку.

Література 20 століття представлена талантами багатьох письменників та поетів, серед яких Андреас Калвос, Янніс Психаріс, Александрос Палліс, Ангелос Сікеліанос, Костіс Паламас, казкарка Пенелопа Дельта, Янніс Ріцос, Александрос Пападіамантіс, Костас Каріотакіс, Костас Варналіс, Константінос Кавафіс, Деметріос Вікелас, Нікос Казандзакіс, а також нобелівські лауреати Гіоргос Сеферіс та Одісеас Елітіс.

Образотворче мистецтво

Живопис Лорд Байрон в МіссолонгіТеодорос ВрізакісДитячий концерт.Георгіос Іаковідіс

Живописні твори давнини час не зберіг, однак про їх рівень художності дозволяє судити чудовий вазовий живопис. В добу пізньої геометрики створені дипілонські вази, на яких вперше з'явились спрощені фігури людей та тварин. Розпис на вазах 7 століття до н. е. подає фігури простим силуетом, при цьому весь простір заповнювався фризами і орнаментами — це килимовий, або Орієнталізуючий стиль. Із вдосконаленням керамічної технології ріс її художній рівень: для архаїки характерний, так званий, чорнофігурний стиль (малювалися темні фігури на світлому тлі), який у класичну епоху змінився червонофігурним стилем, що зробив зображення реалістичнішими.

Візантійське мистецтво відрізнялось від давньогрецького, перш за все, тим, що гуманістична етика була замінена християнською етикою. Якщо мета класичного мистецтва полягала у прославленні людини, метою візантійського мистецтва стало прославлення Бога. На зміну оголеним ідеально красивим фігурам приходять зображення Ісуса, Діви Марії, святих і мучеників. Безперечно, основною формою живопису стала ікона. На острові Крит розвинувся мистецький рух, знаний як критська школа. Серед її найвизначніших майстрів-іконописців Феофан Стрелітзас Бафа, Еммануїл Тзанес, Михайло Дамаскін. До критської школи належав і Доменікос Теотокопулос, який пізніше став відомий усьому світу як видатний іспанський придворний жипописець Ель Греко.

Новогрецький період Від середини 17 до середини 19 століття підвалини новогрецького образотворчого мистецтва заклала Іонічна школа. Серед її ранніх представників Панайотіс і Ніколаос Доксарас, Діонісіос Калівокас, Діонісіос Цокос. Пізніше 1870 року Хараламбос Пахіс заснував на острові Керкіра власну школу живопису, поряд із акварелістом Ангелосом Гіаллінасом вважається найзначнішим пейзажистом.

Наприкінці 19 століттям новим рушієм образотворчого мистецтва стає Афінська школа витончених мистецтв (від 1910 року має статус університету). Її професори Ніколаос Гізіс, Георгіос Іаковідіс, Нікіфорос Літрас, Теодорос Врізакіс — провідні представники мюнхенського академізму. Серед випускників Школи провідні самобутні новогрецькі живописці: Янніс Царухіс, Янніс Мораліс, Деметріос Галаніс. Міжнародного визнання досягли Нікос Енгонопулос, Дімітріс Мітарас, Янніс Псіхопедіс, Константінос Партеніс, Константінос Малеас, Нікос Хатзікіріакос-Гікас, Спірос Василіу, Янніс Меланітіс. Багате коло їхніх робіт зібране в експозиції Національної художньої галереї в Афінах.

Скульптура

Скульптура була улюбленим видом мистецтва еллінів. Статуї богів ставилися в храмах і на міських площах, споруджувалися переможцям Олімпійських ігор і великим драматургам. На зміну архаїчним куросам і корам в класичну добу прийшли шедеври Фідія, зокрема хрисоелефантинний колосальний образ покровительки Афіни Парфенос в Парфеноні та одне із Семи чудес світу Статуя Зевса в Олімпії; найбільш прославлена робота Мирона — Дискобол, в якій майстру вдалось передати не якийсь певний рух атлета, але передати міць внутрішньої напруги, необхідної для перемоги; Дорифор Поліклета Старшого — образ людини-героя, переможця із ідеальними пропорціями тіла.

Елліністичний період пов'язаний, насамперед, із походами Александра Македонського, внаслідок чого греки краще познайомились із культурою Сходу — Єгипту, Вавилону, Індії. Тема боротьби знайшла своє відображення й в ансамблі рельєфів, що прикрашали вівтар Зевса, побудований у Пергамі близько 180 до н. е. — відоміший як Пергамський вівтар. Однак незмінним для греків завжди залишався принцип калокагатії — єдності фізичної та духовної краси, а також культ краси людського тіла. Так, в добу пізнього еллінізму була створена Венера Мілоська — еталон жіночої краси.

Новогрецький період

Розвитку новогрецької традиції скульптури багато посприяли представники Іонічної школи Павлос Просалентіс і Янніс Калосгурос. Міжнародне визнання здобув новогрецькі скульптори Тодорос Пападімітріу, піонер мистецької течії Арте повера Янніс Кунеліс, кінетики-скульптори Костянтин Ксенакіс, Такіс. Найбільшим зібранням скульптури в Греції володіє Національна Гліптотека, музей-супутник Національної художньої галереї.

Музика

Грецька музична традиція — одна з найдавніших у світі. В середні віки спадкоємицею давньогрецької музичної культури стала візантійська музика, однак в добу туркократії розвиток народної музики зупинився на 3 століття. Національна музика відновилася тільки після здобуття незалежності, до цього лише на Іонічних островах творили професіональні музиканти. Так, Ніколаос Мандзарос поклав на музику «Гімн свободі» Соломоса, який 1865 року став державним гімном. Під впливом від Грецької революції створював опери Павлос Каррер. Першим грецьким композитором, творчість якого набула широкої популярності у світі, став Спірідон Самарас — автор Олімпійського гімну на слова Костіса Паламаса.

Новогрецький період

Марія КалласДеміс РусосСакіс Рувас

Жвавий інтерес до народної музики виник на початку 20 століття. Народна музика Греції подібна до музики інших сусідніх балканських країн: Болгарії, Сербії, Північної Македонії. У них часто простежуються схожі ритми та емоційне забарвлення пісень. Рембетика — грецька народна пісня — сформувалася на початку 20 століття, коли після малоазійської катастрофи в Грецію прибули тисячі біженців. Цими піснями вони розповідали про своє нелегке життя. Нині рембетику вивчають у багатьох університетах Європи.