Спа́со-Преображе́нський собо́р — православний собор кінця XVII століття у місті Ізюм Харківської області. Зведений у стилі українського бароко. Одна з найстарших збережених кам'яних споруд Слобожанщини. Пам'ятка архітектури національного значення (№ 703).

Собор знаходиться на правому березі річки Сіверський Донець на пагорбі під горою Крем'янець у південній частині міста. Свято-Преображенський собор був і залишається висотною домінантою старої (нині центральної) частини міста. Побудований практично одночасно з фортецею, був складовою частиною фортифікаційних споруд, пізніше саме навколо нього складався архітектурний ансамбль центру міста.

Історія Собор будувався на кошти полковників Ізюмського полку Костянтина Донець-Захаржевського і Федора Шидловського. Був побудований у 1682—1684 роках у стилі українського бароко артіллю майстрів, яка пізніше будувала Покровський собор у Харкові, будувала храми в Ніжині та Батурині. Незважаючи на принципову відмінність об'ємно-просторових рішень, чітко простежується схожість їх архітектурних деталей. У 1684 був освячений. Майстри використовували традиційні форми народного культового зодчества: по композиції Свято-Преображенський собор нагадує трьохсрубні дерев'яні храми з окремою дзвіницею.

У 1751 році був проведений капітальний ремонт собору. У 1765 році створено бароковий різьблений позолочений іконостас. У 1831 році на північ від собору побудовано другу дзвіницю собору з теплим храмом на честь Тихвинської ікони Божої Матері. Церква продовжувала добудовуватися у наступні роки в кілька етапів, основні добудови були зроблені у 1846 та 1866 роках. Зокрема у 1866 році були добудовані двосвітний притвор та триярусна дзвіниця із західного боку. Довгий час на його стінах зберігалися трофейні військові регалії, здобуті ізюмчанами у багатьох походах і війнах. Справжньою реліквією храму було напрестольне Євангеліє, прикрашене срібним з позолотою окладом — подарунок царя Петра І після Полтавської битви. 1825 року в соборі молився російський імператор Олександр І.

У 1902—1903 роках собор був перебудований за проєктом єпархіального архітектора Михайла Ловцова. У процесі перебудови розібрані бічні грушоподібні бані й замість них надбудовані цибулясті. Змінено форму центральної бані, на стінах по верху надбудовані кокошники. Внаслідок цих змін собор набув невластивих для нього раніше рис «псевдоросійського» або «неоросійського стилю».

1929 року собор відібрали в релігійної громади. У 1930-х роках минулого століття припинилися богослужіння, у будівлі собору було розміщено районну бібліотеку. Попри зусилля голови місцевого краєзнавчого музею Миколи Сібільова, було втрачено бароковий іконостас 1765 року. У 1938 році була повністю зруйнована каплиця імені Тихвінської ікони Божої Матері. Преображенський собор був осквернений, розграбований і часто використовувався під склади.

Восени 1941 року під час відступу радянських військ дзвіницю, що примикала до правого боку вівтарного купола, підірвали сапери Ізюмського винищувального загону. Під час війни також були зруйновані бічні декоративні баньки (східний і західний верхи) та західний притвор із дзвіницею.

У 1952 році Комітет у справах архітектури ухвалив рішення про відновлення храму в первісному вигляді. Реставраційні роботи тривали у 1953—1955 роках за проєктом Маріоніли Говденко. Під час реставрації були розібрані усі пізніші прибудови та відтворені первісні форми та деталі. Використовувалася спеціальна цегла, виготовлена за зразками оригінальної. Наступні роботи були проведені в 1983 році, коли замінили покриття дахів та бань і зміцнили попружні арки.

Унаслідок бойових дій під час боїв за Ізюм 2022 року собор постраждав, частково втратив скління.

Архітектура Собор побудований за характерним для української церковної архітектури XVII сторіччя типом хрещатої п'ятидільної дерев'яної церкви. Будівля має гранчасті рамена та прикрашена п'ятьома двозаломними банями. Перехід до верхніх восьмериків виконаний за допомогою плоских трикутних пандатив. Використання широких трицентрових попружних арок, стягнутих парними залізними затяжками, дозволило зробити простір інтер'єру собору єдиним. Завдяки розміщенню в основі центральної бані світлового восьмерика зрізаної восьмигранної піраміди, вона є вищою від бокових бань.

Декор екстер'єру виконаний в стилістиці українського Відродження, також використовувалися окремі деталі московської архітектури. Для підкреслення ребер граней використані лопатки з наріжними консольними півколонками з перехватами.

Галерея

Примітки

Джерела Бондаренко С. Ізюмщина: краєзнавчий нарис від давнини до сучасності (до 95-ї річниці заснування Ізюмського району). — Слов'янськ, 2018. — 188 с.

Воротникова И. А., Неделин В. М. Кремли, крепости и укрепленные монастыри Русского государства XV—XVII вв. Т.2: Кн. 1-2: Крепости Юга России. — М.: Индрик, 2016. Дяченко М. Т. Ізюм. Історико-краєзнавчий нарис. — Х., 1963. Иванюк С. А. Крепостные сооружения города Изюм в XVII—XVIII вв. // Вопросы истории фортификации. — 2011. — № 2. — С. 46-50. Историко-статистическое описание Харьковской епархии: В 3–х т. Т. 1. — Х. : Факт, 2006. — 332 c. Ізюм. Збірник архівних документів і матеріалів / Гол. ред. А. І. Епштейн. — Х., 1994. Ізюмська фортеця. Порівняння 1782—2017 рр. [Електронний ресурс] — Режим доступу до ресурсу: https://web.archive.org/web/20180212203427/http://izjum-fortress.herokuapp.com/comparison/1782_2017. Коптева Л. Г. Анализ функциональной структуры Изюма // Семантика «порога» в архитектурной ритмике городской среды. — Х.: ХНАМГ, 2009. — С. 65-75. Минуле Ізюма // Всесвіт. — 1927. — № 21. — С. 12.

Селиванов А. А. Очерки Изюма // Харьковские губернские ведомости. — 1882. — № 135-137.

Посилання Собор на сайті Харківської єпархії