Вільгельм Франц Йозеф Карл фон Габсбург-Лотаринзький (; , Пула, Австрійське Примор'я, Австро-Угорщина, нині Істрійська жупанія, Хорватія — , Київ, Українська РСР, СРСР), також відомий як Вільгельм Франц Австрійський та Васи́ль Виши́ваний — австрійський ерцгерцог із династії Габсбургів, політик, дипломат, поет, полковник Легіону Українських січових стрільців та армії УНР. Вільгельм Габсбург знаний в Україні як Василь Вишиваний, під ім'ям, яке йому дали українські вояки під час Першої світової війни. Його вважали одним з неофіційних претендентів на український трон у разі утворення монархічного ладу. Хоча він сам офіційно ніколи не проголошував свої наміри бути українським монархом і навіть не мав до цього можливостей, Василь прославився своїми військовими та дипломатичними здібностями, поезією і любов'ю до України.

Біографія Народився 10 лютого 1895 рокуУ деяких джерелах існує розбіжність щодо його дати народження. Серед багатьох офіційних документів, заповнених самим Вільгельмом, рік його народження позначений як 1895, проте в своїх мемуарах від 28 листопада 1919 р. він вказав, мабуть помилково, рік народження 1896. у родинному маєтку австрійських архікнязів Габсбургів-Лотаринзьких, який розташовувався поблизу Пули (Австрійське Примор'я, сучасна Хорватія) в Адріатичному морі на острові Лошинь у тогочасній австро-угорській провінції Істрія.

Ранні роки життя

Вільгельм Франц був наймолодшою дитиною з шести в родині Марії Терези і Карла Стефана Габсбург-Лотаринзького. Його братами і сестрами були Елеанора, Рената, Карл-Альбрехт, Матільда, Лео-КарлТімоті Снайдер. Червоний князь: Таємні життя габсбурзького ерцгерцґа. — Київ: Грані-Т, 2011. — С. 266—268..

Родина жила певний час у Пулі, де народилися всі діти. Оскільки мати Вільгельма походила з італійського роду, в сім'ї спілкувалися італійською мовою. Завдяки батьку Карлу Стефану діти навчилися німецької. Вдома їх вчили приватні вчителі — крім загальної шкільної програми дітей вчили трьох мов: італійської, французької, англійської. За власним свідченнями Вільгельма, в дитинстві він захоплювався німецькими поетами Генріхом Гейне, Ніколаусом Ленау, а також італійськими П'єтро Метастазіо, Данте Аліг'єрі, Франческо Петраркою, Джованні Боккаччо та іншимиМемуари Вільгельма Габсбурґа. Полковника УСС.

Батько Карл Стефан був адміралом австрійського військово-морського флоту і часто брав дітей, особливо хлопців, у подорожі по Адріатичному морю, на узбережжі якого знаходилося місто Пула. Впродовж шести років, починаючи з десятирічного віку, Вільгельм подорожував по світу разом зі своїми братами і батьком. Вони відвідали багато країн Європи, побували в Африці, Америці, Азії.

Невдовзі його батько полишив службу у ВМС Австро-Угорщини. У нього виникли суперечки з керівництвом збройних сил щодо реструктуризації флоту, і на знак протесту він пішов у відставку. Було прийнято рішення переїхати в родинний маєток у м. Живець (), на заході провінції Галичина (сучасна Польща), який його родина отримала в спадщину від архікнязя Альбрехта Фердинанда Габсбурга. Родина Габсбургів-Лотаринзьких провела там решту свого життя. Останнім володарем замку і маєтку був старший брат Вільгельма, Карл Альбрехт, який став громадянином Польщі, генерал-майором польської армії.

У Живці почалося знайомство Вільгельма з польською культурою і мовою, яку він теж вивчив завдяки частому спілкуванню із польською шляхтою в замку батька. З польських авторів йому найбільше подобалися Генрик СенкевичТімоті Снайдер. Червоний князь: Таємні життя габсбурзького ерцгерцґа. — Київ: Грані-Т, 2011. — С. 62. та Юліуш Словацький.

Освіта З 1905 року Вільгельм Франц навчався у Віденському реальному училищі, яке він закінчив 1912 року. Наступного року Вільгельма і його брата Лео було відправлено на навчання до Терезіанської військової академії в австрійському місті Вінер-Нойштадт. Такий крок батьків був досить незвичним, оскільки діти імператорської родини зазвичай автоматично отримували офіцерські звання в армії Австро-Угорщини. Однак у родині архікнязя Карла Стефана дітей виховували у спартанському дусі — батьки хотіли, щоб в академії вони не відрізнялися від інших і, не маючи нічого зайвого, мешкали в загальній казармі з іншими курсантами.

Навчання Вільгельмові давалося доволі легко. В академії він вперше самостійно познайомився із працями Карла Каутського, Фрідріха Ніцше та інших філософів. Окрім військової справи Вільгельм вивчав літературу та мови, серед яких обрав вільним факультативом українську.

Його знайомство з українською культурою почалося ще в Живці, де українців не було так багато. З власної ініціативи Вільгельм подорожував Гуцульщиною інкогніто протягом 40 днів. Тоді він мешкав разом із селянами і подорожував Карпатськими горами. Навчаючись в академії, Вільгельм почав серйозно цікавитися українською культурою — вивчав мову, читав книжки українських письменників та поетів, захоплювався творами Івана Франка, Юрія Федьковича, Василя Стефаника, Тараса Шевченка та ін. Зокрема, першою українською книгою, з якою він ознайомився, була «Мала Історія України» Михайла Грушевського. Цю книгу Вільгельм прочитав ще взимку 1915 року за допомогою одного українського солдата з його сотні на прізвище Пришляк. Згодом просте зацікавлення українською культурою переросло в участь у політичному житті українців Австро-Угорщини.Василь Селезінка. Легендарний Василь Вишиваний.

Початок Першої світової війни

У лютому 1915, під час Першої світової війни року Вільгельм Габсбург закінчив військову академію, отримав звання лейтенанта австрійської армії і був відправлений до 13-го полку уланів. Ця військова частина формувалася переважно з українців Золочівського повіту (нинішньої Львівської області). У складі цього полку відбувалося подальше ознайомлення Вільгельма з українцями, до яких він виявляв неабияку прихильність. Під його командуванням та з його ініціативи сотня Вільгельма повністю українізувалася — з її складу були вилучені поляки й угорці, місце яких заступили винятково українці. Всі вояки мали синьо-жовті відзнаки на уніформі. У війську мала місце своєрідна трансформація поглядів і свідомості Вільгельма Габсбурга: він не тільки досконало опанував українську мову, але й почав вважати себе українцем разом зі своїми солдатами-українцями. Він заохочував своїх підлеглих до активного національного самовизначення, стверджуючи, що «». Один з його солдатів-українців подарував Вільгельму вишиту сорочку, яку він почав відкрито носити як в полку, так і поза ним. За це, а також за його патріотизм і любов до України, його прозвали у полку Василем Вишиваним.Тетяна Костенко. Вишивана сорочка під одностроєм австрійського старшини. Як архікнязь Габсбурґ став полковником Вишиваним. Газета «Високий замок». 02.08.2005 Братерство і приємні спогади про службу з українцями Василь проніс крізь більшу частину свого життя і навіть пізніше присвятив своїм бойовим товаришам збірку віршів і підписався під нею не як Габсбург, а як Василь Вишиваний.

Під час служби на фронті Вільгельма Габсбурга нагородили кількома нагородами Німеччини і Австро-Угорщини, зокрема однією з найвищих — залізним хрестом Пруссії 2-го класу.

Підтримка української справи

За законами Австро-Угорщини кожен член імператорської сім'ї по досягненні 21-річного віку автоматично ставав членом сенату країни. Таким чином у 1916 році Вільгельм став членом парламенту і налагодив там контакти з українськими депутатами, зокрема з головою Української Парламентарної Репрезентації — Євгеном Петрушевичем. Для українських політиків у Відні підтримка члена імператорської сім'ї виявилась справжнім благословенням. За протекції архікнязя вдалося призначити міністром охорони здоров'я країни — українця Івана Горбачевського.Юрій Терещенко. Тетяна Осташко. Українець з династії Габсбурґів. «Урядовий кур'єр». 16.05.2005

Детальніше ознайомлення Вільгельма з українськими справами Австро-Угорщини сталося після його знайомства з одним із провідних українських політиків імперії — Казимиром Гужковським. Гужковський був полковником австрійської армії і одним з небагатьох українців, який займав адміністративну посаду в Галичині. Через останнього архікнязь поступово прийшов до розуміння необхідності державного оформлення етнічних українських земель. На цьому етапі мова йшла передусім не про незалежність, а про виокремлення українських земель у складі Австро-Угорської імперії, надавши українцям більше самоврядування і контроль над культурним життям. Тоді також відбулася перша зустріч Вільгельма Габсбурга з урядовими колами країни і, зокрема, головою генерального штабу архікнязем Фрідріхом, стосовно перспективи вирішення українських проблем. Ніяких конкретних обіцянок не було дано, однак завдяки клопотанням молодого Габсбурга уряд почав звертати більше уваги на справи українцівВасиль Расевич. Політик, що розминувся зі своїм часом. Історія Вільгельма Габсбурґа, більше знаного як Василь Вишиваний // Журнал «Європейський час», ISBN 966-95098.

Згодом Вільгельм познайомився з іншими провідними українськими політиками Австро-Угорщини — Костем Левицьким, Євгеном Олесницьким та Миколою Васильком. Вони, безумовно, підтримували ідею утворення українського коронного краю в межах Австро-Угорської імперії, а допомога і протекція члена імператорської родини наближала їхні мрії до здійснення. Сам Олесницький вважав залучення архікнязя до української справи найбільшим успіхом українських політиків. Передусім, головною проблемою і завданням українців Австро-Угорщини була нейтралізація польського впливу на політику в Галичині, усунення поляків з керівних посад, українізація освіти і зокрема відкриття Українського університету у Львові. Також розглядалося питання об'єднання Буковини з Галичиною в одну провінцію або коронний край, де переважало б українське населення. Проте довгий час вирішення українських проблем не було першочерговим завданням для центрального уряду, тому навіть протекція молодого Габсбурга не мала відчутного впливу на зміну традиційного політичного курсу імперії.

Геополітичні наміри Відня

Політика Відня стосовно вирішення українських проблем набула актуальності напередодні Першої світової війни у 1913–1914 роках. Саме тоді високопосадовці імперії радилися з українськими політиками, зокрема з Олесницьким, щодо перспектив українського руху як у межах імперії, так і на українських територіях Російської імперії. Велика роль в організації українців відводилася митрополиту Андреєві Шептицькому, який ще в серпні 1914 р. надіслав міністерству закордонних справ листа, в якому пропонував план можливої державної організації українських земель. Зокрема, згідно з планами Шептицького, на чолі держави мав стати гетьман України з імператорської родини Австро-Угорщини. Оскільки у 1917 році Вільгельма Габсбурга вже розглядали як кандидата на булаву, Олесницький наполегливо радив познайомити Шептицького з ним. Зустріч митрополита з Вільгельмом відбулася у жовтні 1917 р., коли Шептицький повернувся із заслання в Росії.