Павло Диякон ( або Варнефрід; близько 720, Чивідале-дель-Фріулі — 13 квітня 800, Кассіно) — бенедиктинський чернець, історик лангобардів, що походив зі знатної лангобардської сім'ї з Фріуля.
Біографія Онук аристократа Лопіхіса. При народженні отримав ім'я Варнефрид. Стояв дуже близько до лангобардського короля Рачіса, при дворі якого в Павії отримав чудову освіту. Надалі був придворним письменником короля Дезидерія і вчителем його дочки, на прохання якої написав в 774 році «Римську історію» («Historia Romana») — твір компілятивного характеру, який продовжував в християнському дусі «Бревіарій» Флавія Євтропія до Юстиніана.
Після придушення фріульського повстання лангобардів у 776 році, коли Карл I Великий за участь у повстанні відвіз у Галлію як заручника брата Павла Аріхіса, Павло пішов у Монте-Кассінський монастир. У 782 році, під час перебування Карла в Італії, Павло звернувся до нього з проханням у формі елегії про звільнення брата. Карл зацікавився Павлом, який вже тоді завоював репутацію вченої людини, письменника і поета, і запросив його в Галію, де той незабаром став одним з найавторитетніших членів «придворної академії» імператора. За дорученням Карла, Павло зібрав і виправив церковні пісні, які досі вживаються у католицькій церкві. У 787 році дістав можливість повернутися до Монтекассіно, де зайнявся працею з історії Лангобардського королівства, яке зникло в 774 році.
Назви нот
Сучасні назви нот сходять до першого віршу гімну Павла Диякона на честь Івана Хрестителя:
DOminus, Lord Resonare fibris, Mira gestorum Famuli tuorum, Solve polluti Labii reatum, SancteIohannes.
Твори
Крім листів, поетичних і чисто богословських творів Павлу Диякону належать: «Historia Romana» (найкраще видання в «Rerum italicarum Scriptores» Мураторі), «Gesta episcoporum Mettensium» (в «Monumenta Germaniae historica» Пертца) і «Historia Langobardorum» (1 видання — Париж, 1514 р.; всього — понад 10; найкращі — у Мураторі і Пертца).
Захопливий виклад і зразкова мова були причиною того, що остання праця отримала велике поширення й дійшла до нас у 114 рукописах.
Бібліографія
Критичні етюди про Павла Диякона: Д. Бетман (1851), Дана, «Langobardische Studien» (Лпц., 1875), Якобі, «Quellen der Langobardengeschichte des P.» (1877), Моммзена та ін. вказані в «Deutschlands Geschichtsquellen im Mittelalter» Ваттенбаха (5 вид., 1885). Loeck, «Die Homiliensammlung des P.» (1890).
Примітки
Посилання Латинські тексти («Історія лангобардів» та «Історія римлян»)