Мішель Екем де Монтень (, [], 28 лютого 1533 — 13 вересня 1592) — французький філософ і письменник епохи Відродження. Есеїст-мораліст, відомий насамперед як автор «Проб» (, також перекладається як «Досліди»). Громадський діяч, двічі був обраний мером Бордо. Роботу над «Пробами», котрі принесли йому світову славу, Монтень продовжував до самої смерті«Дзеркало Тижня» 49 (524) 4 — 10 грудня 2004: Афоризми та цитати… Від Мішеля Монтеня.

Біографія

Родинне походження

Мішель Монтень народився в купецькій сім'ї, родове ім'я якої було Екем.

1477 року його прадід Рамон Екем (1402—1478) придбав у барона Монтравеля помістя Монтень, яке складалося із замку та прилеглих земель..

Дід Монтеня, Гримон Екем (1450—1519), син Рамона Екема та Ізабо де Феррег (1428—1508), був купцем і мав успішний торговий дім у Бордо.Théophile Malvezin, op. cité, p.33.

Батько Монтеня, П'єр Екем де Монтень, є першим з родини, хто народився в замку Монтень. Він відмовився від комерції й присвятив себе кар'єрі військовика. Зокрема він брав участь в італійських кампаніях.

1529 року П'єр Екем де Монтень одружився з дочкою тулузьких купців Антуанеттою де Лупп де Вільнев. Родина Антуанетти була іспанського походження, як припускають, з вихрещених іспанських євреївMadeleine Lazard, Michel de Montaigne, Fayard, 1992, p.24. Єврейське походження матері Монтеня остаточно не доведено. Див.: Sophie JAMA l'Histoire juive de Montaigne, Flammarion, Th. Malvezin Michel de Montaigne, son origine, sa famille 1875, C. Roth Revue de Cours et Conférences 1937, D.Frame Montaigne, a bibliography 1975.. Проте її родина була повністю інтегрована в тогочасному французькому християнському суспільстві. Статки родини Лупп де Вільнев приблизно дорівнювали статками Екемів.

Перші дві дитини від шлюбу П'єра де Монтеня та Антуанетти де Лупп де Вільнев померли в ранньому віці. Мішель був першою дитиною, яка вижила. Він був старшим братом своїх сімох братів і сестер.

П'єр де Монтень, завдяки вдалому господарюванню й шлюбу, значно збільшив свої статки. Він був шанованим громадянином Бордо й пройшов усі щаблі муніципальної кар'єри, обійнявши 1554 року посаду мера Бордо.

У «Пробах» Мішель Монтень із захопленням і повагою відгукується про свого батька, натомість майже нічого не каже про свою матір. Тож припускають, що з нею він мав дещо напружені стосунки.

Навчання

П'єр Екем де Монтень був освіченю людиною й був своєму синові Мішелю широку освіту в дусі гуманізму XVI століття. У вихованні сина батько спирався на принципи Еразма Ротердамського, викладені в його творі De pueris instituendis, за яким дітям треба прищеплювати охоту до навчання через несилувану волю й власне бажанняEssais, I, 26". Мішель виховувався без заборон. Домашнім вихователем Мішеля був медик із Німеччини на ім'я Горстанус, який навчав його гуманітарних дисциплін та розмовляв з ним виключно латиною, яка в той час була обов'язковою другою мовою всіх освічених європейських еліт. Правило розмовляти з Мішелем латиною було непорушним і обов'язковим як для батьків, так і для прислуги. За словами Монтеня, цей метод опанування латинської мови виявився дуже успішним: «Без книжок, без граматики, без нагайки й без сліз я опанував латину, що була настільки ж чиста, як і в мого вчителя». Водночас Монтень зізнається, що «в шестирічному віці французька мова й перигорська говірка були для мене такими ж незрозумілими, як і арабська»..

З 7 до 13 років Монтень навчався в Гійєнському колежі в Бордо, де опановував граматику й риторику. Гійєнський колеж був одним з визначних центрів гуманізму в місті. Колежем керував португалець Андре де Гувеа, навколо якого зібралися видатні гуманісти того часу: Матюрен Кордьє, Елі Віне, Жорж Бюшанан, Жан Візажьє. Мішель відчував відразу до суворої дисципліни в колежі, навчання з примусу та із застосуванням физічних покарань було для нього нестерпним.. Проте саме тут Монтень здобув широкі гуманітарні знання, розширив коло своїх улюблених авторів такими іменами, як Овідій, Вергілій, Теренцій, Плавт. У колежі він також виявив інтерес до театру, до чого заохочував учнів директор закладу, до поезій та риторичних ігор, які, за висловом Еразма Роттердамського, є гімнастикою для інтелекту. На погляди Монтеня вплинули ідеї стоїцизму та скептицизму.

Про життя Монтеня з 14 до 22 років збереглося мало відомостей. 1556 року молодий Монтень був радником в податковому суді Періге, зайнявши посаду батька, який на два роки перейшов на пост мера Бордо. Дослідники життя Монтеня припускають, що в цей час у Гійєнському колежі він прослухав курс філософії гуманіста Марка Антуана Мюре, потім продовжив освіту на факультеті права Тулузького, а згодом і Паризького університетів..

Юридична кар'єра була нетиповою для старшого сина шляхетської родини, якого зазвичай чекала кар'єра військового, дипломата чи функціонера при королівському дворі. Та на відміну від свого батька, Мішель не мав схильності до фізичних вправ за винятком верхової їзди.

Ставлення до релігії Монтень був вихований в католицькій вірі й усе життя ретельно дотримувався всіх релігійних приписів. Сучасники не сумнівалися в щирості його ставлення до віри. Водночас Монтень вважав, що віру людина не обирає, а її нав'язують чужою волею: «Ми християни таким самим чином, як ми є перигорцями або німцями»Essais, II, 12, p.540, «Ми одержуємо віру не від міркування чи інтелекту, а від авторитету й чужої волі»Essais, II, 12, p. 608. А в самому кінці «Проб» Монтень, посилаючись на цитату з Горація, пише, що присвячує свою старість Аполлонові. Тож оцінки щодо ставлення Монтеня до релігії дуже різняться. Так Сен-Бев та Андре Жід вважали його невіруючим, П'єр Вілле вважав його щирим католиком, для Жеральда Накама світогляд Монтеня був близьким до протестантизмуGéralde Nakam, Montaigne et son temps. Les évènements et les Essais, Nizet, 1982, Турнон та Мішель Онфре вважають Монтеня прихильником фідеїзмуA. Tournon, Montaigne en toutes lettres, Bordas, 1989Michel Onfray, Du droit à l'athéisme, Le Monde du 6-7 février 2011, p. 26., а на думку Софі Жама, Монтень був новим християнином, який не хотів замовчувати єврейське коріння своєї родиниSophie Jama, L'Histoire juive de Montaigne, Flammarion, 2001.. Проте 1676 року за поданням Жака Беніня Боссюе «Проби» Монтеня були занесені до списку книжок, заборонених католицькою церквою (Index Librorum Prohibitorum).

Суддівство (1556—1570)

З 22 до 37 років Монтень працював суддею в суді Періге, а після його ліквідації 1557 року, в парламенті Бордо, де засідав свого часу дядько Монтеня, двоє двоюрідних братів його матері, а також його дід та батько майбутньої дружини Монтеня.

Парламент Бордо складався з трьох палат: Великої палати або палати подань, а також двох палат розслідувань, які займалися вивченням надто складних справ. Саме в одній з цих палат працював Монтень. Парламент не лише вершив правосуддя, а й реєстрував едикти та укази короля, які без такої реєстрації не підлягали виконанню. У періоди нестабільності (зокрема під час релігійних воєн, які розпочалися 1562 року й тривали майже 30 років), міський парламент співпрацював з губернатором міста, призначеного королем, та мером міста, якого обирав муніципалітет, у справі дотримання громадського порядку. Члени парламенту кооптувалися до нього, посада в парламенті продавалася або передавалася іншому після відставки й відмови від неї.

Посада радника парламенту передбачала також участь в політичних місіях. Особливо почесними були місії до королівського двору. Монтень мав близько десяти таких місій до двору Генріха II, Франциска II та Карла IX. Монтень був захоплений атмосферою королівського двору, проте його незалежний дух не поєднувався з роллю придворного й від кар'єри при дворі він відмовився.

Етьєн де ля Боесі

Найпримітнішою подією цього періоду життя була зустріч 25-річного Монтеня з поетом Етьєном де ля Боесі. Ля Боесі також засідав у парламенті Бордо. На час знайомства з Монтенем йому було 28 років, у 32 роки ля Боесі помер. Ля Боесі на час знайомства мав більший життєвий досвід за свого майбутнього друга: виріс сиротою, був вже одруженим, брав участь в пацифікації Гвієнни під час заворушень 1561 року. Ля Боесі мав юридичну освіту, був ерудитом з широкими гуманітарними знаннями, писав латинськомовні вірші та політичні трактати. Найвідомішим твором ля Боесі є його «Міркування про добровільне рабство». Цю промову Монтень навіть збирався включити до своїх «Проб», проте відмовився від цього через реакцію протестантських кіл, які вважали цей твір випадом проти короля.

Дружба Монтеня та ля Боесі стала легендарною. У виданні 1588 року Монтень так афористично пояснив причину дружби з ля Боесі: «Тому що це він, тому що це я» («parce que c’était lui, parce que c’était moi»). Ця приписка була зроблена Монтенем на полях свого особистого примірника «Проб». Одним чорнилом — «тому що це він» та іншим чорнилом — «тому що це я».

Монтень був товариською людиною й мав чимало приятелів, проте дружбу з ля Боесі вважав винятковою, такою, що «трапляється раз на триста років».Essais, I, 28. Але дружба тривала не довго. Ля Боесі помер 1563 року, як гадають, заразившись під час епідемії чуми.

Одруження Після втрати друга Монтень спробував знайти розраду в любовних пригодах. Всупереч християнським догмам Монтень підкреслює природність і необхідність статевих зносин як джерела задоволення. Особистому досвіду в коханні присвячено три розділи «Проб» — «Про силу уяви», «Про три види спілкування», «Про Віргілієві вірші». Жоден з романів Монтеня не тривав довго. Період любовних пригод закінчився 1565 року, коли Монтень вирішив одружитися. Він узяв шлюб 23 серпня 1565 року з 20-річною Франсуазою де ла Шассень, що походила із заможної родини представників Бордоського парламенту. 1569 року батько Франсуази навіть став головою парламенту Бордо. Не відомо, чи був щасливим шлюб Монтеня. З цього приводу залишилися доволі суперечливі свідчення. Загалом Монтень не ототожнював шлюб з коханням. Він був переконаний у потрібності інституту шлюбу й дотримувався звичаїв, пов'язаних зі статусом одруженого, проте завжди спав у окремій спальні. З іншого боку, відомо, що дружина Монтеня після його смерті доклала великих зусиль для збереження пам'яті про свого чоловіка, а особливо його літературної спадщини..

Після смерті батька 1568 року, від якого Монтень успадкував чималі статки та родинну садибу, Монтень відійшов від служби в магістраті. На перехід до приватного життя могла також вплинути передчасна смерть п'яти з шести його дочок. Щоправда, 1569 року Монтень зробив подання на вступ до Великої палати, проте в цьому йому було відмовлено. Після цього він остаточно відійшов від міських справ і 23 липня 1570 року передав свою посаду Флорімонові де Ремону.

Письменницька праця (1571—1592) Після відставки з посади в парламенті Бордо Монтень змінив своє життя. Він переселився у свою садибу, де вирішив зайнятися веденням господарства, самоосвітою та роздумами. Проте його відставка не означала ізоляції від світу. На прохання короля він виступає посередником в конфлікті, згодом приймає своє обрання на посаду мера Бордо, хоча відмовляється від будь-яких почестей та залишає вільний час і для себе.

1571 року за указом Карла IX Монтень став лицарем Ордена Святого Михайла. 1573 року король також присвоює йому почесне придворне звання «gentilhomme ordinaire du roi». Лідер гугенотів Генріх Наваррський, майбутній Генріх IV також присвоїв Монтеню почесне придворне звання 1577 року. 1579 року Генріх III створив орден Святого Духа, й Монтень був нагороджений кольє ордена, хоча точно не відомо, за які саме заслуги його було відзначено.

Монтень часом залишав свою садибу навіть на тривалий час і вирушав у мандри країнами Європи.

«Проби»

В одній з веж свого замку Монтень облаштував бібліотеку, яка була його улюбленим місцем інтелектуального дозвілля: читання, роздумів, мріяння та літературної праці.