Джек Керуак (, справжнє ім'я Жан-Луї Лебрі де Керуак, 12 березня 1922, Ловелл, Массачусетс — 21 жовтня 1969, Сент-Пітерсберг, Флорида) — культовий американський письменник, поет, есеїст, чільний представник і літописець літературного покоління, що сформувалося у 1940-х роках у Нью-Йорку і Сан-Франциско і було назване Керуаком «Beat Generation». Писав у стилі «спонтанної прози». Найвідоміший твір Керуака — роман «У дорозі» (1957)Номер 39 у Рейтингу 100 найкращих книг усіх часів журналу Ньюсвік (Newsweek's Top 100 Books — список 100 найкращих книг усіх часів журналу Ньюсвік ) приніс йому славу великого американського письменника і «короля бітників».
Дитинство та юність Джек Керуак народився у Ловеллі, штат Массачусетс (Нова Англія) у католицькій франко-канадській сім'ї вихідців з Квебеку бретонського походження. Батько Лео Алсід Керуак був власником типографії у Ловеллі і видавав місцеву газету «The Spotlight» («Прожектор»); він пиячив і помер від раку шлунку у 1946. Зате до матері, котру звали Ґабріель Анж Л'Евеск, Джек був прив'язаний все життя. Рідною для нього була діалектна франко-канадська мова жуаль. Англійську почав вивчати тільки з 6-річного віку. Ще коли Джекові було чотири роки, його старший брат Жерар, що мав 9 років, помер від ревматизму. Його смертю Джек був сильно вражений, він вірив, що Жерар супроводжує його як ангел-охоронець. Згодом він написав про нього роман «Видіння Жерара».
Керуак відвідував парафіяльну школу в Ловеллі, де навчався в отців-єзуїтів. Він талановито грав у американський футбол, завдяки чому отримав спортивну стипендію на навчання у Колумбійському університеті, куди вступив 1940 року, перед тим рік провчившись на підготовчому відділенні університету — коледжі Горація Манна у Нью-Йорку. Слідом за Керуаком до Нью-Йорка в Квінз переселилися його батьки.
В університеті Джек закохався в студентку Еді Паркер (1922—1993), яка прибула з Мічигана.
Проте після першого року навчання він отримав травму гомілки і через конфлікт із тренером покинув футбол. Йому не продовжили стипендії, і він пішов з університету. У 1942 році Керуак записався моряком на торговий флот, внаслідок чого з'явився його перший роман «The Sea is My Brother» («Море — мій брат»), що довго вважався втраченим і вийшов друком тільки 2010 року. У червні 1943 Керуак вступив на службу до військово-морських сил США. Він заявив, що не стане нікого вбивати, навіть якщо накажуть, і через 8 днів його демобілізували з діагнозом «індиферентна настроєність» і «параноїдальна шизофренія».
Біт-покоління Після повернення до Нью-Йорка Джек, прагнучи стати письменником, у 1943 році відновив навчання в Колумбійському університеті. Там познайомився зі студентом Люсьєном Карром (1925—2005). Карр крутився в навколомистецьких колах і ввів Керуака у богемне середовище, що сформувалося при Колумбійському університеті. Через нього Керуак познайомився на початку 1944 року з Алленом Ґінзберґом (1926—1997) і Вільямом Берроузом (1914—1997).
Вільям Берроуз, Аллен Ґінзберґ, Люсьєн Карр, Джон Кліллон Голмс (1926—1988) і Джек Керуак стали близькими друзями. Вони вели бурхливе богемне життя — алкоголь, наркотики (тривалий час Керуак був залежним від бензедрину), сексуальна розгнузданість. У дослідженні нью-йоркського дна вони мали досвідченого гіда Герберта Ганкі (1915—1996), який був вуличним волоцюгою, злодієм із кількома тюремними термінами і гомосексуалом; у 1939 році Ганкі перебрався з Чикаґо до Нью-Йорка, де упродовж 10 років утримував кримінальну славу «мера 42-ї вулиці». Проте поряд із цим відбувалися пошуки духовного вдосконалення і власного літературного шляху; безумовним авторитетом щодо літературних смаків був Берроуз. Їхнє середовище Керуак під час розмови з Голмсом у 1948 році назвав «Beat Generation» від жарґонного нью-йоркського слова «beat», запозиченого від Ганкі, що означало «розбитий, виснажений, спустошений». Цей вислів дав назву цілому поколінню американської літератури.
Еді Паркер знімала квартиру на Мангеттені на Верхньому Вест-сайді на 118-ій вулиці спільно з Джоан Воллмер (1923—1951), студенткою приватного Барнард-коледжу. Джоан була дружиною студента-юриста Пола Адамса, проте його забрали на війну. До їхнього спільного помешкання вчащала компанія Керуака. Джоан Волмер стала центральною постаттю їхнього гуртка і «музою» майбутніх письменників. Керуак вирішив поселитися разом з Еді Паркер в її спільній квартирі із Джоан.
У серпні 1944 року з Керуаком трапилася неприємна історія. Вони разом з Люсьєном Карром збиралися сісти на корабель і попливти до Франції, нещодавно звільненої в результаті висадки союзників у Нормандії. Проте вночі на 14 серпня під час п'яної бійки Люсьєн Карр убив ножем Девіда Камерера (1911—1944), друга Берроуза; обидва були гомосексуалами. Керуак, як свідок цієї сцени, спробував допомогти приховати сліди злочину, однак Карр наступного дня здався поліції. Керуака і Берроуза заарештували як свідків. Ця історія отримала гучний розголос, оскільки і Карр, і Берроуз походили з респектабельних сімей, а історія мала гомосексуальний присмак. Проте якщо Берроуза звільнили під заставу, то батько Джека навіть чути не хотів про те, аби допомогти йому. Гроші під заставу внесла сім'я Еді Паркер, з якою Керуак пообіцяв одружитися. Свідками під час церемонії шлюбу 22 серпня 1944 року в Нью-Йоркській мерії були детективи. Після звільнення з тюрми Керуак оселився з Еді Паркер в її рідному місті Ґросс-Пойнт-Парку, штат Мічиган. Проте, через 2 тижні Джек покинув її та пішов у море на торговельному судні. Так само і чоловік Джоан Волмер Пол Адамс, повернувшись додому, був вражений її пристрастю до наркотиків і розлучився з нею.
Історія з Карром відображена у романі «And the Hippos Were Boiled In Their Tanks» («І бегемоти зварилися в своїх баках»), що його Керуак написав разом із Берроузом протягом 1944—1945 років. Проте, опублікований повністю він був тільки після смерті Карра.
У грудні 1946 року з Денвера, штат Колорадо до Нью-Йорка прибув Ніл Кесседі, який мав за собою кілька тюремних термінів за автокрадіжки. Керуак на той час проживав у Патерсоні, штат Нью-Джерсі. Ніл Кесседі хотів у нього «навчитися писати», а Керуак прагнув навчитися життя. Під впливом розмов із Нілом він у липні 1947 вирушив із Нью-Йорка автостопом через всю Америку до Сан-Франциско.
Пізніше, проживаючи з матір'ю у Нью-Йорку на Лонґ-Айленді, Керуак працює над романом «The Town and the City» («Містечко і місто»), котрий було видано у 1950 році. Роман написаний у традиційній манері, на якій позначився сильний вплив Томаса Вулфа. У ньому виведені під зміненими іменами Ґінзберґ, Берроуз, Карр, Камерер, Ганкі, Джоан Воллмер, Еді Паркер. Себе Керуак змалював під іменем Пітер Мартін. Згодом, незважаючи на позитивні критичні відгуки, сам він вважав цей твір провальним.
Під впливом дружби з Нілом Кесседі і подорожей Америкою та Мексикою протягом 1947—1950 років Керуак почав працювати над романом «On the Road» («У дорозі»), де вивів себе під іменем Сала Парадайза, а Ніла під іменем Діна Моріарті.
Легенда про Дулуоза Після повернення з Мексики у 1950 році Керуак одружився вдруге. Джоан Геверті тільки-но овдовіла по тому, як її чоловік Білл Каннастра — товариш Керуака, розбився влітку 1950 в метро, вискочивши з вагона на ходу. Джек разом із Джоан оселилися на Мангеттені.
В той час разом із Джоном Клеллоном Голмсом він відвідує курси літературної майстерності.
У лютому 1951 року Керуак отримав листа від Ніла Кесседі котрий оповідав про свою коханку Джоан Андерсон. Лист на 40 сторінок був написаний у своєрідній манері розмови Ніла, безперервним спонтанним монологом, одним реченням, без жодних розділових знаків. Цей стиль письма склав великий вплив на Керуака, він вирішив, що знайшов свій літературний метод, який називав «мускульним потоком». Упродовж трьох тижнів у квітні 1951 року він переписав роман «On the Road» на рулоні телетайпного паперу, довжиною 147 метрів, склеєному скотчем, щоби не відволікатися під час закладання листків у друкарську машинку. Текст був безперервним, без абзаців і полів.
Наприкінці 1951 року Керуак розлучився з Джоан Геверті, попри її вагітність. 16 лютого 1952 року вона народила його єдину дитину — доньку Джанет «Ян» Керуак (1952—1996), проте Керуак ще упродовж 8 років оскаржував своє батьківство.
У цей період він задумав створити епопею про їхнє середовище під назвою «Легенда про Дулуоза». З уривків, котрі не увійшли до роману «On the Road» про події 1946—1952 років, Керуак пише у 1951—1952 роках роман «Visions of Cody» («Видіння Коді»), у якому уперше зустрічається ім'я Джека Дулуоза, під яким він зобразив себе самого. Ніл Кесседі виведений під іменем Коді Померей.
Згодом Керуак отримав роботу кондуктора на залізниці, потім наглядача за лісовими пожежами у штаті Вашингтон. У той час починається паломництво бітників до Сан-Франциско, вони близько сходяться з поетами Західного узбережжя, котрі теж вважаються бітниками — Філіпом Ламантія, Ґреґорі Корсо, Лоуренсом Фелінґетті, Пітером Орловскі, Ґері Снайдером. Ці події з 1953 року описані Керуаком у романі «The Subterraneans» («Підземні»), над яким він працював у жовтні 1953 року у Нью-Йорку, і де він фігурує під іменем Лео Персп'є.
У 1954 році в бібліотеці в Сан-Хосе у Каліфорнії Керуакові потрапила до рук «Буддистська Біблія» Двайта Ґоддарда, і відтоді він захопився буддизмом. Хоча вперше інтерес до східних філософій у нього з'явився у 1946 році. Під впливом творів давньоіндійського проповідника Ашвагхоші Керуак написав у 1954 році збірку віршів «San Francisco Blues».
7 жовтня 1955 року у Сан-Франциско мав відбутися поетичний вечір у «Six Gallery», організований для промоції молодих поетів Сан-Франциско і Нью-Йорка. Керуак прибув товарним поїздом з Лос-Анджелеса, перед початком акції познайомився на вулиці з Ґері Снайдером. Виступило п'ять поетів: Філіп Ламантія, Майкл МакКлюр, Філіп Вейлен, Аллен Ґінзберґ і останнім Ґері Снайдер. Керуак був п'яний і не зміг вийти на сцену. Ґінзберґ читав передостаннім; його поема «Howl» («Крик») викликала фурор. У ритм читання Керуак з місця вигукував «Go! Go!». Ця акція стала першим публічним виступом поетів Beat Generation і початком феномену «поетичного ренесансу Сан-Франциско».
Під впливом Ґері Снайдера Керуак захопився буддизмом, результатом стали збірка сутр «The Scripture of the Golden Eternity» і поема «Old Angel Midnight», написані у 1956 р.
Про події 1955—1956 років, коли Керуак проживав у Мехіко, йдеться у повісті «Tristessa» («Трістесса»), написаній у цих роках; в ній він виступає під іменем Джека Дулуоза. Тоді ж у серпні 1955 року було написано поему «Mexico City Blues» («Блюзи Мехіко») у стилі джазової імпровізації.
Події 1956—1957 років, у тому числі, поїздки в лютому 1957-го до Танжера, де перебував Вільям Берроуз, і куди прибув Аллен Ґінсберґ, а звідти до Парижа і Лондона, описані у романі «Desolation Angels» («Ангели спустошення»), над яким Керуак працював упродовж 1956—1961 років, і в якому він введений під іменем Джека Дулуоза.
Саме Керуак придумав назву роману, над яким Берроуз працював у Танжері, «Naked Lunch» («Голий ланч»), коли Аллен Ґінсберґ неправильно відчитав назву, написану рукою Берроуза, «Naked Lust» («Гола хтивість»).
Окрім змалювання середовища «Beat Generation», Керуак написав кілька романів на тему дитячих років і юності, проведених у Ловеллі: «Доктор Сакс» (написаний 1952 року в Мехіко разом з Берроузом), який вважав своїм найкращим твором, «Меґґі Кессіді» (написаний 1953 року), і «Видіння Жерара» про останні місяці життя його брата Жерара (створений 1956 року), а також експериментальний роман «Book of Dreams» («Книга снів»), яку писав впродовж 1952—1960 років. Жодного з них у той час він не міг опублікувати.
Король бітників