Су-30 (за кодифікації НАТО — Flanker-C) — радянський/російський двомісний багатоцільовий винищувач покоління 4++. Розроблений на основі Су-27УБ. Призначений для завоювання переваги в повітрі, далекого патрулювання, супроводу літаків дальньої авіації, радіолокаційного спостереження, наведення і управління, а також може використовуватися як навчально-бойовий літак.
На відміну від Су-27УБ, Су-30 здатний виконувати бойові дії, пов'язані з великою дальністю і тривалістю польоту і ефективним управлінням групою винищувачів. На Су-30 застосовувалися системи дозаправляння пальним у польоті, навігаційні системи, було розширено склад апаратури управління груповими діями, а також вдосконалено систему життєзабезпечення. За рахунок встановлення нових ракет і системи управління озброєнням, було значно підвищено бойову ефективність літака.
Історія створення Досвід експлуатації одномісних винищувачів показав, що в сучасному повітряному бою навантаження на льотчика є надто великими, які викликані необхідністю маневрувати та одночасно керувати комплексом сучасного озброєння. Тому було вирішено ввести до екіпажу льотчика-оператора, який міг би вирішувати тактичні та навігаційні завдання, здійснювати управління групою літаків, а за потреби й брати управління літаком на себе, розвантажуючи льотчика під час тривалих польотів. Крім того, другий член екіпажу безсумнівно позитивно впливав у психологічному плані. Тому ще в середині 80-х років у КБ Сухого розпочалися перші опрацювання концепції бойового двомісного винищувача. Керівником проєкту було призначено І. В. Ємельянова.
Базовою машиною для розроблення нового проєкту став Су-27УБ, що мав двомісну кабіну екіпажу, великий внутрішній запас палива і десять точок підвіски озброєння. Безпосереднім прототипом нового варіанта винищувача-перехоплювача слугував дослідний літак-лабораторія Т-10У-2, оснащений системою дозаправляння паливом у повітрі. Дальні перельоти, здійснені на цій машині в 1987—1988 роках, переконали конструкторів у можливості поліпшення бойових якостей серійного перехоплювача Су-27П.
Для відпрацювання нової концепції влітку-восени 1988 року на ІАПО, що випускав серійні Су-27УБ, силами співробітників Іркутської філії ДКБ Сухого (під керівництвом В Макріцкого) і місцевих фахівців було доопрацьовано два навчально-бойових літаки іркутського складання, які отримали в ОКБ шифри Т-10ПУ-5 і Т-10ПУ-6, а на заводі — виріб «10-4ПУ». Машини оснастили системою дозаправляння в повітрі, новою системою навігації, модернізованими системами дистанційного керування та керування озброєнням.
Перші два збудовані літаки з № 79371010101 і № 79371010102 надійшли до ЛІІ на випробування, після завершення яких були передані пілотажній групі А. Н. Квочура. Вони були перефарбовані у червоно-синьо-білі кольори та отримали бортові номери 596 і 597. Перше публічний виступ пілотажної групи та показ Су-30 відбулися під час авіаційної виставки у 1992 році. Саме з цього моменту в РФ поновилися показові польоти та участь у різноманітних міжнародних виставках військової авіаційної техніки.
Однак у зв’язку з розпадом СРСР і важкою економічною ситуацією виробництво Су-30 велося дуже повільно. 148-й Центр бойового застосування та перенавчання льотного складу авіації військ ППО в Саваслейці отримав літаки № 96310107035, № 96310107023, № 96310104007, № 96310104010, № 96310107037 виробництва 1994—96 рр. Два літаки взяли участь в авіашоу RIAT'97.
Участь літаків у виставках зацікавила іноземних потенційних покупців. Оскільки РФ вже не мала можливості закуповувати бойові літаки, було вирішено поставляти Су-30 іноземним замовникам, що дозволило б підтримати вітчизняну авіаційну промисловість. У результаті на базі Су-30 розпочалися роботи над експортними модифікаціями.
Першим іноземним замовником Су-30 стала Індія. Індійська модифікація Су-30К («комерційний») незначно відрізнялася від базової моделі складом обладнання. Загалом було збудовано 18 машин.
Надалі літак неодноразово модернізувався за запитами різних іноземних замовників і постачався за кордон. У середині 2000-х років на літак звернули увагу й російські замовники, і на базі однієї з останніх модифікацій для Індії — Су-30МКІ була розроблена модифікація для Росії — Су-30СМ. 21 вересня 2012 року літак уперше піднявся в небо, і вже до кінця року два перші серійні літаки були передані ВПС.
Виробництво та обслуговування в умовах санкцій 10 жовтня 2024 року міжнародна розвідувальна спільнота InformNapalm звернулася до французьких компаній Thales і Safran у зв’язку з використанням їхнього обладнання на російських винищувачах, яке обслуговується в Казахстані. З’ясувалося, що компанія ARC Group забезпечує сервісне обслуговування російських Су-30СМ в обхід міжнародних санкцій, використовуючи авіоніку виробництва Thales і Safran.
Призначення Цей літак був створений завдяки зусиллям конструкторів та технологів агрегатно-складальних і монтажно-випробувальних цехів, а також конструкторів СКО. На відміну від одномісних Су-27П, серійний Су-30 призначався для: завоювання панування в повітрі; далекого патрулювання і супроводу літаків стратегічної авіації; радіолокаційного дозору, наведення і управління; навчання льотного складу.
Су-30 міг виконувати всі навчальні та бойові завдання Су-27УБ і при цьому був наділений додатковими можливостями: виконання бойових дій, пов'язаних з дуже великими дальністю і тривалістю польоту; ефективнішого керування групою винищувачів
Розширення діапазону можливостей на Су-30 забезпечувалося установленням наступних нових систем: системи дозаправки пальним у польоті; радіосистеми дальньої навігації; розширеного складу апаратури управління груповими діями; вдосконаленої системи життєзабезпечення.
Технічний опис проєкту
Загальні відомості
Літак побудований за нормальною аеродинамічною схемою і має так звану інтегральну компоновку. Средньорозташоване трапецієподібне крило невеликого подовження, оснащене розвиненими напливами, плавно сполучається з фюзеляжем, утворюючи єдиний тримальний корпус. Два двоконтурні турбореактивні двигуни з форсажними камерами типу АЛ-31Ф розміщені в окремих мотогондолах, встановлених під тримальним корпусом літака на відстані один від одного, що дозволяє уникнути їх аеродинамічного взаємовпливу і підвішувати між ними за схемою «тандем» дві керовані ракети. Надзвукові регульовані повітрозабірники розташовані під центропланом.
Обтічники шасі плавно переходять в хвостові балки — службові платформами для установки суцільноповоротних консолей горизонтального оперення з прямою віссю обертання, двокілевого, рознесеного по зовнішніх бортах хвостових балок, вертикального оперення і підбалочних гребенів.
Літак спроєктовано за концепцією «електронної стійкості», і він не має традиційної механічної проводки управління в поздовжньому каналі — замість неї використовується (СДУ). Шасі літака трьохопорне, прибиране, з одним колесом на кожній опорі.
Основні відмінності від літака Су-27УБ встановлена система дозаправки паливом у польоті з випущеної штангою в передкабінному відсіку ліворуч; встановлена спеціальна апаратура зв'язку та наведення, на приладовій дошці задньої кабіни змонтований широкоформатний телевізійний індикатор тактичної обстановки.
Основне бортове радіоелектронне обладнання
Система керування озброєнням Система керування озброєнням «повітря-повітря» Радіолокаційний прицільний комплекс Оптико-електронна прицільна система Оптико-локаційних станцій Нашоломні системи цілевказівки Система єдиної індикації з індикатором на лобовому склі Запитувач апаратури системи розпізнавання Система керування озброєнням «повітря-поверхня» Кольорові багатофункціональні рідкокристалічні індикатори Бортова цифрова обчислювальна машина Супутникова навігаційна система Система керування зброєю Система дистанційного керування літаком Відповідач системи державного розпізнавання Антенно-фідерна система Пілотажно-навігаційний комплекс Цифрова обчислювальна машина Інформаційний комплекс вертикалі і курсу Радіотехнічна система ближньої навігації Система міжнародної навігації Система автоматичного керування Інформаційний комплекс висотно-швидкісних параметрів Система повітряних сигналів Засоби радіоелектронного протидії Станція попередження про опромінення з блоком наращиваемого пристрої Пристрій скидання дипольних відбивачів і хибних теплових цілей Станція активних перешкод (в контейнері) Комплекс засобів зв'язку Зв'язкова радіостанція МВ-ДМХ діапазону Зв'язкова радіостанція МВ-ДМХ діапазону Зв'язкова радіостанція КВ діапазону Бортова автоматизована система контролю Узагальнена система вбудованого контролю і попередження екіпажа Апаратура реєстрації польотної інформації Бортова апаратура оповіщення про аварійні ситуації Система відео реєстрації Бортовий відеореєстратор Телевізійна камера переднього огляду Відеоконтролер Літаковий відповідач Система телекомандного наведення Оптико-електронна прицільна система контейнерного типу
БРЛС Н011 Барс Тактико-технічні характеристики (для літака Су-30МКІ) Діапазон частот: Х (8 — 12 ГГц) Зона контролю: Електронне сканування: По азимуту: ± 3 — 10 ° По куті місця: −14 — +40 ° Механічне сканування: По азимуту: ± 70 ° Кількість каналів приймача: 3 Кількість цілей, що обробляються одночасно: Супроводжуваних: 15 Обстрілюваних: 4 Коефіцієнт шуму приймача: не більше 3 дБ Потужність передавача: Імпульсна: 4,5 кВт Середній: 1,5 кВт Підсвітки і наведення: 1 кВт Дальність виявлення цілей (не менше): «Винищувач»: 120—140 км «Залізничний міст»: 80-120 км «Група танків»: 40-50 км «Есмінець»: 120—150 км Максимальна роздільна здатність: 10 м
Варіанти та модифікації Су-30МК (модернізований, комерційний) — двомісний ударний літак, призначений для постачань на експорт. Спочатку створювався для ВПС Росії, але економічна криза змусила Міністерство оборони РФ відмовитися від закупівель літаків цього типу. Су-30МКА (модернізований, комерційний, алжирський) — версія Су-30МК для Алжиру. Су-30МКІ (модернізований, комерційний, індійський; Flanker-H) — версія Су-30МК для Індії. Су-30МКК (модернізований, комерційний, китайський; Flanker-G) — версія Су-30МК для Китаю. Су-30МК2 — вдосконалена версія Су-30МК. Ціна 50 млн. USD. На кінець лютого 2012 збудовано 130 екземплярів модифікаціїInterfax: Су-30 разбился на Дальнем Востоке. Експортується в Китай, Індонезію, В'єтнам, Венесуэлу та Уганду Су-30МКМ (модернізований, комерційний, малайзійська) — версія Су-30МК для Малайзії. Заснована на версії Су-30МКІ. Су-30МКВ (модернізований, комерційний, венесуельський) — версія Су-30МК2 для Венесуели. Су-30М2 — модернізований Су-30МК2, призначений для ВПС Росії. Су-30СМ — літак з планером Су-30МКІ(М), призначений для ВПС Росії. Обладнаний деяким іноземним устаткуванням, наприклад, індикатор на лобовому склі та двигунами АЛ-31ФП з керованим вектором тяги Су-30СМ2 — збільшено дальність виявлення та розпізнавання повітряних цілей. До складу озброєння додано нові високоточні засоби ураження повітряних, наземних та морських об’єктів на дальності кілька сотень кілометрів. На експортних модифікаціях Су-30 широко застосовується обладнання іноземного виробництва — бортові комп'ютери, навігаційне устаткування і т. д. ОКБ «Сухой» співпрацює з постачальниками з Франції, Індії, Ізраїлю.
Бойове застосування Інтервенція Росії в Сирію
У вересні 2015 року Росія вперше розгорнула винищувачі Су-30СМ на території аеропорту імені Басіля аль-Ассада у Латакії, Сирія. Щонайменше чотири Су-30СМ були зафіксовані на супутниковому знімку . Наприкінці грудня 2015 року на авіабазі Хмеймім перебувало 16 Су-30СМ. У рамках їхнього бойового розгортання вони забезпечували підсвітку цілей для бомбардувальників, які здійснювали авіаудари по групах повстанців.