«Убивство в Месопотамії» () — детективний роман британської письменниці Агати Крісті з циклу про Еркюля Пуаро. Вперше опублікований у Великій Британії 6 липня 1936 року видавництвом Collins Crime Club; у США — того ж року видавництвом Dodd, Mead and Company.
Роман належить до «східного циклу» Крісті і ґрунтується на її особистих враженнях від археологічних експедицій в Іраку разом із чоловіком Максом Малловеном у кінці 1920-х — на початку 1930-х років. Дія відбувається на вигаданому розкопі Тель-Ярімджах (Tell Yarimjah) поблизу Хассаніє (Hassanieh) в Іраку в період британського мандату.
Роман є хронологічним приквелом до «Убивства у «Східному експресі»»: події відбуваються незадовго до того, як Пуаро сідає на потяг у Сирії.
Сюжет Медсестра Емі Лезерен прибуває на археологічні розкопки поблизу Гассаніє в Іраку, щоб допомогти шведсько-американському археологу, доктору Еріку Лейднеру, у догляді за його, як здається, невротичною дружиною Луїзою. У перші ж дні Емі дізнається, що раніше Луїза була одружена з німцем на ім'я Фредерік Боснер. П'ятнадцять років тому, під час Першої світової війни, Боснера заарештували за шпигунство у Державному департаменті США й засудили до страти; він утік з-під варти, але пізніше загинув у залізничній катастрофі. Луїза розповідає, що щоразу, коли вона відчувала прихильність до іншого чоловіка, вона отримувала погрози вбивством нібито від Фредеріка. Три роки тому вона познайомилася з Лейднером, і тоді жодних листів не надходило. Вона вийшла за нього заміж, але невдовзі після весілля знову отримала лист, після чого послідувала ймовірна спроба отруєння газом. Відтоді вона супроводжує чоловіка на розкопках, не повертається до Америки й не отримувала нових листів — аж донедавна; саме вони стали причиною її страхів. За тиждень, після отримання чергового листа з погрозами, Луїзу знаходять мертвою у власній спальні в житловому комплексі експедиції поблизу місця розкопок. Доктор Джайлс Райллі визначає, що її вдарили дуже важким тупим предметом.
Початкове розслідування під керівництвом капітана Мейтленда не знаходить знаряддя вбивства, але підтверджує, що злочин учинив хтось із присутніх на розкопках. Райллі дізнається, що Еркюль Пуаро подорожує Іраком, і звертається до нього по допомогу. Після прибуття Пуаро зауважує, що спальня має лише один вхід, єдине вікно зачинене й заґратоване, а килимок біля умивальника заплямований кров'ю. Енн Джонсон, колега Лейднера, стверджує, що чула крик, але не впевнена в цьому. Дочка Райллі, Шейла, зауважує, що жертва привертала увагу кожного чоловіка, особливо одного з давніх друзів Лейднера — Річарда Кері. Пуаро цікавиться історією, яку Луїза розповіла медсестрі Лезерен про свого першого чоловіка; він розмірковує, чи не перебуває Боснер або його значно молодший брат Вільям (який, імовірно, живий, але його місцеперебування невідоме) серед членів команди. Двоє чоловіків — епіграфіст отець Лавіньї та наркозалежний історик Джозеф Меркадо — підходять за віком на роль Фредеріка. Крім того, троє молодших чоловіків — асистенти розкопок Білл Коулман та Девід Еммотт, а також фотограф Карл Райтер — за віком відповідають Вільяму. Райтер, зокрема, має німецько-американське походження і зазнавав глузувань з боку Луїзи через свою сором'язливість і ніяковість. Однак він, здається, має алібі. Пуаро також заінтригований тим, що листи, які отримувала Луїза, очевидно, були написані її власним почерком.
Після похорону Луїзи медсестра Лезерен зустрічається з міс Джонсон на даху будинку експедиції. Джонсон стверджує, що знає, як хтось міг проникнути всередину непоміченим, але не вдається в подробиці. Тієї ж ночі міс Джонсон несвідомо випиває склянку хлоридної кислоти, яку підставили замість звичайної води на її нічному столику. Емі доглядає за міс Джонсон і чує, як та перед смертю згадує «вікно». Медсестра не вірить у самогубство міс Джонсон і розмірковує, чи не натякала та на спосіб підміни кислоти. Провівши день за відправленням телеграм, Пуаро збирає всіх разом і викриває, що обох жінок убив доктор Ерік Лейднер, який насправді є Фредеріком Боснером. Справжній Лейднер загинув у залізничній катастрофі 15 років тому — коли Боснер натрапив на його тіло й побачив знівечене обличчя, він прибрав його особу, щоб утекти від влади.
Боснер був хворобливо владним щодо Луїзи. Щоб відлякати її від стосунків з іншими чоловіками, він надсилав їй листи, які ретельно імітував під її почерк, аби поліція їй не повірила. Листи припинилися, коли через дванадцять років він одружився з нею сам, і вона його не впізнала. Коли Луїзу привабив Річард Кері, Боснер вирішив убити її, щоб вона не дісталася нікому іншому. У день вбивства Боснер, перебуваючи на даху, заманив її до вікна за допомогою маски, якою лякав її попередніми ночами. Коли вона визирнула вгору, він скинув на неї жорно, яке потім затягнув назад на дах за допомогою прив'язаної мотузки. Під приводом перевірки її стану він зачинив вікно спальні, пересунувши тіло та килимок під ним на місце, де їх пізніше знайшли. Потім він використав Емі як частину свого алібі, щоб відвести від себе підозру. Міс Джонсон була вбита через те, що почала здогадуватися про спосіб убивства Луїзи.
У результаті розслідування Пуаро з'ясовується, що отець Лавіньї — це насправді Рауль Меньє, торговець краденими артефактами. Оскільки Лейднер знав Лавіньї лише за репутацією, Меньє вдалося видати себе за нього, викрадаючи знайдені на розкопках артефакти та замінюючи їх майстерними копіями. Завдяки попередженням, надісланим Пуаро, Меньє та його спільника Алі Юсуфа заарештовують у Бейруті. Шейла виходить заміж за Девіда Еммотта, а медсестра Лезерен повертається додому до Англії.
Персонажі
Еркюль Пуаро — відомий бельгійський детектив. Залучений до розслідування справи під час подорожі Близьким Сходом. Емі Лезерен — професійна медсестра, яка прибуває на розкопки Еріка Лейднера, щоб доглядати за його дружиною Луїзою. Вона є оповідачкою історії. Капітан Мейтленд — британський поліцейський, який очолює розслідування вбивства. Луїза Лейднер — перша жертва злочину. Вродлива, розумна американка, дружина доктора Еріка Лейднера протягом двох років. Удова після короткого шлюбу під час Першої світової війни, що стався 15 років тому. Енн Джонсон — давня колега доктора Лейднера з Йоркшира. Друга жертва злочину. Доктор Ерік Лейднер — чоловік Луїзи, авторитетний археолог. Протягом п'яти років очолює розкопки в Телль-Ярімджа поблизу Гассаніє, спонсоровані Піттстаунським університетом (вигаданий університет у США). Річард Кері — вродливий чоловік, давній колега доктора Лейднера. За чутками, мав роман із Луїзою. Доктор Джайлс Райллі — цивільний лікар у Гассаніє. Завдяки йому Емі отримала роботу на розкопках, а Пуаро залучили до розслідування вбивства Луїзи. Шейла Райллі — прямолінійна дочка доктора Райллі. Джозеф Меркадо — колега-археолог Лейднера, який допомагав йому на розкопках протягом останніх двох років. Відомий тим, що часто виглядає втомленим і має сильний тремор рук. Марі Меркадо — молода віддана дружина Джозефа. Помічена у часом дивній ворожості до місіс Лейднер, медсестри Лезерен та Еркюля Пуаро. Девід Еммотт — тихий молодий американець, працівник розкопок. Працює в команді другий рік, відрізняється спокоєм і самовладанням. Білл Коулман — молодий чоловік, який працює на розкопках. Попри те, що це його перша експедиція, не має особливого інтересу до археології та відверто заявляє про свої навички фальшування. Карл Райтер — молодий американець із Чикаго. Проводить свій перший рік на розкопках як фотограф, відомий тим, що часто зазнавав висміювань з боку місіс Лейднер. Отець Лавіньї (Рауль Меньє) — французький священнослужитель, новий член команди. Спеціаліст з епіграфіки та давніх мов. Абдулла — слуга, який, схоже, пліткував на внутрішньому подвір'ї під час скоєння вбивства.
Історія створення та прототипи Агата Крісті неодноразово відвідувала розкопки в Урі під керівництвом сера Леонарда Вуллі (1928 і 1930 роки). Саме там вона познайомилася з майбутнім чоловіком Максом Малловеном. Багато деталей побуту археологічної експедиції, атмосфера табірного життя й психологія персонажів взяті з особистого досвіду письменниці.
Прототипом убитої Луїзи Лайднер вважають Кетрін Вуллі — дружину Леонарда Вуллі, відому своєю складною, владною та суперечливою вдачею. Макс Малловен у мемуарах підтверджував цю подібність.
Обкладинку першого британського видання намалював Робін Макартні, який працював креслярем на розкопках Малловена.
Зв'язки з іншими творами Події роману передують «Убивству у «Східному експресі»» (опублікованому раніше, у 1934 році). У романі згадується містер Ван Олдін із «Загадка «Блакитного потяга»». У «Смерті на Нілі» Пуаро згадує досвід, здобутий під час цієї експедиції. Медсестра Лезерен читає детективний роман The Nursing Home Murder (натяк на твір Найо Марш).
Літературна цінність і критика У випуску The Times Literary Supplement від 18 липня 1936 року Гаррі Пірі-Ґордон у своїй рецензії стисло виклав зав'язку сюжету й підсумував: «Сюжет винахідливий, а перше вбивство підлаштовано дуже майстерно, але дехто піддасть сумніву, чи могла місіс Лейднер, згідно з описом, бути настільки забудькуватою та неуважною, щоб зробити можливими основні передумови цієї історії».
У The New York Times Book Review (20 вересня 1936) Кей Ірвін писала: «Агата Крісті — визнана майстриня, як відомо кожному, у наданні нам повного асортименту підказок, які ми не спроможні розгадати. І в цій спокійній, але дивно стривоженій групі науковців, один із яких мусив бути вбивцею, кроються таємниці в таємницях; частина майстерності авторки полягає в тому, щоб змусити нас відчути, що кожен людський характер є трохи таємничим, і що коли злочини скоюються серед групи очевидно вихованих і освічених людей, кожен із них може опинитися під підозрою. Майстерність Агати Крісті у побудові її детективних історій як таких до приголомшливих (хоч іноді й вельми надуманих) висновків більшою чи меншою мірою затьмарила її дивовижну різнобічність не лише у тлі та подіях, а й у змалюванні персонажів та власне стилі. Історію тут розповідає професійна медсестра — як це робили й інші видатні письменники-детективісти. Медсестра Лезерен анітрохи їм не поступається. Цей найновіший опус Крісті — вишукана, вельми оригінальна та захоплива історія».
У випуску газети The Observer від 12 липня 1936 року Торквемада (Едвард Повіс Метерс) писав, що «Агата Крісті розповідає гостроумну, добре спостережену історію серед руїн Телль-Ярімджа, а її новий спосіб убивства, який змусив мене марно здогадуватися і здогадуватися, має, як зазвичай, більше простоти дива, ніж складності фокусу. Пуаро як людина настільки ж чарівний, як і завжди, а Пуаро як детектив не лише спантеличує приємну й не надто розумну лікарняну медсестру, чий обов'язок — розповідати історію, а й, знову ж таки як зазвичай, розумного читача. Проблема в тому, що він також спантеличує неупередженого читача у дуже нетиповий для себе спосіб: я, наприклад, не можу зрозуміти, чому він дозволив Агаті Крісті зробити себе співучасником злочину, чесність якого стоїть або падає через центральну ситуацію, яка, хоч і є надзвичайно винахідливою, є майже неможливою. Спірне питання між місіс Крісті та читачем, конкретизувати яке було б украй несправедливо, забезпечило б справді цікаве листування для мертвого сезону». Наприкінці він підсумував: «зазвичай за здоров'я Пуаро випивають усім підряд і до дна; цього разу я піднімаю за нього досить сумний келих Lachryma Christie [Сліз Крісті]».
Газета Daily Mirror (9 липня 1936) писала: «Не починайте читати це, якщо у вас є справи або ви хочете почитати книжку лише якісь чверть години. Тому що ви просто не зможете відкласти її, поки не дійдете до останнього речення». Рецензія завершувалася словами: «Агата Крісті чудова. У цій історії про вбивство у незвичній обстановці вона подарувала нам ще одну першокласну захопливу історію».