Ту́ве Марі́ка Я́нссон (; , Гельсінкі, Велике князівство Фінляндське — , Гельсінкі, Фінляндія) — фінська художниця, романістка, дитяча письменниця, ілюстраторка, авторка коміксів та політична карикатуристка шведського походження. Впродовж 1930—1938, вивчала мистецтво у Гельсінкі, Стокгольмі та Парижі. В той ж час малювала короткі історії та статті для публікацій, разом з ілюстраціями для книжкових обладинок, реклам та листівок. Створювала ілюстрації для обкладинок своїх книг та книг іноземних авторів, таких як Аліса у Дивокраї та Гобіт, або Туди і звідти.
Авторка всесвітньо відомих казкових творів про мумі-тролів, починаючи з книги Мумі і велика повінь, опублікованої в 1945 році. Її розповіді про мумі-тролів екранізувались в театрах, кіно та операх. Через богемних, толерантних і гумористичних мумі-тролів Янссон також природно займалася важкими темами, такими як самотність, неповноцінність і смерть. Філософія книг Мумі-тролів також дала багато для дорослих читачів, і Янссон була майстерною в зображенні дитячих і дорослих ролей у всьому світі.
Володарка премії імені Г. К. Андерсена (1966) та літературної премії Сельми Лагерлеф (1992). Книги Янссон, написані шведською, були перекладені 45 мовами. Після «Калевали» та книг Міки Валтарі це найбільш перекладені твори фінської літератури. В 2020 році, міністерство внутрішніх справ Фінляндії внесло 9 серпня як день пам'яті письменниці та фінського мистецтва.
Життєпис
Туве Маріка Янссон народилась 9 серпня 1914 у Великому князівству Фінляндському, автономного регіону Російської імперії. Зростала у творчій атмосфері. Її батьки були представниками шведомовних меншин у Фінляндії. Батько Віктор Янссон був скульптором воєнних монументів, сконструював статуї свободи в Лахті, Тампере.
Мати — Сіґне Гаммарстен-Янссон, художниця, графікеса, ілюстраторка, карикатуристка, художниця марок, що працювала для Банку Фінляндії. Обидва батьки познайомились в Парижі під час навчання в Академії Ґранд-Шом'єр та одружились в 1913.
Мала двох братів, котрі також стали художниками: Пер Олов Янссон, став фотографом, Ларс Янссон, письменник та автор мультфільмів. Її дядько, Єнар Хаммарстен, був шведським професором фармацевтики та хімії в Каролінському інституті.
У дитинстві Туве родина майже по пів року жила в будиночку рибалки на невеликому острові у Фінській затоці Балтійського моря, де Туве гуляла в лісі, фантазуючи про дивовижних істот. Мисткиня розповідала, що «…без щасливих дитячих років, проведених біля моря…», вона «…ніколи б не почала писати». Зростаючи, родина проводила зими в Гельсінкі, а літо на Бліде в Стокгольмському архіпелазі або в орендованій віллі на острові Пеллінге в архіпелазі Порвоо. Обидва ці місця пізніше надихнули Янссон на створення Долини Мумі-тролів у книгах про Мумі-тролів.
Одного разу Туве сперечалася з братом і, передражнюючи його, намалювала на стіні маленького бегемота, що під іменем Мумі-троль пізніше стане найвідомішим казковим персонажем.
Освіта та початок карє'ри У віці шістнадцяти років Туве Янссон поїхала до Швеції, щоб вивчати малювання в Технічній школі в Стокгольмі. На той час вона вже кілька разів публікувала свої роботи. У 1928 році її вірші та ілюстрації з'явилися в Allas Krönika, а того ж року також у Julen. Вона випускала власні газети, які продавала, і водночас писала ще неопубліковані оповідання «Osynliga makter» та «Matilda och konsten». Наступного року серія «Prickinas och Fabians äventyr» була опублікована як серіал у дитячому журналі Lunkentus під підписом «Tove». У 1929 році її перші малюнки також були опубліковані в Garm. Її мати, яка часто підписувалася «Ham», також писала для кількох із цих журналів.
Туве Янссон повернулася до Гельсінкі в 1933 році. Того ж року вона дебютувала як письменниця з книгою «Sara and Pelle and Neckens bläckfiskar», опублікованою під псевдонімом Віра Хайй. Потім вона почала навчатися в Школі малювання Фінського художнього товариства в Гельсінкі, яку часто називають Атенеумом. Вона навчалася там до весни 1937 року з деякими перервами. За цей час вона зарекомендувала себе як художниця та стала членом кількох асоціацій художників, включаючи Асоціацію фінських художників та Гільдію фінських художників.
Туве Янссон як художниця Як дочка з мистецької родини, Туве Янссон з юного віку розуміла, що стане художницею. Туве навчалася в середній школі Brobergska Samskolan, найбільшій шведськомовній спільній школі для навчання в Гельсінкі. У середній школі її матері вдалося домогтися звільнення Туве від алгебри, яка виявилася найскладнішим предметом.
Навесні 1930 року 15-річна Туве Янссон закінчила школу в Гельсінкі, а восени того ж року вступила до Стокгольмської школи прикладних мистецтв, щоб вивчати дизайн реклами та дизайн. Її мати Сігне закінчила ту ж школу за фахом вчителька малювання. Восени 1931 року Туве продовжила навчання в Стокгольмській школі прикладних мистецтв за спеціальністю «друкарство та образотворче мистецтво», отримавши освіту ілюстратора та дизайнера реклами. Янссон навчалася в Стокгольмі три роки та жила зі своїм дядьком, професором медичної хімії Ейнаром Хаммарстеном.
Всупереч своїм попереднім планам, Туве не подала документи до Королівської академії образотворчих мистецтв у Стокгольмі, а повернулася до Гельсінкі в 1933 році та продовжила навчання в Атенеумі, школі малювання Фінського художнього товариства. Роки навчання в Стокгольмі переконали її, що живопис — її спеціальність, і вона обрала клас живопису в Атенеумі. В Атенеумі Янссон навчалася у Вільяма Леннберга та Ууно Аланго, але жоден з них не мав значного впливу на її стиль.
Натомість, дружба та кохання із Семом Ванном, який був на шість років старший, були значними та зміцнили погляд Янссон на важливість кольору в живописі. У 1934 році вона вирушила до Парижа через Німеччину.
Студенти класу живопису були незадоволені викладанням в Атенеумі, і особливо директором школи Леннбергом, і навесні 1936 року ситуація переросла у відкритий бунт: більшість студентів класу живопису покинули Атенеум. Туве Янссон та ще троє студентів, Рунар Енгблом, Крістіан Сібеліус та Унто Віртанен, орендували спільну студію на Тяхтіторнінкату в Улланлінні.
Її художні роботи представлялися на багатьох виставках Фінляндії і Швеції, а перша персональна виставка відкрита у Гельсінкі у 1943 році. Янссон любила англійську літературу і тому з особливим запалом працювала над малюнками до книжок Льюїса Керролла та Джона Толкіна.
У 1938 році написала і проілюструвала власну книжку — казкову повість «Маленькі тролі та велика повінь» (1942) — і, нарешті, «…відчула справжню свободу, коли сама почала виконувати обидва види роботи». Але книжка побачила світ лише за три роки (1945). Як тільки це сталося, Янссон зрозуміла, що не в змозі назавжди забути про мумі-тролів, і написала книжку «Комета прилітає» (1946), згодом — «Капелюх Чарівника» (1949) та низку інших продовжень. Так з'явилося чимало надзвичайних книжок з витонченими, оригінальними малюнками.
У 1930-х роках Янссон здійснила кілька подорожей до інших європейських країн. Ці подорожі стали джерелом натхнення для її оповідань та статей, які вона також ілюструвала і які публікувалися в журналах, періодичних виданнях та щоденних газетах. У цей період Янссон також створила багато обкладинок для книг, рекламних оголошень та листівок. Наслідуючи приклад своєї матері, вона малювала ілюстрації для «Гарм» — фінсько-шведського політичного та сатиричного журналу.
У 1953–1960 роках Туве Янссон створювала комікси для лондонської газети «The Evening News».
Туве Янссон як письменниця Популярність письменниці швидко вийшла за межі Фінляндії. Книжки про мумі-тролів були написані шведською; нині вони відомі у всьому світі в перекладах понад 30 мовами. Саме книжки про мумі-тролів принесли Янссон загальне визнання, численні премії та нагороди, найголовніша з яких — премія імені Ганса Крістіана Андерсена (1966). На початку 1978 року за бажанням польських дітей письменницю було нагороджено Орденом Усмішки.Казки Янссон екранізувалися. Польська кіностудія за контрактом з Янссон здійснила випуск 39 серій лялькових короткометражних фільмів, що складаються з трьох циклів; шведське телебачення зняло повнометражний фільм за її книгою «Між дитиною і дорослим».
Туве Янссон багато працювала для театру, який завжди був її пристрастю. За ініціативи письменниці почали йти вистави за мотивами мумі-казок, у підготовці яких (включаючи акторські костюми) вона брала активну участь. У Шведському театрі 1949 року ставиться п'єса «Комета прилітає», а 1958 року в Лілла-театрі пройшла п'єса за участю самої Янссон. 1974 року в Національному оперному театрі йшла «Мумі-опера».
Більшість казкових повістей Янссон — пригодницького характеру. Їй притаманний психологізм у зображенні дійових осіб, реалістична деталізація у змалюванні природи та побуту мешканців Долини мумі-тролів. Казковості творам надають насамперед персонажі, що є витвором фантазії авторки. У кожному з них наче втілюються ті чи інші прагнення дітей, риси їх характеру: жага до нового, таємничого і чарівного («Комета прилітає»), до будівництва і винахідництва («Мемуари тата Мумі-троля»), доброта і любов до малих і слабких («Зима-чарівниця», «Невидиме дитятко», «А що буде потім?», «Хто розважить малятко?»), цікавість до непізнаних сил природи («Тато і море»), схильність до гри й перевтілення («Небезпечне літо»), прагнення самостійності та любов до свободи («Пізньою осінню в листопаді»). Все це є життєвими принципами Янссон.
Письменниця розповіла, що задовго до того, як Мумі-троль зажив самостійним життям на сторінках її літературних казок, вона зображала його маленьку постать на карикатурах замість власного підпису.
Особисте життя
Янссон мала кілька стосунків з чоловіками, серед яких політичний філософ Атос Віртанен (став прототипом мумі-троля Нюхмумрика). Однак зрештою вона «перейшла на бік привидів», як вона висловилася, — кодований вислів для гомосексульності — і почала таємний роман з одруженою режисеркою театру Вівікою Бендлер.
У 1956 році Янссон познайомилася з Тууліккі Пієтілою — партнеркою, з якою прожила усе життя. У Гельсінкі вони жили окремо, в сусідніх кварталах, ходили одна до одної приватно через мансардний коридор. У 1960-х вони побудували будинок на крихітному безлюдному острові у Фінській затоці, за 100 кілометрів (62 милі) від Гельсінкі, куди вони тікали на літні місяці. Подорожі та літа, проведені разом з Пієтіла на острові Кловхару в Пеллінкі, були зафіксовані у кількагодинному фільмі. З цих кадрів було знято кілька документальних фільмів, останній — «Haru, yksinäinen saari» («Хару, самотній острів») (1998) і Tove ja Tooti Euroopassa («Туве і Туті в Європі») (2004). Є припущення, що персонаж Ту-Тікі, мудра людина, яка носить червону смугасту сорочку і має портфель, був натхненний Пієтілою.
Туве Янссон померла 27 червня 2001 року у віці 86 років від раку легенів. Похована разом зі своїми батьками та братом Ларсом на кладовищі Гієтаніемі в Гельсінкі.
Родина
Дід і бабуся: Юліус Віктор Янссон (1862—1892) одружився з Йоганною Терезією Карлссон (1864—1938) Батько і мати: Віктор Бернхард Янссон (1886—1958) одружився з Сіґне Гаммарстен (1882—1970) Туве Маріка Янссон (1914—2001), партнерство з Тууліккі «Туті» Пієтіла (1956–до смерті) Брат: Пер Олов Янссон (1920—2019) Брат: Ларс Янссон (1926—2000) Племінниця: Вівіка Софія Янссон (нар. 1962) одружилася з Замброю Джеймс Замбра (нар. 1989) Томас Замбра (нар. 1992) Дядько: Юліус Едвард Янссон (нар. 1887) одружився з Тойні Марією Ільмонен
Спадщина
Премія імені Ганса Крістіана Андерсена, яку присуджує щодвароки Міжнародна рада з молодіжної книги, є найвищим визнанням, доступним для письменника чи ілюстратора дитячих книжок. Янссон здобула цю премію в 1966 році.
У 1968 році шведське громадське телебачення SVT зняло документальний фільм про Туве Янссон «Мумі-тролі та гавань» (39 хв.). Перша велика ретроспективна виставка мистецтва Янссон у Великій Британії відбулася в Dulwich Picture Gallery, 2017—2018.