Сльозогі́нний газ, або сльозоточи́вий газ, — побутова назва поширених лакриматорів (отруйних речовин дратівної дії), і таких, що подразнюють слизові оболонки, дихальні шляхи тощо. Застосовують у формі різних аерозолів.

Застосовується правоохоронними органами та цивільними особами для припинення і ліквідації групових хуліганських проявів, масових заворушень, припинення інших протиправних дій, які мають суспільну небезпеку. Застосовується збройними силами як зброя несмертельної дії, а також у ході занять із захисту особового складу від зброї масового ураження.

Ці хімікати застосовують також у газовій зброї для самооборони: газових балончиках і набоях до газових пістолетів.

Конвенція про хімічну зброю

В 1993 році була погоджена, та з 1997 року набрала чинності Конвенція про заборону розробки, виробництва, накопичення, застосування хімічної зброї та про її знищення. Вона стала подальшим розвитком Женевського протоколу 1925 року яким країни-учасниці намагались заборонити застосування на війні задушливих, отруйних або інших подібних газів та бактеріологічних засобів.

Конвенція запровадила поняття «засобів боротьби з масовими заворушеннями», які було визначено як «будь-який не включений до списків хімікат, здатний швидко викликати в організмі людини подразнення органів чуття або фізичні розлади, які зникають через короткий відрізок часу після закінчення дії.»

При чому, Конвенція (стаття 1, пункт 5) забороняє «використання хімічних засобів боротьби з заворушеннями як засобу ведення війни» (зокрема, це стосується і так званих «сльозогінних газів») так само як і решти токсичних хімікатів.

На відміну від перелічених у «Списках» хімікатів Конвенція конкретні зразки засобів боротьби з масовими заворушеннями не наводить. Однак, згідно статті 3, пункт 1, підпункт е) сторони зобов'язані декларувати наявні в них хімікати для боротьби з заворушеннями, при цьому має бути вказано хімічну назву, структурну формулу та реєстраційний номер за «Кемікл абстрактс сервіс» (КАС), якщо такий присвоєно.

В надрукованому в 2018 році дослідженні Наукової ради при Організації із заборони хімічної зброї було складено список з 17 речовин, що задовільняють визначенню засобів боротьби з масовими заворушеннями статті 2, пункту 7 Конвенції: 2-Chloroacetophenone (CN; ) 2-Chlorobenzylidenemalononitrile (CS; ) Dibenzo[b, f][1,4]oxazepine (CR; ) Oleoresin capsicum (OC; ) 8-Methyl-N-vanillyl-trans-6-nonenamide (capsaicin; ) 8-Methyl-N-vanillylnonanamide (dihydrocapsaicin, DHC; ) N-Vanillylnonanamide (pseudocapsaicin, PAVA; ) N-Vanillyl-9-methyldec-7-(E)-enamide (homocapsaicin; ) N-Vanillyl-9-methyldecanamide (homodihydrocapsaicin; ) N-Vanillyl-7-methyloctanamide (nordihydrocapsaicin; ) 4-Nonanolylmorpholine (MPA, МПК; ) 2′-Chloroacetophenone () 3′-Chloroacetophenone () α-Chlorobenzylidenemalononitrile () Cis-4-acetylaminodicyclohexylmethane () N, N′-Bis(isopropyl)ethylenediimine N, N′-Bis(tert-butyl)ethylenediimine

Оскільки Рада приділила особливу увагу мінливості дії отруйних речовин, то три речовини, які раніше були поширеними засобами боротьби з масовими заворушеннями були визнані такими, що не задовільняють вимогам Конвенції через шкідливу побічну дію та високий ризик незворотної шкоди здоров'ю: 4′-chloroacetophenone, 2-bromoethyl acetate, та 10-chloro-5,10-dihydrophenarsazine (адамсит, речовина DM). Також деякі з отруйних речовин часів Першої світової війни були перелічені в Списках хімікатів Конвенції.

Рада встановила, що визнані засобами боротьби з масовими заворушеннями отруйні речовини переважно діють на периферичну нервову систему через іонні канали TRPA1 або TRPV1. При цьому, вплив на систему швидко наступає при потраплянні жертви в зону зараження речовиною, так само і доволі швидко припиняється після виходу з зони зараження чи припинення контакту з речовиною. Станом принаймні на 2016 рік дослідження інгібіторів даних каналів тривало, і жоден з них не був схвалений до використання людиною, тому антидотів для цих отруйних речовин не було.

Натомість, низка інших отруйних речовин з впливом на органи чуття людини завдають ураження центральній нервовій системі, наслідки їхньої дії або не зникають достатньо швидко, або ж незворотні, а поріг летальності доволі легко перевищити (наприклад летальна доза карфентанілу для пересічної людини становить лише 20 мікрограм).

Способи застосування

На початку 2000-х поширеними активними речовинами у рецептурах «сльозогінних газів» були отруйні речовини подразнювальної дії: CR — дибензоксазепін, CS — 2-хлоробензальмалонодинітрил, CN — хлороацетофенон, OC (суміш капсаїцину та похідних), тощо.

Попри поширену назву «газ» агрегатний стан за нормальних умов активної речовини більшості з них твердий або рідкий. Для перетворення на аерозоль ці речовини розчиняють у розчинниках та розпилюють з аерозольних балончиків, розпорошують як готовий дрібний порох (для CS розмір частинок коливається в діапазоні від 3 до 10 μм) чи випаровують в піротехнічних гранатах.

За способом застосування, способом зберігання і способом доставки до цілі, сльозогінні гази можуть міститися в таких промислових контейнерах: аерозольні балони Ручні гранати Газові шашки Контейнери в набоях для відстрілу зі спеціальних карабінів і сигнальних пістолетів Ранцеві контейнери аерозольного розпилення (в даний час у більшості країн практично не використовується)

Промислове найменування У СРСР і Росії на озброєнні правоохоронних органів перебували такі СГ як «Черемуха» і «Сирень». В Україні використовують спецзасоби «Терен».

Дія

Сльозогінний газ викликає відчуття печіння і подразнення в ураженій ділянці, що наступає впродовж секунд. Фізіологічні ефекти залежать від кількості подразнювальної речовини, тривалості її дії і того, на яку саме ділянку тіла вона потрапила (очі, рот, ніс, шкіра), і можуть продовжуватись близько 30—60 хв і довше після того, як особа покине джерело ураження і очиститься від залишків іританту .

Відразу ж після ураження в осіб проявляється усі або деякі із таких симптомів: печіння і почервоніння очей, носа, рота, шкіри, висип, набряк слизових оболонок, рясне сльозо- і слиновиділення, виділення слизу із носа, розмитий зір, мимовільне закривання очей і кліпання, важкість ковтання і дихання, кашель, хрипіння, задишка, дезорієнтація і розгубленість, що може призвести до паніки, сильний гнів, інколи нудота і блювання.

Хоча дія сльозогінного газу зазвичай не призводить до незворотних наслідків, в окремих випадках при тривалій дії (більше години) у великій концентрації вона може стати причиною сліпоти, виникнення глаукоми, а також важких опіків горла і легенів, що зрештою може призвести до смерті. Смертельні випадки можливі тільки при концентраціях іританту в сотні разів вищих, ніж ті, які зазвичай використовують під час розгону натовпу. З іншого боку, небезпечними для здоров'я і життя людей можуть бути контейнери, призначення для доставки і розпилення сльозогінного газу. Багато з них сильно нагріваються і викликати важкі опіки під час прямого контакту. Внаслідок вистрілів із близької відстані такі контейнери також можуть травмувати людей, інколи смертельно. Такий випадок трапився зокрема у 2011 році із німецько-французьким журналістом Лукасом Долегою, який висвітлював події революції у Тунісі.

Особливо чутливими до дії сльозогінного газу є особи із захворюваннями дихальної системи, такими як астма, діти і люди похилого віку.

Тварини загалом менш вразливі до сльозогінного газу, за винятком випадків використання перцевого спрею. Тому поліція може використовувати в операціях собак чи коней.

Захист

Найефективнішим засобом захисту очей і дихальних шляхів від дії сльозогінного газу є протигаз. Якщо його використати неможливо, використовують респіратори для будівельників, у крайньому разі — маски від пилюки, у поєднанні з окулярами, що щільно прилягають до шкіри, наприклад окулярами для хімічного захисту або для плавання . Особи, що можуть зазнати дії сльозогінного газу, не повинні носити контактних лінз. Якщо подразнювальні речовини все ж потрапили на них, такі лінзи не придатні для подальшого використання. Також від прямого контакту із іритантами слід захистити шкіру. Креми, засоби проти засмаги і косметика на основі жирів добре вбирають часточки аерозолю, тому не рекомендується користуватись такими засобами, в умовах, коли може бути застосований сльозогінний газ.

Серед протестувальників різних країн поширена практика використання бандан або інших шматків тканини, змочених у кислотному розчині, для захисту носа і рота. Наприклад, у 1980-х під час Громадянської війни в Сальвадорі партизани застосовували лимонний сік, учасники Єгипетської революції 2011 року — колу (pH близько 2,5), в інших випадках також використовувався яблучний оцет. Механізм дії такого захисту полягає у тому, що «сльозогінний газ», насправді не є газом, а аерозолем твердих важкорозчинних у воді частинок, тому мокра шамтинка може запобігати потраплянню цих частинок в органи дихання. Припускається, що через хімічні властивості подразнювальних речовин, кислотний розчин є більш ефективним, проте наукові дослідження, що підтверджували би дієвість таких заходів, не проводились. Деякі експерти стверджують, що кислі розчини не можуть допомогти захиститись від сльозогінного газу, а використання шматків тканини, просякнутих невеликою кількістю води, для прикривання рота і носа відразу після перебування у зоні дії іритантів, може навпаки реактивувати кристали і продовжити тривалість фізіологічних ефектів.

Дії при ураженні Найпоширеніший шлях дії сльозогінного газу — через органи дихання. Особам, що потрапили у місце розпилення іритантів, для захисту слід швидко вийти на свіже повітря, можна піднятись на підвищення, оскільки часточки аерозолю важчі за повітря і осідають близько до землі. Якщо часточки подразнювальних речовин потрапили на шкіру й одяг, рекомендується при першій нагоді роздягнутись і ретельно вимити тіло з милом, спершу в холодному, потім теплому душі. За можливості, одяг, що знімається через голову, краще розрізати. Рекомендується також зняти і вимити інші предмети: окуляри, годинники, прикраси, тощо. Після цього їх можна повторно використовувати, як і випраний кілька разів одяг.

Перша допомога Перша допомога при ураженні сльозогінним газом полягає у промиванні очей великою кількістю води або стерильного фізрозчину до послаблення пекучого відчуття (близько 10 хвилин). Деякі лікарі перед промиванням продувають обличчя і очі пацієнтів для випаровування залишків подразнювача. Подразнені ділянки шкіри обробляють великою кількістю води із милом. Для усунення проблем із диханням пацієнтам можуть запропонувати кисневі маски, а також препарати проти астми.

Небойове застосування

Менш летальний засіб

Попри те, що спецзасоби на основі сльозогінних хімікатів зазвичай відносять до зброї нелетальної дії, їхнє використання на практиці пов'язане з непоодинокими летальними випадками.

Серед можливих причин займання смертельної пожежі під час штурму маєтку сектантів у Маунт-Кармел у 1993 році (Вако, США) називали застосовану ФБР піротехнічну гранату з речовиною CS.

Зокрема, 1 лютого 2015 року в Каїрі перед футбольним матчем на вході до стадіону утворилась тиснява. Запущені поліцейськими у натовп кілька сльозогінних гранат спровокували паніку, почалась паніка, тиснява місцями перетворилась на криваве місиво у якому загинуло щонайменше 22 вболівальників.

Під час розгону масових заворушень в жовтні 2019 року в Іраку мали місце численні смертельні випадки внаслідок ураження протестувальників уламками від світлошумових гранат та ударів сльозогінними гранатами у незахищені частини тіла та голову.

Революція гідності