Богусла́в () — місто в Україні, адміністративний центр Богуславської міської громади Обухівського району Київської області. Розташоване на обох берегах річки Рось, що ділить місто навпіл.
Назва Варіантів походження назви міста існує декілька: географічний та історичний. У першому стверджується, що місто отримало свою назву від річки Богуславки, що впадає в річку Рось. За іншою версією, після того, як був відбитий набіг кочовиків на південні кордони Київської Русі, всі прославляли князя Ярослава Мудрого. У відповідь князь вимовив: «Богу слава!» і наказав збудувати у гирлі, тоді ще повноводної, річки Богуславки місто-фортецю, яке було назване Богуславлем.
Урбаноніми
У Богуславі нараховується понад 140 вулиць, у тому числі 36 провулків та 1 сквер.
Населення
Чисельність +Зміна чисельності міста Богуслава192319261939195919701979198912 149 12 137 8 735 9 435 12 264 16 885 19 1072001200320042005200620072008 17 135 17 037 16 852 16 784 16 759 16 676 16 6422009201020112012201320142015 16 673 16 727 16 810 16 864 16 825 16 786 16 6982016201720182019202020212022 16 657 16 516 16 552 16 376 16 190 15 975 15 789
Національний склад Розподіл населення за національністю за даними перепису 2001 року: НаціональністьВідсотокукраїнці95,20%росіяни3,83%білоруси0,30%євреї0,21%молдовани0,06%інші/не вказали0,40%
Мовний склад Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року: МоваКількістьВідсотокукраїнська1626896,20%російська5973,53%білоруська160,09%вірменська50,03%єврейська40,02%румунська20,01%угорська10.01%інші/не вказали180,11%Усього16911100%
Історія
Археологія та давня історія На території сучасного міста виявлено кілька археологічних пам'яток, які вказують на заселення цієї території до заснування Богуслава як міста.
Давньоруський період Заснування міста «Богуславль» дослідники пов'язують з будівництвом у 1032 році Київським князем Ярославом Мудрим «градів» по річці Рось. Про це йдеться у короткому повідомленні у Іпатіївському літописі проте, без називання конкретних населених пунктів. Перша згадка про Богуславль міститься в тому ж літописі під 1195 роком, коли він разом з містами Торчеськом, Корсунем та Каневом входив до добре укріпленої оборонної лінії, що пізніше були передані київським князем Рюриком Володимиро-Суздальському князеві Всеволоду (Юрійовичу) Велике Гніздо. 1240 року Богуслав був зруйнований монголо-татарськими військами.
Литовський період У середині XIV століття переважна більшість українських земель потрапила під вплив Великого князівства Литовського. Першою 1340 року стала Волинь, а на галицько-волинський престол було поставлено Любарта — сина великого литовського князя Гедиміна. Наступний литовський князь Ольгерд у 1355—1356 роках відвоював землі Чернігово-Сіверщини у монголів. Він вдало скористався з розробленості Орди і у 1362 році завдав поразки військам трьох татарських племен у битві на річці Сині Води. Тоді ж Київське князівство, разом з Богуславом, як і інші князівства Русі добровільно приєдналися до Великого князівства Литовського.
Українське населення не чинило опору Литві, тому що литовські князі несли визволення з-під ординського гніту, не порушували внутрішнього устрою руських земель, їх девізом було: «Ми старого не чіпаємо, а нового не запроваджуємо», що цілком влаштовувало місцеве населення. Навпаки, руські землі, які перебували на вищому рівні суспільно-політичного, культурного розвитку, справили вплив на Литву: руська мова стала у державі офіційною, тривалий час там судочинство провадилося на основі «Руської правди», руський адміністративний устрій тощо. Не випадково це нове державне утворення називали Литовсько-Руським князівством.
У 1360—1390-х роках удільний князь Володимир Ольгердович сприяв відновленню політичного життя в Київському князівстві. У 1385 році Польське королівство й Велике князівство Литовське уклали угоду про династичний союз двох держав — Кревську унію, за яким великий князь литовський Владиславом Ягайло зобов'язувався «на вічні часи прилучити свої землі, литовські й руські до корони Польської», перевести Велике князівство Литовське на католицтво і стати королем єдиної польсько-литовської держави. Кревська унія привела до фактичної ліквідації Литви як держави.
Великий литовський князь Вітовт намагався зберегти окремішність Великого князівства Литовського від Польщі. На початку XV століття, здійснюючи політику централізації, Вітовт ліквідував удільні князівства на українських землях (Волинське, Київське та інших), усунув від влади князів та призначив своїх намісників.
У 1430—1431 роках відбулося повстання литовських князів проти польського панування, під час якого утворилося Велике князівство Руське. Унаслідок поразки литовсько-руського війська 1435 року Велике князівство Литовське фактично припинило своє існування. Польський король Казимир IV Ягеллончик, побоюючись нового повстання, тимчасово відновив Київське та Волинське удільні князівства. Однак після смерті Великого князя Литовського Свидригайла він остаточно ліквідував удільні князівства, перетворивши їх на Волинське (1452 рік) та Київське (1471 рік) воєводства.
Під Річчю Посполитою Після Люблінської унії 1569 року Київщина увійшла до складу Речі Посполитої. З метою колонізації українських земель і зміцнення південних кордонів Речі Посполитої польський уряд вжив ряд заходів для перетворення Богуслава на добре укріплену фортецю. У 1591 році король Сигізмунд III Ваза віддав місто у володіння волинському воєводі Янушу Острозькому і дозволив його заселяти. Місту були надані привілеї: населення звільнялося на 29 років від усяких податків і поборів, у ньому ж також дозволялося проводити торги один раз на тиждень і ярмарки двічі на рік. З цього часу Богуслав став центром староства. У 1620 році він одержав магдебурзьке право і герб. На той час у містечку було 115 дворів, 15 шинків, 4 водяні млини, замок та дві поташні буди.
Населення Богуслава брало участь у повстанні під проводом Криштофа Косинського 1591—1593 років, Северина Наливайка і Григорія Лободи 1594—1596 років, Павла Павлюка і Карпа Скидана (1637), Дмитра Гуні і Якова Острянина (1638).
Доба Хмельниччини 6 травня 1648 року у битві під Жовтими Водами було розгромлене військо, яким командував син коронного гетьмана Миколая Потоцького Стефан. Після цього розгрому основні сили польського війська почали свій відступ на захід. І вже в ніч з 15 на 16 травня 1648 року коронний гетьман Речі Посполитої Миколай Потоцький наказав своїм військам вирушати у бік Богуслава. 16 травня 1648 року відбулася Корсунська битва, результатом якої стало знищення основної частини польського війська, а коронний гетьман Миколай Потоцький разом з польним коронним гетьманом Марціном Калиновським та решта вцілілого польського війська потрапили у полон, згодом Потоцький виданий Богданом Хмельницьким кримському ханові. Після двох років визволений за великий викуп, аби помститися за загибель сина Стефана і його війська у Корсунській битві, наказав зруйнувати м. Корсунь.
Цих дві значних перемоги Богдана Хмельницького дали певний поштовх для початку загального селянсько-козацького повстання, яке пізніше переросло у національно-визвольну війну українського народу проти Речі Посполитої. Чисельна більшість міщан Богуслава приєдналися до козацько-селянських загонів гетьмана Хмельницького та брала активну участь у цих подіях.
У 1648 році в місті базувався полк Черняхівського, котрий входив до складу військ Речі Посполитої. Під час бойових дій цей полк був знищений загоном Максима Кривоноса і 6 червня 1648 року козацько-селянські загони гетьмана Хмельницького через Корсунську браму увійшли до Богуслава.
Богуслав на той час являв собою невеличке містечко, обгороджене палісадом з трьома брамами: у гирлі річки Карячинки — Корсунська, у гирлі річки Богуславки — Білоцерківська та біля торговиці — Канівська брами. Місцеве населення займалося тоді переважно хліборобством, ремісництвом та торгівлею. На Зароссі, на величному пагорбі над Россю, знаходився замок, що був обнесений палісадом, земляним валом та глибоким ровом. У самому замку було 10 гаківниць, 4 мушкети та чимала залога. Саме богуславський замок Богдан Хмельницький обрав для своєї тимчасової резиденції.
Зі своєї тимчасової богуславської резиденції гетьман Хмельницький 8 червня 1648 року надіслав листи до московського царя Олексія І, у якому просив допомоги у Московії у визвольній війні українського народу. Улітку 1648 року в замку Хмельницький приймав патріарха Єрусалимського Паїсія, який прибув до нього на перемовини, а у червні 1654 року там урочисто приймав антіохійського патріарха Макарія, що повертався з Московії.
Макарій з сином Павлом та своєю свитою човном переправилися через невелику річку Сваволку на острів, де стояла дерев'яна Покровська церква, а звідти на лівий берег Росі, де патріарха зустрів Богдан Хмельницький разом з козацькою старшиною та місцевим духовенством. Разом оглянули замок, а потім повернулися на острів, де на честь патріарха Макарія була дана урочиста аудієнція.
Ось як пізніше описав цю зустріч і місто син патріарха: «Наблизилися до великого міста з укріпленнями та цитаделлю на ймення Богуслав. Переправилися на човнах через велику річку Рось. Усі шестеро ченців вже чекали на нас у святковому вбранні, з хоругвами, хором та місцевим людом. Прапор христолюбивого Зиновія було на чорній та жовтій матерії зі смугами та піднятим над ним хрестом… Він під'їхав до міської брами з великим почтом, серед якого його не міг ніхто упізнати. Усі були гарно одягнуті та з коштовною зброєю, а він був одягнутий у простий одяг та носив малоцінну зброю…» .
Богдан Хмельницький ще не раз бував на Богуславщині. Так влітку 1654 року між селами Хохітва та Івки, на так званому «Чернечому хуторі», тривалий час розташовувався його військовий табір. 22 лютого, 26 лютого та 11 березня 1655 року Хмельницький надіслав з Богуслава листи московському цареві Олексію І про бій під Маньківкою та наступ татар на Умань, а також писав патріарху Никону, щодо бажання населення Правобережжя продовжувати визвольну боротьбу разом з московським народом. Згодом перебуваючи у Богуславі, гетьман Хмельницький видав два універсали — від 2 червня 1655 року № 101 «Про закріплення Феодосія Софоновича ігуменом Київського Михайлівського Золотоверхого монастиря» та від 1 травня 1656 року № 120 «Про закріплення Батуринським Крупицьким монастирем млина у Липовому».
За «Реєстром Війська Запорозького 1654 року» до складу Білоцерківського полку входило 19 міст та містечок, у тому числі й сотенне місто Богуслав, де мешкало 610 козаків та 59 міщан.
За Андрусівським перемир'ям 1667 року між Московським царством та Річчю Посполитою Богуслав відійшов до останньої. Протягом XVI—XVII століть Богуслав зазнав численних нападів з боку кримських татар та турків. 1678 року Юрій Хмельницький за підтримки османського та татарського війська зруйнував Богуслав, а місцеве населення віддав у ясир своїм союзникам — туркам.
Створення та діяльність Богуславського полку На початку 1684 року король Речі Посполитої Ян III Собеський у своєму універсалі до правобережного козацтва дозволив йому колонізувати українські землі, за умови визнання «протекції нашої і Речі Посполитої». Трохи згодом Ян III Собеський конкретизує свої слова, надаючи козацтву право селитися в межах території «…коло Корсуня, коло Черкас, коло Чигирина, коло Лисянки, понад Тясминем, понад Тікичем і коло Умані», тобто селитися навколо колишніх полкових міст, який першочергово мав на меті охорону та господарське освоєння земель розореного тривалими війнами українського Правобережжя.
Черговий сейм, скликаний на початку 1685 року, своєю постановою від 16 лютого 1685 року підтвердив законність королівського універсалу щодо відновлення козацтва на Правобережній Україні. Завдяки цьому універсалу місто почало поступово відбудовуватися.